УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 6/2008

Фемінізм у короткій спідниці

(Скачати весь номер: 6/2008 [PDF, 2 Mb])

Текст: Ольга Радомська, Київ

 

 Молоді українські феміністки вирішили показати кігтики. Та, щоби не злякати широкий загал, старанно їх наманікюрили і прикрасили стразами. Арт-проект «Feminism is…», з одного боку, має на меті просувати в маси благородну ідею жіночої незалежності, а з іншого — здійснює це у дещо буржуазно-гламурному стилі, який подекуди розходиться з «серйозним» фемінізмом.«Feminism is…» — це колекція із 20 яскравих листівок, зшитих у книжечку. Хочете — можете поставити на полицю. А хочете — акуратно виривайте листівки (для цього біля корінця є спеціальна перфорація) і роздаровуйте друзям. Або розклеюйте на стінах. Або роздавайте перехожим. Навряд чи хтось відмовиться узяти це барвисте диво — малюночки стильних, кокетливих, упевнених у собі гарнюньок, блискуче намальованих київською художницею Оленою Міросєдіною. Як і знаменита серія коміксів «Love is…», кожна листівка — це ситуація, яка «на пальцях» показує, що ж таке — фемінізм. Як каже авторка проекту, 26-річна культурологиня Тамара Злобіна, вона прагнула показати молодим українським дівчатам середнього класу, що короткі спідниці, макіяж і сексапільність не суперечать базовим ідеям фемінізму: активній життєвій позиції, самостійності, боротьбі за фінансову незалежність. Звідси — такі привабливі гасла як «Фемінізм — це досягати цілі», «Навіть блондинка може бути феміністкою» та «Фемінізм — це допомагати [чоловікові], якщо шо».Ідея загалом не нова. У США вже давно існує щось на кшталт течії «сексуального» чи «гламурного» фемінізму. Частково вона виникла як намагання поліпшити імідж цього політичного руху — адже, згідно із соцопитуваннями професорки Університету Ратджерса (Нью-Джерсі) Лаури Рудман, у масовій свідомості американців досі існує стійке переконання, що жінки-феміністки потворніші і мають значно менші шанси на романтичні стосунки, ніж не-феміністки. Аналогічних досліджень в Україні не здійснювалося — страшно навіть подумати, яких монстрів вони виявили б у свідомості наших чоловіків (зацікавлених відсилаю до роману «Феміністка» Леоніда Кононовича — арсенал стереотипів у ньому не менший ніж кількість танків на озброєнні Російської Федерації). Тож деякі жіночі організації вирішили зі стереотипами боротися. Скажімо, було розроблено ряд рекламних кампаній за участю Памели Андерсон чи Голлі Беррі, котрі пропагували ідею «фемінізм може бути сексуальним». А дехто, намагаючись сподобатись підліткам, навіть всерйоз тлумачив творчість гурту «Спайс-гьорлз» як приховано феміністичну — адже ж проголошують Вікторія Бекхем і Ґері Холлівел «владу дівчат» (Girl Power), закликають юнок «бути тим, ким ти хочеш» і взагалі — уславлюють дівчачу субкультуру. Втім, багато авторитетних феміністок таку «поп-течію» засудили, небезпідставно вважаючи, що це — лише розвага, яка відволікає від серйозних проблем, акцент на поверхні, який відволікає від глибини.Є ще й інша підстава для критики. Візьмімо «друкований орган» поп-фемінізму: глянцевий журнал «Бюст» (www.bust.com). У ньому можна почитати натхненні статті про сильних жінок, різні феміністичні проекти, активні жіночі хобі та відпочинок, а також попускати слину на симпатичні фотки «наших улюблених чоловіків» (а-а-а! деякі пупсики навіть напівоголені!). А крім того, звісно, помилуватися на сумочки, косметику чи парасольки, купити які можна, зокрема, через Інтернет-магазин «Бюсту»... Так, комерція — як і скрізь. У США фемінізм уже давно навчилися продавати — в Інтернеті можна знайти десятки сайтів, де вам пропонують придбати одяг, аксесуари чи посуд із феміністичною символікою. Саме ця змичка фемінізму з культурою споживання і викликала найбільше критики а-ля Альтюссер під час березневої презентації «Feminism is…» у Києві. Невже ціль феміністки, як промовляє одна з листівок, — це палац і нафтові свердловини? І на кого, скажімо, розраховане гасло «Фемінізм — це самій купувати собі діаманти»? Для скількох відсотків жінок в Україні це актуально? Чи потрібно говорити про діаманти в країні, у якій більше половини жінок зазнають насильства в родині, а близько сімдесяти тисяч щорічно продаються за кордон?Втім, критикам можна відповісти, що далеко не всі постери проекту гламурні та буржуазні (скажімо, «Фемінізм — це, крім догляду за собою, мати багато інших хобі» чи «Фемінізм — це коли з дитинства тебе нудить від Попелюшки»). Та й сама Тамара Злобіна, аспірантка і куратор мистецьких проектів, поки що не продає ані горняток, ані футболок — більше того, у проект вона частково вклала власні гроші, і наразі ще невідомо, чи матиме якийсь зиск. Цей проект — справа рук ентузіастів, а не відпрацювання ґрантових грошей, чим грішать більшість українських псевдо-гендерних організацій. Проект Тамари і Олени — неагресивний і симпатичний. Він викликає добру посмішку і щире захоплення малюнком. І, не слід забувати, відповідає рівню своєї цільової аудиторії. Та й зрештою, якщо у Британії існує «Маркс у коміксах», то чому ні? 
Український журнал