З політичних удач останніх років можна відзначити хіба те, що в України дійсно з’явився пріоритет — європейський вибір і європейська інтеграція — і це поєднується з тією моделлю національного розвитку, яка була обрана національно-демократичними силами після президентських виборів 2004 року. Поряд із цим існує прагнення поглиблювати співпрацю з Росією. Можливо, навіть масштабну, не особливо обмежену традиційними формами співпраці, але таку, що жодним чином не пов’язана з обраною моделлю розвитку. Фактично Україна наголошує, що вона йде іншим шляхом, ніж Росія. Звідси — всі основні проблеми українсько-російських стосунків.
Україна надзвичайно зацікавлена в нормальних стосунках з Росією, вона не може переорієнтуватися виключно на Захід, але все ж таки те, в чому збігаються завдання зовнішньої і внутрішньої політики України — це реалізація європейського напряму.
Стосовно НАТО я навіть наполягав би на тому, що це питання досить показове і важливе, але воно стоїть окремо. Незалежно від того, як у нас складеться з НАТО, це жодним чином не вплине на стратегічний вибір. Нове українське керівництво здійснює спробу домогтися геополітичної свободи. І найперше — відстояти право самостійно обирати спосіб вирішення питань національної безпеки. А це, передовсім — спроба зафіксувати ті внутрішні зміни, які все ще не є незворотними (власне через значний вплив Росії, через залежність від Росії). НАТО висуває менш жорсткі вимоги щодо членства, порівняно з вимогами ЄС. Тут є більша загальна готовність членів НАТО. Можливо, недостатня, неодностайна, але набагато більша готовність розглядати і позитивно вирішувати питання.
Для України спроба вступу в НАТО — це, передовсім, спроба зафіксувати зміни, які відбулись останніми роками, зробити незворотнім процес державності, самостійного курсу. А спротив щодо НАТО містить інші складові. Україна декларує пацифізм, який важко критикувати, який частково визначає і позицію певної частини суспільства та еліт стосовно НАТО. Але основний спротив виникає через те, що цей крок справді може якісно змінити стосунки з Росією, але не міждержавні стосунки, а взаємини певних верств бізнес- та політичної еліти.
Незважаючи на групові інтереси і питання утримання свого електорату, експлуатація антизахідництва — яке в Україні завжди було дозованим, — незначна. Антизахідні настрої загострювалися під час гострої політичної боротьби останніх трьох років, бо на цьому будувалися електоральні стратегії. І НАТО стало заручником цих стратегій. Воно стало зручним інструментом, щоб агітувати проти співпраці з Заходом, ставити під сумнів демократичні і ринкові цінності. Тобто, це дуже заідеологізоване питання і воно технологічно набагато ширше, ніж можна собі уявити. Для України було б бажаним досягти таких внутрішніх змін, які полегшили б внутрішні перетворення.
Українське суспільство погано поінформоване. Але йдеться не просто про брак інформації, а про викривлені уявлення і значну ідеологізацію. Тобто йдеться про дещо більше, ніж просто поінформованість. Потрібне утвердження нового світогляду, інше, модерне ставлення до процесів інтернаціоналізації, глобалізації. А частина населення дуже вразлива до такої орієнтації. Звичайно, це питання мало б стати інструментом у внутрішньополітичній боротьбі такої сили як Партія регіонів, однак це природніше для Наталії Вітренко. Для Партії регіонів переробка власної стратегії дала б перспективу участі у владі, адже тоді вони б не відмовилися від НАТО. Їхня позиція пов’язана з російським впливом, адже Україна не може втекти від Росії в НАТО, як це зробили балтійські країни.
А зміни потрібні, бо Росія взагалі втратила конструктивну лінію (навіть для себе конструктивну, а не лише для сусідів). Після Помаранчевої революції Росія так і не знайшла адекватного підходу до України. Але цей підхід уже увиразнюється. Фактично, зміни вже відбуваються. Відходить острах кольорових революцій, очевидним стає, що діють економічні важелі, енергоносії взагалі стають питанням торгівлі. І ця прагматизація відбувається, вона буде продовжена, а Медвєдєв у ролі президента додасть ще більше прагматизму, ще більше арифметики. І вже від України залежатиме, чи зміниться щось насправді. Наша проблема —зменшити власну вразливість до російського впливу.
