Ukraiński Żurnal - 6/2008

Як з релігії зробити театр

Текст: Дана Мігалікова, Валладолід 

Людина завжди шукає спосіб, як найбільше наблизитися до Всемогутнього. Будує храми, прикрашає їх квітами, одягається в барвисті ризи, святить келихи, придумує символи, співає, декламує, читає та робить все для того, щоб це подобалося не тільки Богу, але і їй самій. В Іспанії це зусилля стало напевно найпомітнішим у Європі. Іспанці — веселий народ, хоча завдяки принцесам, одягнутим у чорні криноліни, набули репутації насамперед пуританського народу. Вклад епохи правління Франко — слухняність й певна загальмованість. І нарешті, тореадори — завжди популярні і помірно кровожерливі. Іспанія обожнює те, що, властиво, і потрібно обожнювати — статуї, статуетки, хрести і все, що мусульмани назвали б ідолами, а атеїсти — мистецькими творами або, у гіршому випадку, «цяцьками».  В Іспанському королівстві споконвіку щиро схилялися перед всім, пов’язаним з релігією. Роздобуте багатство зі щойно відкритої Америки миттєво інвестували в дивовижні кафедральні собори і не без причини майже за три століття до того тут пустила своє коріння сумнозвісна інквізиція. Вона, на щастя, минула, собори, на щастя, залишилися. І не стоять вони пусткою, як би могло видатися у наш час високих технологій. Ба більше, принаймні раз у рік релігійні символи покидають своє стабільне місце в храмі чи музеї та стають складовою частиною помпезних процесій.  Три мільйони «покутників» Іспанці обожнюють виходити на вулиці, а якщо це наповнити певним сенсом і додати емоцій — народжується атракційне видовище. Те, що можна в Іспанії бачити протягом Страсного тижня, зачаровує кожного, без огляду на расову чи релігійну приналежність. Цілодобово впродовж тижня перед святкуванням Воскресіння Господнього містами, містечками та селами проходять цілі колони. Організаторами є окремі парафії і учасників можна розрізняти за типом риз. Те, що справді йдеться про масову акцію, підтверджують цифри. Рекордним містом залишається Севілья, в якій знаходиться 58 парафій, і в ніч на Велику П’ятницю там відбувається процесія, яка триває 14 годин. По цілій країні до таких дійств —  для одних це глибока традиція, для інших просто цікавість — включається приблизно три мільйони «покутників». Кожна процесія складається з десятків людей, одягнутих у відповідні мантії. Чоловіки несуть на величезних п’єдесталах статуї Марії, Ісуса, апостолів, багато квітів та свічок. А попереду і ззаду них крокують постаті, вкриті з голови до ніг. Несуть запалені свічки, висотою приблизно в один метр, і нагадують середньовічних катів, що з мовчазною гідністю йдуть до ешафоту. Крокують тихо або у супроводі звуків бубнів, торохкал, дзвіночків — залежно від конкретної парафії. Звісно, ця «пригода» вимагає не лише фізичної витривалості, але й цілорічної підготовки, яка полягає у постановці хореографії, що мусить підлягати темпу ходи, відпрацюванні точного інтервалу між окремими учасниками процесії, підбору звукового супроводу. Напевно найнеобхіднішим елементом є витримка, бо всупереч тому, що Іспанія вважається країною з теплим кліматом, і тут подекуди під час Великодніх свят може навіть сніг випасти, якого зовсім не цікавить, що учасники процесії в образах грішників можуть бути взуті лише в сандалі або йти взагалі босими.Не менш важливим є й факт, що основа кожної процесії — величезні п’єдестали зі статуями, можуть важити навіть тонну і деколи їх несуть близько сотні, хоч і смиренних покутників, але все ж таки звичайних смертних. Кожна процесія має наперед визначену кількагодинну трасу, в кінці якої всі зустрінуться на головній площі.  Їм подобається кілька годин повторювати один спектакль В цей час пересування міськими вуличками вимагає певних фізичних зусиль, бо як тільки ви опиняєтеся в натовпі, стаєте його полоненим, або ж доводиться рухатися разом із ним. Але у такий момент це не є перешкодою. Всупереч тому, що для багатьох ця подія є туристичною пригодою, ви не відчуваєте себе туристом. Скоріш за все, ви відчуєте себе складовою частиною могутнього шаленства, започаткованого ще у Середньовіччі, коли театр до людини був ближчим, бо відбувався просто на вулиці, галасливій та різнобарвній, у супроводі вигуків п’яниць та маркітанток, різноголосся дзвонів та молитов грішників. Вулиця зачаровує в особливий спосіб і сьогодні. Іспанці вміють підхопити та дістати з чарівних вуличок, упокореного натовпу, шуму та гомону те, що іншому народу не вдається. Спектакль про розіп’ятого Христа, який воскрес із мертвих, відбувається не лише у вигляді процесій та випускання неймовірної кількості голубів на головній площі. На середземноморському узбережжі переміщаються в часі на дві тисячі років назад, приводять Ісуса в Єрусалим, арештовують його в Гефсиманському саду, ведуть до Каяфи й на Голгофу. В цій фантазії на біблійні мотиви бере участь кілька тисяч осіб і подібний спосіб повернення історії має півстолітню традицію у багатьох містах. Веселим іспанцям вдалося пов’язати релігійне з видовищним: винести Христа з храму просто на вулицю і влаштувати театр, де публіка може реагувати будь-яким чином — аплодувати, мовчати, співати фламенко на релігійні теми, плакати, коли псується погода і статуї середньовічних митців доводиться разом із прекрасною декорацією з троянд прикривати непоетичним, проте практичним досягненням цивілізації — ігелітом...