УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 5/2008

Справа запрошення і двоє українців

(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])

Текст: Ленка Віх, Прага

Не знаю, чи варто дискутувати з приводу того, чи Радянський Союз у 68-ому був готовий «навести порядок» у Чехословаччині будь-якою ціною ще задовго до того, як отримав «добро» від членів Варшавського договору і запрошення з ЧССР. Бо це може бути темою різних спекуляцій і просто цікавих розмов, але історичного факту вже змінити не вдасться. Та й применшувати хазяйську роль Москви не варто. Можна лише сумніватися у тому, чи було взагалі реальним у ті роки, аби один із сателітів СРСР вибрав би свою власну дорогу розвитку, а Москва б це вітала чи бодай залишалася мовчазним спостерігачем. Зрештою, західний світ на всю цю ситуацію дивився — хоч і з зацікавленням — як на внутрішню проблему Східного блоку (читай: Радянського Союзу).

Та всю «славу» перекладати лише на плечі СРСР було б також несправедливо, оскільки немалу роль в інтервенції Чехословаччини зіграли її сусіди, передусім Німецька Демократична Республіка на чолі з В.Ульбріхтом, Польська Народна Республіка з В.Гомулкою та комуністична партія Болгарії, на чолі якої стояв Т.Жівков.

Проте не треба забувати і про домашніх «добродіїв», які дали Брежнєву останній необхідний елемент для легітимізації його вчинків. Йшлося про запрошення приїхати і допомогти «здоровим» силам подолати сили «загниваючі», у якому, своєю чергою, мали відіграти свою роль двоє українців: перший секретар ЦК Компартії України та член Політбюро ЦК КПРС Петро Шелест та секретар ЦК Компартії Чехословаччини Василь Біляк.

Щоправда, у запрошенні про танки не згадувалось ані півсловом, але оскільки його зміст можна назвати більше ніж туманним, нечесно було б закидати Брежнєву, що він його витлумачив по-своєму.

Справу запрошення до нині остаточно не з’ясовано. Не відомо, скільки ж тих запрошень було. Згадуються аж три варіанти і різні підписанти. Так само не ясно, чи дійсно Петро Шелест брав у цьому всьому участь, оскільки жодних архівних документів наразі не знайдено (Москва ними ще не поділилася) і все, що знають чеські історики, походить лише зі слів і спогадів, які навів у інтерв’ю для газети «Ізвєстія» сам перший секретар ЦК Компартії України. А в розмові він згадує, що саме Василь Біляк був тим, хто 3 серпня 1968 року під час конференції «шестірки» у Братиславі передав йому це запрошення… у туалеті. Кращого місця, яке б настільки відповідало суті цього вчинку, годі й знайти. А вже після того Петро Шелест передав лист Брежнєву, який йому буцімто дуже зрадів. Адже саме цього бракувало, аби танки, які вже, зрештою, чекали біля кордонів, могли рушити у Чехословаччину. Петро Шелест також згадує, що він особисто був ініціатором групи «здорових чехословацьких сил» і що цю справу доручив йому особисто Брежнєв.

А як там було із Василем Біляком — русинським кравцем, якому вдалось посісти одну з найважливіших функцій у державі? Окрім того, що йому випала роль «туалетного кур’єра», він був також одним із тих, хто підписався під запрошенням. Крім нього, підписантами ще були: Алоїс Індра — правдоподібно, головна персона «здорових чехословацьких сил», Д.Колдр, О.Швестка, А.Капка. Щоправда, Біляк пізніше заперечував свій підпис у даному документі, зізнаючись лише в тому, що він про нього чув, але до кінця не знав його точного змісту. На превеликий для нього жаль, експерти підтвердили, що в «обращении», яке у 1992 році, разом з іншими сімома документами, Борис Єльцин передав тодішньому президенту Вацлаву Гавелу, знаходиться власноручний підпис Біляка.  

Один, може, не дуже хотів, інший, може, не дуже усвідомлював, що чинить, але свою історичну роль вони виконали. Настала ніч із 20 на 21 серпня — і чехословацька романтика закінчилась. Але, як вже було сказано, більшість з наведеної інформації не має ґрунтовнішого документального підтвердження і доведеться ще почекати, поки московські архіви відкриють свої таємниці і про ‘68 рік у Чехословаччині.

 

Український журнал