Ідея цієї статті (тобто насправді зовсім іншої, зараз побачите) виникла у мене хвилин за 15 до кінця матчу Чехія – Туреччина. Чехи вели з рахунком 2:0, отже забезпечували собі вихід у чвертьфінал. Туркам залишалося плачучи збирати манатки додому. Відповідно ідея моя полягала в тому, щоб порівняльно поговорити про особливості розвитку футболу в Україні, Польщі і Чехії. Висновок (хоч у глибині душі я усвідомлював усю його верифікаційну сумнівність) мав бути такий: футбольні успіхи країни безпосередньо пов’язані з її загальним політичним та економічним рівнем.
Оскільки з-поміж трьох об’єктів дослідження на найнижчому рівні перебуваємо саме ми, українці, то цілком логічно, що на фінальну частину Євро-2008 Україна взагалі не потрапила. Натомість потрапила Польща, що знову ж не дивно, бо її становище у світі заслужено є значно кращим за наше. Але не за становище Німеччини. Відтак вже у першій грі поляки вкотре переконалися у справедливості дефініції: «Футбол — це гра, в яку грають дві команди по 11 осіб, а виграють німці». У двох наступних матчах — з Австрією і Хорватією — поляки так і не зуміли прийти до тями — і вилетіли з турніру. Нарешті найпросунутіша в розглянутій трійці країна — Чехія — за 15 хвилин до кінця гри... і так далі. Але тих 15 хвилин туркам вистачило, щоб тричі вразити ворота чехів і завалити мені всю концепцію. До того ж у чвертьфінал не пройшла Франція, а куди пройшла Росія, то я навіть говорити не хочу. Не згадуючи про те, що, наприклад, Англія, як і Україна, навіть не пробилася на Євро-2008. Які вже тут економічно-політичні закономірності?Одне слово, терміново треба було шукати нову ідею. Допомогли, як це зазвичай у моєму житті буває, жінки-інтелектуалки. Ще перед матчем поляків з німцями розмовляв я з відомою читачам колишньої «Республіки» і нинішньої «Політики» Терезою О. І зізналася мені Тереза О., що майже все вона в цьому житті розуміє, крім футбольних правил. Ну, я не особливо цим фактом тоді перейнявся: кожна людина має право чогось не розуміти. Скажімо, в Україні жоден депутат не розуміє правил дорожнього руху, але всі якось їздять. Потім була згадана гра Чехія – Туреччина, після якої я написав співчутливого мейла відомій читачам «УЖу» Ленці К. А сам пішов наступного дня з відомою польським філологам Данкою С. до певного варшавського бару з телеекраном. Польща грала останній груповий матч із Хорватією і, як відомо, програла. Фінальний свисток арбітра, на мій подив і страх, Данка С. зустріла оплесками і радісними вигуками: «Слава Богу! Нарешті це вар’ятство закінчиться, нарешті вони повикидають свої дурнуваті дудки і перестануть мені горланити під вікнами!» Щоб не пояснювати решті присутніх у барі, «о цо ходзі», я постановив негайно змиватися. У скриньці на мене чекав мейл від Ленки К.: «Слава Богу! Нарешті це вар’ятство закінчиться…»Три такі удари протягом кількох днів — це вже було забагато. Я зрозумів, що мушу стати на захист улюбленої гри. Чи знаєте ви, дівчата, що геніальний композитор Дмитро Шостакович був несамовитим футбольним уболівальником? Коли рафіновані друзі запитували його, навіщо воно йому треба, Шостакович відповідав: «Футбол — це єдина в СРСР можливість сказати те, що думаєш, з приводу того, що бачиш». Гаразд, ви зауважите, що часи есересеру минули. Але це зовсім не означає, що футбол втратив свою символічну функцію. Та ось візьміть прочитайте хоча б повість німецького письменника Томаса Бруссіга «Як хлопці стають чоловіками, або Чому футбол».Як проникливо зауважує автор, саме виникнення футболу — це апофеоз новочасної впевненості людини в своїх силах. Адже початково природа дала нам ноги зовсім не для того, щоб м’яко зупиняти м’яч і точно переправляти його на 60-70 метрів. Але всупереч фізіології і назло необхідності (бо яка в цьому була необхідність?) ми навчилися цих фокусів. А зрозумівши, що неможливе стає можливим, заходилися долати власну обмеженість в усіх інших напрямках: понабудовували машин, підводних човнів, літаків і т.ін. Подумайте на дозвіллі про це — і ви дійдете висновку про роль футболу в еволюції гомо сапієнса.Далі. Про клімат країни футбол може розповісти? Однозначно. Досить звернути увагу, яким — довгим чи коротким, верховим чи низовим — передачам надає перевагу команда, щоб зрозуміти, наскільки сильний вітер зазвичай дме на її батьківщині і наскільки часто там ідуть дощі. Я вже мовчу про відображення національного характеру на футбольному полі, бо тут і так все ясно. А кому не ясно — придивіться при нагоді до емоційної самби з м’ячем бразильців, до елегантних пасів французів, до суворого, але джентльменського поводження з суперниками англійців, до підленьких фолів і симуляцій з боку південних збірних, до темперованої, як клавір, і передбачуваної, як фуга, гри німців...Якщо ж ви, навіть придивившись, будете й далі стверджувати, що футбол — це лише одна з багатьох спортивних ігор, то мені доведеться повторити слідом за героєм повісті Бруссіга: «Я абсолютно нічого не маю проти жінок. Але жінки і футбол — нє!»
