УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 7/2007

Сон породжує чудовиськ або Коли розум спить, прокидаються вампіри

(Скачати весь номер: 7/2007 [PDF, 3.7 Mb])

Текст: Анна Коженьовська-Бігун, Варшава

 

 

Упирі, вампіри, вовкулаки, відьми на мітлах та інші страховиська... Колись вони масово жили в лісах, на цвинтарях, у проклятих місцях. Настільки масово, що стали персонажами народних переказів, увійшли до канону світової літератури, а відколи існує кіно — роблять карєру в Голлівуді. Чи справді вони існували? Так, існували. Чи лякали? Так, лякали. Чи мали надприродні сили та патент на безсмертя? Ні, найчастіше жили недовго й помирали в муках. Ким же вони були? Відповідь проста: дуже хворими людьми.

Порфірія й сказ

Перший раз порфірію з вампіризмом пов’язав біохімік Давид Дольфін у 1985 році. З того часу як гриби після дощу почали з’являтися статті про медичні проблеми «князів темряви», а інтернет-сторінки різних об’єднань порфіриків наповнились розпачливими вигуками: «Ми не вампіри, ми просто хворі!» Що таке порфірія й чому вона так розбурхувала уяву натовпу? Є декілька форм цього захворювання, зумовлених найчастіше генетично, але вони можуть бути також набутими. Порфірія полягає на порушеннях біосинтезу порфірину і гему. З вампіризмом в основному пов’язані два різновиди хвороби. Перший — це успадкована еритропоетична порфірія. Шкіра хворого стає чутливою до світла. Від сонячного проміння на ній утворюються болючі, криваві пухирі, а після них залишаються потворні рубці. Обличчя, вуха та руки деформуються. Може спричинити вивернення повік і зміни у рогівці та кон’юнктивах. Зуби набувають червоного відтінку. Трохи легші симптоми супроводжують шкірну порфірію. Вона обмежується пухирями та рубцями після них. Хворий страждає на світлобоязнь, а також на депресію і параною. Коли додати до цього гіпотезу, що хворі на порфірію доповнювали втрату гему, п’ючи свіжу кров, не викликає сумніву, що ми оце намалювали портрет вампіра. Це було б так, якби не деякі нюанси. А саме: насправді порфірія — надзвичайно рідкісна хвороба. Вона є настільки рідкісною, що історія називає буквально кілька прізвищ порфіриків і то переважно з неостаточно підтвердженим діагнозом. Напевно найвідомішим і найяскравішим прикладом був Людвіґ ІІ, король Баварії, будівничий казкових палаців — прообразів Діснеївського замку. Він страждав на параною, депресію і безсоння, а згодом, остерігаючись світла, взагалі не виходив з дому. Жертвою гострої переміжної порфірії був Ґеорґ ІІІ, король Великобританії. Вона викликає різкий біль живота, судоми і корчі. З причини дедалі довших та важчих нападів хвороби Ґеорґ ІІІ був неспроможний керувати державою і передав владу у руки свого найстаршого сина. Наприкінці життя він збожеволів. Помер сліпим, глухим, не вийшовши з коми. Правдоподібно, порфіриками були також Марія Стюарт, її син Яків І, Вінсент Ван Гог і Навуходоносор, король Вавилона. Однак жодний зі згаданих не страждав «вампірською» формою порфірії. Здеформоване обличчя Ван Гога пояснюється радше сифілісом, аніж порушеннями метаболізму порфірину. Крім того, не всі мальовничі риси порфірії мусять бути наявними у хворого одночасно. Коротше кажучи, порфірика, хворого на успадковану еритропоетичну порфірію зі всіма клінічними проявами цієї хвороби, практично не існує в природі. Отже, чому в різних культурах вампіри з’являються так часто і чому вампіризмом можна інфікуватися, наприклад, через укус? Іспанський невролог Жуан Ґомез-Алонсо дійшов висновку, що вампірами були просто люди, хворі на сказ. На початку вісімнадцятого століття ця хвороба спричинила справжню епідемію на Балканах. Зграї скажених собак, вовків, кажанів (!) та інших тварин переносили їй на людей. Адже саме з тих часів і з тієї території походить легенда про Дракулу. Хворі ставали блідими, страждали на світлобоязнь, видавали неартикульовані звуки, блювали кров’ю і — що найважливіше — мали непереборне бажання кусати інших. Дуже нервово реагували на міцні запахові й зорові імпульси. Звідси ж міфи про ненависть до часнику і дзеркала. У скажених чоловіків спостерігалась підвищена, просто надприродна сексуальна активність. Але і зі сказом є одна проблема. Хворі ним не були безсмертними, ані навіть довговічними. Переважно помирали швидко і без допомоги осинового кілка.

Бідний Квазімодо

Слов’яни дуже добре знали «вампірів», «вамп’єжів», «упіжів», «упирів» й «уп’єжев». Їх навіть вважають творцями легенд про ці створіння. Вампірів пов’язували передусім із померлими. Однак справжній бум на кровопивні істоти з’явився разом із християнством. А саме з тієї причини, що до того часу слов’яни своїх померлих спалювали, а після зміни способу поховання віра в трупи, що встають з могил, утвердилася. Померлі почали лякати. Жахливим і незрозумілим був вигдяд останків у стані розкладу, зі здутим тілом, викривленим обличчям і стиснутими яснами. Жахливим був вигляд людей, яких було поховано живими, що при тогочасному стані медицини траплялося нерідко. Неспокій викликали також живі з якимись вадами зовнішності. У вампіризмі могли запідозрити людину з нетиповим зростом (надто високу, надто низьку), кульгаву, із заячою губою, психічно хвору. Наприклад, у Польщі археологи знаходили могили горбатих людей, з тілами яких проведений «антивампіричний» ритуал: відрізані голови покладено між ногами, зв’язано руки, чи вбито гострий кілок у хребет. Ще одне рідкісне захворювання — гіпертрихоза — прирікало свої жертви на життя з тавром вовкулака. Хворі страждають на надмірне оволосіння цілого тіла й передають це в генах наступним поколінням. Їхня доля ніколи не була легкою, їх або вважали напівтваринами, якщо взагалі не бестіями, або ж їх показували на ярмарках для розваги примітивної публіки. Звичайно, деякі робили «кар’єру» як експонати в приватних колекціях вельмож.

Змінені стани свідомості

Вампіром чи вовкулаком можна було стати не лише тому, що хтось виглядав саме так, а не інакше. Іноді також тому, що просто почувався ним. Існує вид шизофренії, званий лікантропією. Сьогодні це рідкісні випадки, а раніше, коли віра у вовкулак і перевертнів була живою, це захворювання зустрічалося частіше. Хворому здається, що у відповідних умовах, наприклад, під час повного місяця, він перевтілюється у вовка. Починає поводитися як вовк: ходити на чотирьох, видавати звірячі звуки, часом намагається вкусити. У дзеркалі бачить морду тварини замість свого обличчя, або окремі елементи звірячого тіла, наприклад, око вовка. Навіть, коли напад закінчується, хворий залишається при думці, що в нього були хутро, ікла і пазури. Подібні видіння могли також спричинити галюциногени. Однією з поширених причин отруєння в середньовіччі, та навіть і пізніше, були ріжки маткові, які паразитують на збіжжі. Вони зокрема містять ерготамін, з якого виробляється LSD. Отже, не дивно, що споживання отруєного збіжжя доводило до наркотичних видінь. А що відбувалося у цих видіннях? А власне те, що люди хотіли побачити або у що вірили. Подібний ефект, але вже зумисне, спричиняла славнозвісна відьомська мазь. Її склад до сьогодні вражає токсикологів. Окрім жиру немовлят і крові кажана, які жодного хімічного значення не мають, хіба що підсилюють жах (хоча, зрештою, немає певності, чи їх вживали), така мазь містила беладону, аконіт і цикуту, тобто дуже отруйні й галюциногенні рослини. Маззю намащувалося шкіру в місці, де вона особливо тонка й чутлива, наприклад, під пахвою. Але не обов’язково. Отрута могла проникати через рани і подряпини. А беручи до уваги той факт, що в середньовіччі на людській шкірі кишіли блохи та інші паразити, з таким проникненням проблем не було. Добре намащена відьма впадала в стан екстазу, який супроводжували різні видіння: чи то еротичні пригоди із самим чортом, чи то перевтілення у вовкулаку, чи вільний політ в повітрі. Ну що ж, такі польоти часто закінчувалися вогнищем. На вогнищі також ефективно «лікували» бідолах, які отруїлися ріжками матковими.

Варто додати, що релігійний фанатизм теж продукував вампірів. Коли австрійський військовий лікар XVIII століття Ґеорґес Таллар прибув на Балкани, то зустрівся з численними розповідями про напади вампірів. Багато їх відбулося переважно в околицях Трансільванії. Невдовзі лікар дійшов висновку, що ці напади насправді є галюцинаціями, спричиненими довгими періодами суворого посту. Релігійні волохи, вимучені багатотижневим голодуванням, скаржилися на біль живота й слабкість. Були блідими, виснаженими і в них починалися психічні проблеми. Загалом виглядали як герої фільмів про зомбі, а звинувачували в цьому уявних вампірів, які з них буцімто випивали кров.

 

Ким насправді є вампір чи вовкулак? Хворим на сказ, порфіриком чи селянином, який покуштував ріжки маткові? Певне, всього потроху. Уявлення про вампірів були результатом накладення багатьох елементів. З багатьох недуг вибиралися найчастіше ті, що більше промовляли до уяви. Багато легенд у такий притаманний для людської психіки спосіб доповнювалося новими, часто перебільшеними деталями. Одне є певним — ніхто з нас крові не п’є. Ну, може хіба комарі і податкові служби, але це вже тема для цілком іншої розповіді...
Український журнал