УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 5/2008

Loreley і український пост-рок

(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])

Dazzle DreamsDazzle Dreams

 

Група «Dazzle Dreams», яку створили дві помітні постаті українського шоу-бізнесу — Дмитро Ципердюк (продюсер, звукорежисер, заслужений артист України) і Сергій «Шура» Гера (екс-«Скрябін», тепер грає в «Другій ріці») — в середині літа 2007 року представила однойменний альбом. Враховуючи, що обидва учасники є продюсерами зі стажем, проблем з ротацією в них не виникало, а альбомові якийсь журнал навіть присудив звання «прорив року», і це при тому, що сама група має трохи більше, ніж рік. За що ж така увага?

Група однозначно непроста, але щоб це зрозуміти, слід дослухати альбом до кінця. Бо перша його половина, в яку входять 5 пісень: «S.O.S», «Shock your mind», «Ікона», «Clouds of clover», «Dazzle Dreams» — це радіоформатні пісні в стилі сінтіпоп. Так, якісної поп-музики українській естраді бракувало і бракує, тож ці пісні потрапили в майже вільну нішу в українському шоу-бізнесі. Вони мелодійні, вони якісно зааранжовані, але, по суті, в них немає нічого особливого — все це ми вже чули.

Але від сьомого треку починає розкриватися справжня експериментальна суть групи. Виявляється, поп для них далеко не пріоритетний жанр, просто будучи грамотними продюсерами, вони записали форматні треки, щоб потрапити в радіоротацію і ось так заявити про себе. Після короткої медитації для синтезатора й волинки «Moravia Wind» починається найцікавіше: пісні в стилі world music, тобто етнічні мелодії в сучасних аранжуваннях; першою з них у плейлісті є «Loreley» — народна легенда про Лореляй, яку записав німецькою мовою Генріх Гейне; на альбомі ми маємо можливість почути її в чеському перекладі у виконанні якогось безпритульного празького музики. Далі йде «No fear» — медитативна поп-балада з етно-мотивом у приспіві, а за нею «Grandmama» — чудовий зразок того, як автентичний спів можна поєднати з електронними аранжуваннями. Ці три пісні варті того, щоб заради них купити альбом (або скачати з Мережі — він є у вільному доступі на сайті фанатів, очевидно, з благословення самих «Dazzle Dreams»). Останні треки — інструментальний поп-ембіент «Sleeping Anna» i «Holy Night», ніжний і приємний для вуха, а також три якісні ремікси.

Музиканти обіцяють і надалі поєднувати етно з електронікою (навіть зібралися для цього в Непал). Збором етнографічного матеріалу переважно займається Дмитро, а Шура зводить і аранжує. Слід віддати йому належне: ні автентичний спів, ні електронні аранжування не глушать одне одного, не звучать недоречно й не «приліплені» одне до одного, але утворюють нову музичну сутність, придатну і для уважного, і для фонового слухання — все ж в учасників групи за плечами великий досвід роботи саме в сфері «легкої» музики. В інтерв’ю група обіцяла сконцентруватися саме на world music — залишається сподіватися, що слова вони таки дотримають.

Цей альбом можна вважати за маніфестацію присутності групи (головно за допомогою поп-пісень) та демонстрацію можливостей (в етно-обробках). Груп такого рівня професійності на українській поп-сцені немає. Подвійну сутність альбому легко виправдати умовами шоу-бізнесу, а до того ж вона може мати й виховну роль — поступове зацікавлення споживачів поп-продукції автентичними мотивами. Однак у цьому може критися й небезпека для самої групи: водночас претендувати на народність і елітність — ризиковане заняття. Цього разу групі це вдалося, подивимося, що буде наступного...

 

Оцінка — 7/10

  Mamanet. Ki-mono. ­— Тов. «Єнісей Груп», 2007 

«Mamanet» — молода група з Краматорська, яку, не боячись зайвого пафосу, можна назвати однією з перлин української сцени. У той час, як вона (сцена) намагається не відставати від Заходу, а в результаті часто видає продукт або відверто другосортний і застарілий, або оригінальний, але жахливо зроблений, «Mamanet» зайняли передове місце, розвиваючи тут жанр, який щойно набирає обертів і на Заході, — пост-рок. Створена 2003 року група, завдяки оригінальній музиці та вдалому продюсуванню, досить швидко завоювала визнання та популярність, виступаючи по клубах і фестивалях, у тому числі й на Казантипі, а цього року замахнулася навіть на участь на славнозвісному угорському Sziget’і.

Що ж особливого в цій групі? По-перше, відсутність аналогів в Україні; навіть самі музиканти не змогли назвати собі подібних серед українських гуртів. Пост-рок в Україні не грає більше ніхто, а пост-рок такого штибу, як у «Mamanet», здається, не має аналогів і у світі. По-друге, вони виробили своє фірмове звучання, складне, насичене різними електронними тембрами — і це при тому, що група передовсім концертна й кожну свою композицію може зіграти наживо зі сцени, хоча не бачивши їхнього виступу, важко повірити, що такий звук не вимагає особливої студійної роботи.

Склад «Mamanet» — типовий для всіх пост-рокерів рок-квартет: дві гітари (Юрій Розенко і Євгеній Михайлов), бас (Ярослав Циганій) і ударні (Михайло Лантух), у записі брав участь також ді-джей. Власне, учасники не зараховують свою музику до жодного жанру; пост-роком її називають через відповідність із основною рисою цього жанру — за допомогою рокового складу й на основі рокового мислення створюється принципово інша, геть не-рокова музика (рок і пост-рок співвідносяться приблизно так, як джаз і рок-н-рол). Із трохи меншим успіхом можна означувати цю музику як trip-hop (від нього дісталися характерні гітарні партії), lounge (через неспішний, розслаблений настрій і ідеальну придатність для фонового прослуховування і специфічні вокальні семпли) і, меншою мірою acid-jazz (якщо зовсім відверто — не jazz, але точно acid-щось, з огляду на «кислотні» тембри інструментів).

Музика винятково інструментальна, з рідкісними вкрапленнями вокальних семплів (крім шостої композиції, «Dub is not for chicks»). Композиції витримано в одному стилі, усі виразні, кожна логічно побудована і її легко відрізнити від інших навіть після першого прослуховування. Повторювані, на манер клубної музики, мелодичні звороти співіснують з приджазованими ходами і типово роковими програшами (після яких так і чекаєш початку нового куплету пісні, забуваючи, що співати тут ніхто не збирався), барабанна партія також більше відсилає до клубних жанрів, ніж до року. Однак через суто гітарний склад групи музика — знайомими поєднаннями нот, звичними ходами — викриває свою рокову спадковість. Загалом музика зроблена добротно, з грамотними аранжуваннями, логічною композицією і без претензій на надмірний артистизм.

«Ki-mono» придатний для різних видів слухання. Вдумливий і уважний слухач отримає від нього немале задоволення. При фоновому прослуховуванні альбом створить спокійну, трохи психоделічну, але ненав’язливу, обкурену й дещо «вальяжну» атмосферу. Рекомендується всім, хто з цікавістю ставиться до нових напрямів і жанрів. Усім власникам кальянів — обов’язково. Але протипоказань для такої музики немає.

 

Оцінка — 9/10.

efandy

Український журнал