Ukraiński Żurnal - 7/2008

Невикористаний шанс Богдана Рубчака

Текст: Марко Роберт Стех, Торонто

Факт, що на згадку про еміграційне літературознавство середини ХХ ст. (есеїстику доби 1940–60-х рр., до появи літературознавців, народжених за межами України, від Григорія Грабовича до Марка Павлишина) в уяві читачів в Україні вирине, у першу чергу, одне-єдине ім’я: Юрій Шерех (Шевельов), — почасти спричинений динамікою практичних обставин. Адже, крім безперечної цінності текстів Шереха, вирішальними були й інші чинники: від впливу Шевельова на провідні особистості «нової хвилі» української літератури 80-х рр. до доступності його творів в Україні, зокрема у тритомнику «Пороги і запоріжжя» (Харків, 1998).

А проте примат Шереха в українській літературній критиці на Заході (не згадуючи й про академічне літературознавство) не був і не є безапеляційним. Бодай дві інші постаті того періоду не менш цікаві й ерудовані, а то — з перспективи глибини знань літературознавчих теорій і практики — іноді професійніші від мовознавця Шевельова. Блискучі есе Ігоря Костецького стали доступними для читачів в Україні у 2000-х (книга «Тобі належить цілий світ» (2005), серія публікацій у «Кур’єрі Кривбасу» 2007/8). Есеїстика третього критика із пропонованої трійки періодично з’являлася в Україні впродовж 1990-х і, зрештою, появляється надалі, — адже, значно молодший від Костецького і Шереха, Богдан Рубчак не лише живий, а й творчо активний.

Рубчакова філігранна есеїстика, починаючи від яскравого дебюту наприкінці 1950-х, — це своєрідний міст між літературознавством епохи МУРу і новим поколінням західних україністів. Рубчака, без перебільшень, слід вважати найцікавішим нашим критиком 1960-х рр. (на те десятиліття припадає об’ємно найвагоміша частина його есеїстичної спадщини) та одним із найцікавіших у наступних десятиліттях. Те, що його вклад не знаходить сьогодні належного відгуку серед читачів і дослідників, якоюсь мірою, наслідок провини самого автора, який досі не спромігся зібрати, а відтак і видати та відповідно розпропагувати свої есе, більшість яких залишається недоступними і маловідомими в Україні.

Рубчака асоціюють, у першу чергу, з його витонченою, інтелектуальною поезією та функцією одного з трьох «провідників» Нью-Йоркської Групи. Навіть як есеїст він відомий головно як співавтор антології «Координати» і автор більшості (59 із 68) поміщених там есе. Проте на початку 1960-х Рубчак дебютував також як прозаїк серією оповідань, позначених впливом прози Жан-Поля Сартра. Доленосний відгук на ці ранні прозові спроби написав послідовний прихильник Рубчакової поезії Ігор Костецький. Нищівна критика оповідання «Вечір з життя Ірини», що вийшла з-під пера метра, настільки вразила чутливого Рубчака, що той всуціль припинив писати художню прозу. Його творчий інстинкт у цій сфері виявився занадто слабким і, не здолавши першої перешкоди на шляху, перетворився для автора на бентежний знак запитання невикористаної нагоди.