УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2008

+\– кримінальні сонети

(Скачати весь номер: 9/2008 [PDF, 2.6 Mb])

+\– Promo EP

 Любителів екстремально важкої музики потішить наступна новина: молода київська група +\– (заснована в 2005 році) випустила свій дебютний EP (міньйон). Це перший в Україні реліз подібного типу: якщо в Росії видавати пілотні міньйони вже звично, то українськігрупи, як правило, можуть презентувати свою творчість тільки через Інтернет. Це, звісно, добре, оскільки безплатно, але якість MP3 все ж нижча, а для металу, особливо такого ґатунку, якість запису – понад усе. А тут на комерційному лейблі „Moon records“ вийшов перший„важкий“ диск, ще й геть не форматний. Щоправда, накладом лише в 500 примірників.Жанр групи критики визначають порізному: арт-кор, пост-хардкор, навіть емо-кор, але конвенційно за +\– закріпилася слава виконавців маткору (mathcore). Не лякайтеся, „мат“ – це не від російського мату. Це – від математики: йдеться про те, що партії інструментів будуються не абияк за велінням музи, а чітко прораховуються за допомогоюпевного математичного алгоритму. Тобто маткор – це точка дотику алгебри з гармонією на сцені важкої музики (існують, звісно, й подібні електронні експерименти, але не про них зараз мова).Щоправда, перевірити, наскільки ця інформація відповідає дійсності, наразі складно, оскільки жодних алгоритмів ні в блозі, ні на сайті музиканти не подали, та й взагалі ні про яку математику ніде,крім назви не згадують. Власне, про науку нам нагадує тількиколаж на обкладинці, зате про всю зразу: від інженерії до гендерних студій. Музика ж натомість відсилає радше до емо.Вона настільки насичена технічно й емоційно, що легко забути, що з інструментів у групі тільки одна гітара, бас і ударні.Складнючі рифи гітари, перевантаженої подвійною педаллю, шалений темп, надривний вокал (то чистий, то гроул, то скрім) та часті ритмічні збивки (зовсім як в ранньому death-металі) з першоїсекунди змушують зрозуміти, що ця музика – точно не для релаксації. Разом із тим вона не справляє враження тупої січки, якої досить на теперішній навколохардкорній сцені – рифи достатньо інтелектуальні, щоб відсилати навіть до progressive. В пісні „Уйти навсегда“ накілька секунд з’являється бек-вокал, який на фоні загальної напруги сприймається просто як ангельська пісня і свідчить про те, що музикантам не йдеться тільки про максимальну важкість звучання, але також і про естетику. Взагалі звучання несподівано збалансоване, „жесть“ не забиває музики як такої. Та і якість запису достойна всіх похвал. Диск відкриває intro – кавалок звукоряду з якогось бандитського (подейкують) фільму, де ми чуємо фрагмент дискусії: один голос стверджує, що ми „have to remain rational, logical“, а інший заперечує, що „it doesn’t work that way, it’s not how people really are“. Далі слідують чо-тири пісні, написані спеціально для цього промо-релізу: „Animal“, „Уйти навсегда“, „Нет больше сил“ та „От белого к чёрному“, які вже своєю назвою свідчать про перемогу емоційної складової над раціональною (а музика й тексти це підтверджують). Як бонус на диск поміщено ще дві ранні пісні („Время“ і „Кристаллы“) в демозаписі – вони набагато слабші і текстом, і музикою, але зате вигідно відтіняють новий матеріал, демонструючи швидку еволюцію групи. Найдовша пісня триває трохи більше 3 хвилин, але дляцього жанру й півтори хвилини – звична річ. Загальна тривалість промо – 17 хвилин, але матеріал цілком репрезентативний, а непідготованому слухачеві й того буде задосить.Диск однозначно рекомендується всім, кого не лякає важкий (дужеважкий) метал і кого цікавлять свіжі досягнення української сцени. Його можна завантажити з Мережі (лінки знаходяться на офіційному блозі гурту community.livejournal.com/pm_music).

Крім страху перед важким звуком протипоказань для цього альбому немає, але й той не повинен заважати потішитися за комерційний поступ української метал-сцени.

 

Вибрані народом

Ветерани львівського року „Мертвий Півень“ зайнялися воскрешальництвом історії та потішили прихильниківзразу двома платівками. По-перше, це сміливий проект „Мертвий півень: вибраний народом“: збірник у стилі the best (єдиний повно-форматник у сьогоднішньому огляді), трекліст до якого формували самі слухачі, голосуючи за пісні на сайті групи; група зіграла пісні, які набрали найбільше голосів, на концерті в Києві 13 квітня, а запис видала як збірник. До нього увійшли 14 класичних пісень („Чуєш, мила“, „Агов, мої маленькі чортенята“, „Б’ютифул Карпати“, „Коли ти смієшся“, „Ми помрем не в Парижі“, „Переваги окупаційного режиму“, „Поцілунок“, „And everybody fucks you“, „Without you“, „Гобе-лен“, „Гуцулка Ксеня“, „Франсуа“, „Старенький Харлєй“ та „Ето“) і кліп на пісню „Холодно“, записаний ще 1998 року, який довгий час вважався втраченим.Вийшла добра ретроспектива. Щоправда, концертний запис, звісно, слабший, ніж міг би бути студійний (разом із піснями для історії зафіксовані всі „лажі“ музикантів), однак передає традиційнотеплу атмосферу виступів групи й реакцію публіки. Проколи цілком терпимі, а ось писклявий тембр соло-гітари, яка переважно йде в унісон з вокалом, відчутно стомлює вуха – незрозуміло,чому музиканти не звернули на це уваги. Попри це для шанувальників гурту це однозначний must have, а для тих, хто„Півнів“ ніколи не чув – коротка наочна історія групи, яку навіть критикувати не піднімається рука. Тому, що це не музика. Це – легенда.По-друге, „Півні“, відомі своїми сентиментами до віршів Андруховича, відкопали з забуття його „Кримінальні сонети“ й записали на них пісні, а що в циклі тільки п’ять віршів, то на радістьслухачам (щоб їм не прикро було платити за напівпорожній диск) помістили на диск ще 5 треків, на яких Патріарх читає „Сонети“ без всякого музичного супроводу. Це дало чудову можливість порівняти, як відчував мелодику своїх віршів Андрухович, і як її проінтерпре-тували музиканти. Якби „Кримінальні сонети“ хтось став сприймати всерйоз, чи якби українські вуркагани могли слухати подібну музику, збірка цілком претендувала б на аналог блатного шансону. Однак всі слухачі „Півнів“, хочеться сподіватися, сприймають її адекватно, тобто – з гумором. Тим більше, що „Півні“ з блатним мелосомне загравали, а зіграли, ясна річ, рок. Що ж вийшло?Несподіваною, перш за все, видається переробка сонетів під куплетну, пісенну форму: одна або пів строфи виступають приспівом, від чого текст, природно, міняє розстановку акцентів у порівнянні з оригінальним текстом. Проект видався більш ніж цікавим і од-нозначно вартим уваги. Хоча закинути йому також є що: приспіви вийшли традиційно драйвовими, а ось заспіви в порівняні з ними досить занудні, головно через те, що текст проспівується на одній ноті або на простенькій мелодії, яка ніяк з нього не слідує. Але це давня проблема „Півнів“, яка стосується не тільки даного альбому. За-галом вийшов традиційний для групи зразок року, і тільки акустична гітара надає потрібного „приблатненного“ звучання. Загравання з мелодикою народної музики виразне тільки в третій пісні,  "Життєпис", та й то вона скоріше весільна, ніж блатна. З п’ятого вірша, „Мафія“, група спробувала зробити типовий „мєдляк“, од-нак похмурий вокал Барбари нагадує скоріше п’яного, а тому несамовито сентиментального Ніка Кейва. Простіше кажучи, як би рокер не старався, шансону в нього не вийде. Врешті, ще тільки цього нам бракувало. Натомість маємо дотепни й і цікавий альбом.

 

efandy
Український журнал