Ukraiński Żurnal - 5/2008
На російсько-німецькому кордоні без змін?
(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])
Олександр Бойченко, Варшава
За часів комуни поляки склали такий анекдот. До міліцейського відділку входить побитий і пограбований громадянин. На питання, що з ним сталося, відповідає, мовляв, якісь троє перестріли його на вулиці, надавали по морді і забрали гроші, одяг та цінні речі. «І хто б це, на вашу думку, міг бути?» — запитує черговий міліціонер. «Ясно хто: американці». — «А на підставі чого ви робите такий висновок?» — «Та от, б’ючи, вони все примовляли: йоб тваю мать!»Як видається, минулого місяця Польща найбільше говорила про саміт НАТО в Бухаресті, де 2-4 квітня польський президент Лех Качинський виборював для України і Грузії право інтегруватися колись у євро-атлантичне товариство, і — ще більше — про жертв Катині, день пам’яті яких Польща вперше відзначила 13 квітня на загальнодержавному рівні. У моїй уяві між цими двома подіями існує виразний зв’язок, не бачити якого можуть хіба що Росія з Німеччиною.Додатковим приводом порефлектувати на тему катинської трагедії стало, звісно, висунення на цьогорічного «Оскара» фільму Анджея Вайди «Катинь», знятого за книгою Анджея Мулярчика «Post mortem». Щодо якості фільму думки кінокритиків не були одностайними, але у важливості теми навряд чи хтось може сумніватися. Ну, хіба що Росія, яка за свою безглузду історію винищила стільки мільйонів людей і стільки разів намагалася приписати свої злочини комусь іншому, що для неї розстріл у квітні-травні 1940 року двадцяти двох тисяч польських офіцерів і подальше п’ятдесятирічне звалювання вини на своїх тодішніх дружбанів німців — це справді дрібниці. Щоправда, ніби відчуваючи якісь докори сумління — ясна річ, не перед поляками, а перед гітлерівцями — совєти, перш ніж «освободіть» Варшаву, терпляче дали можливість влітку-восени 1944 року перетворити її на румовище.Як син загиблого в Катині офіцера, Вайда не міг не зняти цього фільму. Як інтелектуал та інтелігент він просить не сприймати «Катинь» по-русофобськи, бо його кіно — це порахунок з тодішнім режимом, а не з Росією. І власне за це я часами недолюблюю інтелектуалів та інтелігентів. Звичайно, було б неправильно звинувачувати усіх сьогоднішніх росіян у злочинах комуністично-енкаведистської влади, але якщо станом на 2008 рік поскладати до купи російський комуністичний електорат і відданих прихильників енкаведиста Путіна, то це й буде майже вся сьогоднішня Росія — за винятком поодиноких голосів, розпачливого волання яких все одно ніхто не чує в пустелі великоруського шовіністичного цинізму.Втім, те, що говорить твір автора, не завжди стовідсотково збігається з тим, що говорить сам автор. Не маючи наміру переповідати «Катинь» Вайди і — тим більше — вишукувати в ній недоліки, зверну увагу лише на дві речі. По-перше, початкова сцена фільму. 17 вересня 1939 року. На мості над Бугом зіштовхуються два людські потоки. Західний втікає від німців, східний від росіян. Обидві групи втікачів вважають, що чинять правильно, бо гірше, ніж є, вже бути не може. Як писав Андрухович: «Перебування між росіянами й німцями — історичне призначення Центральної Європи. Центральноєвропейський страх історично коливається між двома тривогами: німці йдуть, росіяни йдуть». Найгірші ж історичні спогади Центральної Європи пов’язані з часами, коли німці й росіяни починали йти злагоджено з двох боків. За всю історію Європи ніщо їй не коштувало так дорого, як наслідки специфічної дружби Німеччини з Росією. Тому відтепер, почувши про якісь нові російсько-німецькі порозуміння — чи то щодо газопроводу в обхід Польщі, чи щодо розширення НАТО в обхід України, а чи про ще якийсь пакт Путіна-Ріббентропа — я завжди згадуватиму перші кадри фільму Вайди. По-друге, Вайда зняв кіно не стільки навіть про трагедію знищених польських офіцерів, скільки про біль їхніх родичів і близьких, яких Москва змусила власними руками будувати на фундаменті тотальної брехні «Польську Народну Республіку». І в цьому місці я знову мушу згадати про Україну. Дорогі поляки, ви добре пам’ятаєте відчуття принизливого безсилля перед брехнею, яку заборонено спростовувати. Сьогодні ви крок за кроком звільняєтеся від цієї брехні. Сподіваюся, з часом ваша масова свідомість позбудеться ще однієї. Подумайте: якщо у підрозділах, які придушували Варшавське повстання, служили круглолиці головорізи «с раскосимі і жаднимі очамі», котрі знущалися з мирного населення, матюкаючись при цьому російською мовою, то, може, це ще не є достатнім доказом того, що вони були українцями?
