Ukraiński Żurnal - 7/2007

Демони Кубані

(Скачати весь номер: 7/2007 [PDF, 3.7 Mb])

Текст: Володимир Пукіш, Анапа та Юрій Алмазов, Гарячий Ключ

 

Перенісшись на протилежний край українського етнічного ареалу, а саме — на козацьку Кубань, від старших людей почуємо, що й тут раніше лише за те, що дітлахи насмілилися вимовити слово чорт, їх суворо карали. Козаки, як відомо, лаятися вміли і міцне слівце полюбляли. Однак у лайках, замість назвати нечистого його справжнім ім’ям, казали грець, грецці. Цікаво, що слово «грець» первісно також означало «апоплексичний удар, параліч, інсульт».

Крім того, часто говорили: «А грець його не бери», не просто остерігаючись називати нечисту силу на ім’я, але й боячись вимовити сам прокльон, щоб він не повернувся на того, хто його виголошує.

На Кубані теж вірили в те, що нечиста сила може поміняти дитину в перші дні її життя (тобто ще нехрещену) на «нечисту дитину», яка постійно плакала, вередувала, була хворобливою. На таку дитину тут казали «обмінчá».

У воді чи поблизу неї жила відниха. Цією нечистою істотою лякали дітей, що затягне їх у воду і втопить. Однак кубанський письменник Яків Кухаренко (1799?–1862) так називав тварину видру, що справді живе біля води.

Тіснí з’являються там, де у печі не догоріли дрова й лишилися великі головешки, а також там, де хтось дуже журиться за кимсь, кого напевне вже немає в живих. Тоді тісні з’являються у вигляді того, кого часто згадують і за ким журяться. Якось одна молодиця дуже журилася за своїм чоловіком-козаком, що, за чутками, загинув у далекому поході. Тісний з’явився до неї у вигляді її чоловіка, але потім забрав ту молодицю з собою.

Були на Кубані відьми та відьмаки. Так називали звичайних людей, про яких казали, що вони «щось знають» і «щось вміють робити», як правило, зле. Відьми трапляються частіше за відьмаків (це підтверджується також тим, що слово «відьма» звучить природніше). Вони бувають вчені — такі, що навчилися відьмувати свідомо; і родимі — які придбали цей «талант» з народження: у спадок від котрогось із батьків чи просто самі такими вродилися. На Кубані, як і в більшості регіонів України, вважали, що страшнішими є вчені відьми. Побутувало навіть прислів’я: «Гірша відьма вчена, як родима». Були й такі, що ставали відьмою, коли стояли біля помираючої відьми, і та їх ухопила за руки, щоб передати свою силу. Тому, коли в хаті конала відьма, родичі не підходили до ліжка і не підпускали туди дітей. Вчена відьма вмирає довго, терплячи великі муки. Для полегшення її мук у стелі пробивали дірку — тоді душа її вийде з тіла.

За народними уявленнями, головною у відьомському царстві є Баба-Яга. На думку митрополита Іларіона (Огієнка), вона дійшла до нас ще з давніх демонологічних вірувань. Цікаво, що на Кубані живе Баба-Яга не в хатці на курячих ніжках, а у воді, і може затягти неслухняну дитину на глибочінь, у яму.

Серед демонологічних істот, що побутували в кубанських станицях, були і переважно добрі створіння, що опікувалися й охороняли родинне вогнище. Саме таким був домовий. Про його вигляд мало що відомо, однак казали, що живе він на горищі, у підвалі чи в коморі. Через якісь людські провини домовий міг образитися на людей і нашкодити їм. Деколи ним лякали неслухняних дітей.

Чарівний світ, що оточував кубанських козаків, був багатий на різні тварини, наділених надприродними властивостями. Дослідники відзначають, що такі вірування є відбитком дуже архаїчних тотемічних уявлень про навколишній світ. Так, чи не у всіх станицях, коли у дітей випадав молочний зуб, то його кидали на горище, «віддаючи» миші й примовляючи: «Мишко, на тобі костяний зуб, а мені дай желізний!»

Дуже вірили на Кубані у гадюку-хазяйку. Це та гадюка, що жила десь під хатою чи поблизу від житла. Євгенія Шило (1910–2002) зі станиці Саратовської розповідала, що така гадюка була у них: бабуся Женя неодноразово бачила, як на виступі під вікном її хати гріється гадюка, а коли бабця наближалася до неї, то та миттю ховалася в дірку у стіні. Спершу бабуся хотіла вбити гадюку (замазати шпарини боялася, щоб гадюка, яка там жила, не вкусила її), але люди, «які все знали», відмовили її від цього, бо то, мовляв, була гадюка-хазяйка, і, якщо її вбити, то в хаті чи на подвір’ї станеться якесь нещастя. До речі, користь перебування плазуна на обійсті можна пояснити і раціонально — змії знищували та відлякували гризунів.

Не можна було вбивати першу гадюку, яку побачив навесні, бо тоді будеш цілий рік бідним і нещасливим. Однак гадюку, яку побачиш восени після Воздвиження Чесного Хреста, вбити було треба, бо в цей день усі плазуни мусять поховатися на зиму, а хто з них согрішив (укусив людину), того Господь не пускає заховатись, і він повзатиме до самих заморозків…