УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2008

Остання читанка для угорських русинів

(Скачати весь номер: 9/2008 [PDF, 2.6 Mb])

Текст: Володимир Пукіш, Анапа

 

 

Шкільні закони, прийняті у 1907 р. угорським парламентом з ініціативи міністра шкільництва та культів графа Альберта Аппоні (1846 – 1933), як відомо, були важливою складовою політики формування угорської політичної нації. Все б, здавалося, нічого,адже саме таке – державницьке – поняття вкладає в термін „нація“ сучасна західна політична думка (пам’ятаю, як дивувалися мої знайомі вірмени, мешканці Ужгорода, коли в Сполучених Штатах їх усі називали українцями), якби спосіб такого формування угорської нації не передбачав асиміляції всіх немадярських етнічних груп в угорській частині Австро-Угорської імперії. Все шкільництво в угорській частині монархії переводилось на мадярську мову викладання, вчителі ставали державними службовцями (чим, звичайно ж, значно підвищувався їх матеріальний стан і громадськийстатус), які були змушені підписувати клятву вірності. Якщо батьки хоча б 20-ти дітей або 20 % учнів у школах з неугорською мовою викладання висловлювали бажання навчатися угорською мовою, то в таких школах запроваджувалось обов’язкове навчання цією мовою. Русинів офіційно називали „угро-руським народом“ (magyar oroszok), ба навіть „греко-католиками-мадярами“ (magyar görög katolikusok), що, з причин конфесійної приналежності (бо були „руської віри“), розмовляли (поки що) руською, а не мадярською мовою… Картина дуже знайома, чи не так? Упродовж усього ХХ ст. вона неодноразово повторювалась у різнихкраїнах. Чи не останнім кроком перед повним зникненням угорських русинів мало стати переведення їх мови на латиницю, причому саме на угорську орфографію. Були й спеціальні букви: на позначення звука [и] запроваджувалась літера i, для специфічного карпаторуського [ы] – літера o, на місці м’якого знаку ставився апостроф.Саме такою графікою написана читанка для угро-руських дітей мо-лодшого віку (1918 р.) – невеликий за форматом, але досить об’ємний підручник, що на 325-ти сторінках містив 201 текст для читання. Кожен текст стосувався однієї з кількох тем, розкриття яких провадилось протягом навчального року. Після деяких текстів учням пропонувалося відповісти на кілька запитань до нього.Тексти на релігійну тематику охоплювали основні свята церковного року. В них подавалась біблійна історія, що стала причиною того чи іншого свята, а також розповідалось про особливості Служби Божої даного свята. Наступна тема – історія Угорщини та рідного краю. Так, про Мукачево (varos Munkács) сказано, що місто це „уже в історії пришествія мадяров споминаєся; на місті теперішного вароша отпочили пришельці мадяре и принесли жертвы“ (тут і далі орфографію підручника збережено повністю зі зміною латиниці на кирилицю), йдеться про князя Корятовича, оборону Мукачівського замку Ілоною Зріні проти австрійського цісарського війська, князя Франциска (Ференца) Ракоці І та родину графів Шенборнів… У тексті „Переход веречанський“ йде мова про те, що на горі, де колись став був шатром мадярський воєвода Алмоші де була принесена жертва Богові за те, що „щасливо припровадив мадярський народ в сесь красный, давно ожиданный край“, „мадяре збудували єдин замок (крипость), котрый назвали Мункачом, на пам’ять того, что много трудов (труд по-мадярски: munka) мали, пока на сесю околицю прибыли“.Текст „Колыcка мадярского народа“ розповідає, про те, як до семи первинних угорських родів, які перекочували з Азії в Лебедію над Дніпром, де до них приєднався один хозарський рід (мова йде про половців-куманів), і про те, як переслідувані печенігами, пішли мадяри далі, на Дунай, в землю Етелкез. Однак від батька до сина передавався серед угрів переказ про те, що колись, у п’ятомустолітті, родюча Паннонія між Дунаєм і Тисою була батьківщиною для рідних мадярам гунів, і „віровали с сильною вірою“ мадяри, що колишня земля Аттіли та гунів стане їх батьківщиною: „С сею вірою рушився Арпад и єго народ на завоєванє отечества“. У патріотичному дусі розповідається в книжці про звичаї мадярів-кочівників. Відзначимо тут згадку про кобзарів, які „співали о славі великих героєв“ на бенкетах (нагадаємо, що мова йде про ІХ ст.). Прийшовши в Паннонію, мадяри побачили густі великі ліси та багна. І лише „немного аваров, слав’янов, болгаров бідовало“ на цих землях, і ці народи „радо подчинилися мадярам, вмішалися в них, послі же сталися душею и сердцем мадярами“. Проти цього твердження не скажеш нічого: справді, чи не найбільшими патріотами угорськоїнації були словак за походженням Кошшут (мадяри недарма називали його „наш батько Кошшут“) і Шандор Петефі, словак по матері та серб по батькові. Сюди ж примикають казки-легенди про походження мадярів: „Казкао произхожденії гунов и мадяров“ (сюжет розповідає про спільність походження гунів і мадярів) і „Казка о білом коні“ (легенда про прихідугрів у Паннонію, де на той час правив слов’янський князь Святополк, і який нібито віддав свою землю мадярам за білого коня, золоту вуздечку та золоте сідло). Краєзнавчі тексти розповідають про основні ріки, гори та озера тодішньої Угорщини. Знаходимо тут і дивовижні як на сьогодні факти: так, серед риб, які „особливо живуть“ у Тисі, названі не лише щука чи сом, але й… осетр! А справді, є історичні свідчення того, що ще на початку ХХ ст. осетрів виловлювали в Тисі біля Рахова (вони підіймалися на нерест із Чорного моря вгору по Дунаю й потім по Тисі). Є у читанці й корисні для кожної руської дитини поради: як доглядатиза садом, щоб з нього „мати хосен“; які роботи проводити в „керті“ (горóді) й коли; зазначається, як засівати поле. Знайомить підручник угро-руську дитину з основними професіями того часу – „сабовом“ (кравцем, який, зшивши суконну одежу для малого Василька, каже йому: „Носи здоров, но сокоти, обы-сь скороне забабрав и не подер, бо тяжко каждый філлир (копійку) заробити!“), „шустером“ (чоботарем, який „правит чизмы и топанки“). А в тексті „Як можно гроши заробити?“ автор, іронічно згадавши заклики тогочасних агітаторів їхати до Німеччини чи до Америки, бо „там колачи ростут на вербі“ (згадаймо, що то був час, коли чи не третина руського населення краю виїжджала на заробітки. Остання читанка для угорських русинів за океан), ставить питання: „Та дома у своєм краю не можно бы столько заробити, обы прожити можно, что всі пхаються за границю?“ Відповіддю на це питання вбачаються ініціативи „честних людей межи панами“, котрі почали задумуватись, як допомогти людям. Ось ці ініціативи: плетення кошиків (до цього часу основ ний спосіб заробітку мешканців села Ізи), навчання вишивки та виготовлення джерґ (вовняних килимків). Зразки цих робіт виставлялися на виставках не лише в Угорщині, але й у Німеччині та Англії, і „теперь широкий світ знає майстра русина“!Ще одна тема читанки – морально-повчальна. У текстах на цю тематику викладались основні морально-етичні настанови. Наприклад, у тексті „Семейный живот угро-руського народа“ сказано: „Угро-руський народ примірный семейный живот провадит. Отець и мати люблят дітей своїх, и скоро починают научати их на молитву“. Тут же стверджується, що „угорський русин радо учиться по-мадярски. Для того дітину завдає до мадярських школ“. Містить читанка і вірші на різну тематику. Що ж пропонувалось вивчати руським діточкам 90 років тому? Ось, наприклад, вірш „Сидит Иван…“: сидить Іван під березою й гірко нарікає, бо був він колись багатим, мав ґрунт і поле, але не вчився в школі, а „без-образив во корчмі“. У корчмі він подружився з корчмарем Струльом, який привчив Івана до п’янки і забрав від нього увесь маєток. Неназваний автор вірша закликає „милих діточок“ не тратити свій маєток, запитує: „Чи не глупо тыждень весь робити, а чтось заробив, – в недільку в корчмойці пропити?“ Ось такими, зовсімне політкоректними з сучасної точки зору, були зображені взаємини між руськими селянами та корчмарями-євреями…Не обминули увагою укладачі читанки і монарших осіб – є туттексти про одного із „славніших и справедливійших королей“ МатяшаСправедливого, про угорського та польського короля Людовіка Великого, за якого Угорщина простиралася від Чорного та Адріатичного моря до Балтійського, про імператрицю Марію-Терезію (вказується на її роль у заснуванні Мукачівської греко-католицької єпархії та прийнятті законів про „регулювання панщини“ і заборону „угнетати простаков (селян)“.Відзначимо, що розповідь про цісаря Франца-Йосифа та його дружину королеву Єлизавету розпочинається щойно 1867 роком, тобто „вирівнянням“ у правах угорців з Австрією і постанням власне дуалістичної монархії, хоча на австрійському троні Франц Йозеф перебував з 1848 року. З тих, „доугорських“ часів згадується лишефакт відвідин монархом у 1852 р. „наших підкарпатських околиць“ підчас візиту по Угорщині. Про останнього австрійського цісаря та угорського короля Карла IVсказано, що він „має острый розум и при том дуже приліжный є“: крім інших, знає по-мадярськи, по-чеськи, по-французьки та по-англійськи. Дружина ж його королева Зіта має „натуру веселу, щиру“, гарно малює та грає на клавірі. А ось як звучить угорський гімн у перекладі руською мовою:

Боже, благодать твою

Даруй роду мадяров,

Храни их десницею,

Коли б’ються с ворогом!

Судьба их давно давит,

Даруй им радостный вік,

Покуту вже отдали

За бывший і будущий гріх!

Український журнал