Ukraiński Żurnal - 9/2008

Александер Шуркала:„,Карамазових‘ ми знімали по 14–16 годин в день“

Спілкувалися Богдан Копчак, Івана Ґрешлик, Прага

Александер Шуркала – фотограф, кінооператор, режисер українського походження. Народився 1971 року в Пряшеві, Словаччина, в сім’ї відомого фотографа Ярослава Шуркали. Після середньої школи мистецтв в Кошицях закінчив престижний кінофакультет ФАМУ в Празі. Як кінооператор працював над зйомками художніх фільмів „Шепоти“ (1996, Чехія), „На два склади позаду“ (2004, Словаччина), „Музики“ (2006, Словаччина–Німеччина), „Індієць і медсестра“ (2006, Чехія), „Карамазови“ (2008, Чехія–Польща). Також він зняв велику кількість рекламних роликів, наприклад, рекламу пива „Пільзнер“ і „Старопрамен“, автомобіля „Шкода“…

Що відчуває людина, яка стоїть на сцені заключного вечора міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах, поруч із чеським режисером Петром Зеленкою, і за фільм „Карамазови“ отримує один із головних призів – спеціальну відзнаку журі, а також приз Міжнародної федерації кінокритиків?

Звичайно, відчуття приємні. Всупереч тому, що Петро не був у захопленні, що ми отримали лише спеціальну відзнаку журі. Він очікував більшого – що отримаємо вищу нагороду. Але для мене це було сатисфакцією. Коли роботу над фільмом закінчено, і я бачу, що він глядачам фестивалю подобається, то кожна винагорода за витрачений час є приємною. І тим більше, що на таких фестивалях публіка дуже специфічна – це професійні кінолюбителі.

Фільм готувався більше року, але зйомки тривали лише 19 днів. Що було в роботі над фільмом найважче? Середовище, чи саматема фільму – бо ж Достоєвського не кожен розуміє, не кожен хоче зрозуміти?

Так, фільм знімався 20 днів. 19 днів в Чехії і один день в Польщі. Що було найважче? Коли я отримав сценарій, це були лише слова, театральна вистава, в котрій ведеться розмова, але немає сильного драй-ву. Саме цього ми дуже боялись: як до теми підійти так, щоб глядачевібуло цікаво. Бо ж вистава в театрі і вистава, перенесена на полотнофільму, – різні речі. Це була одна із наших великих проблем. Але колими заглибилися в п’єсу, коли актори відчули набагато більший простір, ніж є в них у рідному Дейвіцькому театрі в Празі, то ми їх згодом виловлювали по цілому цеху – вони самі шукали способи, як адаптуватись до нового середовища. За десять днів до початку власне зйомок у нас були вже всі актори, з котрими ми проводили проби вже в реальному середовищі. В нас була мала камера, ми розписали кадри, знайшли, під яким кутом знімати.Опісля ми могли все записати нашвидкуруч за 20 днів – бо ми вже точно знали, де і що відбувається, не мусили імпровізувати, впевнено йшли до своєї мети.

Як у вас було зі світлом? У фабричному цеху, напевно, не було багато світла? Ви були змушені сильно підсвічувати?

Це було дійсно дуже складно. Ми спочатку намагалися знайти цех,в котрому що найбільше денного світла. Але згодом ми зрозуміли, що цех мусимо згори накрити, щоб нам не заважали зміни в денному світлі. Вгорі я підвісив лампи потужністю 80 кВт, лампи ми повісили і з боків. У металопрокатному цеху вночі працювали робітники. Ми вдень знімали і ввечері покидали цех, там йшло звичайне виробництво. З погляду організації зйомок, це була проблема: як все продумати, як знімати, як пересуватись.

Що було під час зйомок найскладнішим? Пересування в цеху, світло, організація зйомок?

Найскладнішим було те, що в нас було мало часу. Але ми самі встано-вили, що в нас буде 20 днів і що за 20 днів все знімемо. Ми були зму-шені знайти таку систему, щоб у нас все вийшло. Кожен день ми знімали по 14–16 годин, ввечері йшли в місцевий кінотеатр переглянути кадри, зняті попереднього дня, які нам привозили з Праги скопійованими на плівку. Все ми записували на дві камери, тому матеріалу було дуже багато. А після кінотеатру ми ще в готелі дивились кадри, відзняті цього дня. Ми спали по 4–5 годин.

Фільм вийшов у Чехії в кінопрокат. Яка реакція на „Карамазових“ у чеської публіки, у твоїх знайомих?

Відгуки про фільм дуже позитивні. Я, власне, не зустрів жодної негативної реакції. Навіть, якщо хтось каже, що щось йому там у тому фільмі не сподобалося, то водночас додає, що в цілому фільм сподобався. Це дуже приємно чути. Що мене приємно здивувало? Що на фільм приходить багато людей. Продюсер такого навіть не очікував. Це важка тема і люди бояться театру, а тут ще театр у фільмі.

В Карлових Варах у тебе як кінооператора був іще один фільм– словацький фільм „Музикa“. Це мало кому вдається…

Фільм „Музикa“ був знятий вже три роки тому, але дуже довго йшла постпродукція. Його зняв у словацько-німецькій копродукції режисер Юрай Нвота. Це фільм про молоду групу, яка хоче в часи соціалізму емігрувати на Захід, але їй це не вдається. Це справді чудово – матина такому визначному фестивалі два фільми. „Карамазових“ – в головній категорії та „Музикa“ – в категорії „На схід від Заходу“.

З ім‘ям Александер Шуркала пов’язано вже кілька художніх кінофільмів, але також і багато рекламних роликів. Чим суттєвовідрізняється робота кінооператора, коли він знімає ролик, і коли– художній фільм? Там інший підхід, інші гроші, інша мотивація, інші цілі?

Реклама – це для мене „days job“, хліб насущний, за рахунок цього я живу. А фільм – це розвага, з нього в Чехії прожити не можна. Тільки завдяки рекламі я можу дозволити собі знімати щороку художній кінофільм і втримувати свій життєвий рівень. Різниця між рекламою і фільмом така, що в рекламі більше грошей, тому можу випробувати набагато більше технік, побувати у різних куточках світу. Люблю знімати за кордоном, зустрічатись там з новими робочими командами, новим середовищем. Фільму ж треба присвятити більше часу, але він залишається назавжди. А реклама – через місяць зникне з екрану.

Александер Шуркала знімав художні фільми і рекламу, короткометражні „студентські“ фільми, а деякі ролики знімав навіть як режисер. Але дотепер ти не знімав документального кіно… Можемо сподіватись?

Все не так, з документального кіно я власне і починав – я знімав ще під час навчання на кінофакультеті: для Чеського телебачення, для студії „Фебіо“ Фера Феніча. Документальне кіно навчило менепрацювати, дало мені основу. До сьогодні люблю використовувати методи документального кіно – ручну камеру, роботу з природним денним світлом. Це близьке моєму серцю, люблю документальне кіно. Тепер в Словаччині з’являється багато чудових документальних фільмів. На кінофестивалі в Карлових Варах я бачив фільм про сліпих – „Сліпі любові“. Чудова робота, я плакав в кіно. Люблю, коли фільм мене дістає. Однак найближчим часом жодного документального фільму не готую. Ніхто не запрошує.

В Чехії щороку знімають дедалі більше художніх фільмів, десь біля двадцяти в рік. Але більшість із них в глядачів успіху не мають. Деякі фільми – просто жах і людині аж шкода продюсера, що витратив гроші… Це нормально? Може б варто було зняти в рік лише шість фільмів, зате добрих?

Тепер такий період. Якщо не помиляюсь, то цього року має бутиаж 36 фільмів, що вже дуже багато. Чеський глядач перенасичений, бо фільми не дуже якісні. Однак головна проблема – в сценаріях. Добрий, якісний сценарій – основа доброго фільму. Для багатьох кінематографістів фільм – просто бізнес: знаходять спонсорів, вибивають з них гроші, знімають кіно. Але фільми в них не виходять, або ж вони просто жахливі.