УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 5/2009

Довоєнне Полісся. Перспектива Юзефа Обрембського – забутого світоча польської етнології

(Скачати весь номер: 5/2009 [PDF, 2.3 Mb])

Спілкувалася Анна Лазар, Варшава

 

Спадщина Юзефа Обрембського потонула в мороці ІІ Світової війни та післявоєнного періоду. Цього видатного дослідника македонського народу згадували лише завдяки кільком науковим статтям. Однак його архів приховує ще багато несподіванок, які повертає в науковий обіг д-р Анна Енгелькінґ з Інституту Славістики Польської академії наук. Розмова з д-ром Анною Енгелькінґ – етнографом, полоністом, знавцем Білорусі, дослідницею спадщини Юзефа Обрембського (1905–1967). Розкажіть, будь ласка, про родину Юзефа Обрембського.

 

 

Родинне коріння Юзефа Обремського дуже цікаве. Його батько, Антоній Обрембський, був управителем графів Потоцьких в Подольській губернії. Юзеф народився в Тепліку, Вінницького повіту, а потім сім’я переїхала до Білорусі, в Гродненську губернію. Батько походив з Мазовша, з дрібної шляхти, „висадженої з сідла“. Він покинув рідне село в пошуках заробітку ще в дуже молодому віці, але коли народився Юзеф, йому було вже майже 60 років. У юності, в п’ятнадцятирічному віці, він брав участь у січневому повстанні, був поранений, згодом закінчив якусь аграрну школу, а потім все життя працював управителем у величезних українських маєтках. Тобто на Україні він був приїжджим. Натомість дівоче прізвище матері Обрембського – Голайська. Це прізвище належало дрібній шляхті з Київської губернії, тієї невизнаної, описаної Даніелем Бове. Мати Юзефа була набагато молодшою від свого чоловіка, як це в ті часи побутувало. Юзеф Обрембський був найменшою дитиною, мав ще дві старші сестри – Антоніну і Марію, які згодом також вибрали академічний шлях. Батько дуже скоро помер, мати зосталася сама з трьома малими дітьми; вони залишилися баз засобів для існування, оскільки смерть батька означала втрату годувальника. Тоді мати залишила дітей під опіку брата (в селі Великий Степ Бердичівського повіту) і поїхала до Королівства вчитися – здобувати фах. Марія Обрембська, маючи лише домашню освіту, стала ученицею жіночої школи поблизу Варшави. Це був заклад, пов’язаний з середовищем польської лівої інтелігенції та емансипованих жінок, де – під вивіскою школи вчительок для притулків – готувалося також до навчання старших дітей, молодь і дорослих, таємно від російських властей. В часи Першої світової війни родина жила у Варшаві, в дуже складних умовах німецької окупації. З 1915 року мати Обрембських опікувалася світлицею для продавців газет на вулиці Кручій: їх там підгодовували, читали лекції, займалися з ними. Згодом, вже в міжвоєнний період, вона була керівничкою школи, яку сьогодні назвали б професійною – Державної школи домашнього господарства, де навчали крою та шиття, куховарства, здорового харчування, ведення домашнього господарства тощо. Все своє життя вона була пов’язана із середовищем лівої, ліберальної інтелігенції, зокрема приятелювала зі Стефанією Семполовською. Саме в такому середовищі ідеологічно формувався молодий Обрембський.

 

 

 

Розкажіть, будь ласка, про зв’язки Обрембського з Поліссям і про його компетентність дослідження цього терену.

Цей зв’язок можна звести до двох площин. Перша – це суто мовна компетентність: знав мову, з дитин ства був знайомий з російською, українською та білоруською мовами, відомо, що його нянею була українка. На Поліссі розмовляв місцевими діалектами і ними ж записував розмови. Його мовно-культурна компетенція в питаннях Полісся була такою, яку має людина, вихована в своєму рідному середовищі. Інша площина обізнаності пов’язана з його родинними обставинами. Суспільна позиція панських службовців була невигідною. Вони знаходилися між паном і селянами, що наражало їх на конфлікти з кожною зі сторін. Їхнє існування залежало від пана: той давав платню і забезпечував харчами; якщо робота втрачалася, родина не мала за що жити – так це трапилося з Обрембськими після смерті батька. Для селян управляючий не був союзником, він був підпанком, якого іноді вважали гіршим ворогом, аніж самого пана – писав про це згодом Обрембський на прикладі Полісся. Якщо переглянути тогочасну пресу, можна знайти багато статей про суспільне становище управляючих, про те, що для них не були врегульовані питання праці і пенсії, що цього домагатисявони почали лише в 1905 році. Нема сумніву, що Обрембський в дитинстві зазнав злиднів, перебуваючи на маргінесах суспільства. Він був малою дитиною, тому мало що міг пам’ятати, але про це пам’ятали його старші сестри і мати. В родинній кореспонденції повторюються згадки про важке дитинство, про нужду, важкі  обставини. Цей досвід мав вплив на те, що згодом Обрембський, як антрополог, глибоко розумів суспільну і життєву ситуацію селян, писав, приймаючи перспективу поліщуків, ставав їхнім речником.

 

 

Ви пишете, що Обрембський в одному селі на Поліссі провів місяць.

Так, він чудово нав’язував контакти з людьми, вмів і любив з ними розмовляти. Вони цікавили його, і він їх розумів. Розумів також їхнє життя і культуру: циклічність праці землеробів, ритуальний бік їхнього життя, селянські цінності, страхи і бажання. Коли писав про конфлікти поліщуків з польською адміністрацією, дивився на це з їхньої перспективи, поділяв їхню точку зору. Врешті, вмів з нимипити і розмовляти. Він здобував їхню довіру, міг з ними  потоваришувати. Вони розповідали  йому такі речі, яких ніколи б не розповіли тому, кому не довіряють, комусь ззовні. Але Обрембський на Поліссі був не лише „своєю людиною“, передовсім він був професійним етнографом, антропологом. Коли проводив там дослідження, мав за плечима вже 10 років фахової практики. Спочатку його вчителем був Казімєж Мошинський, авторитетний етнограф слов’янства, який теж умів заприязнитися з мешканцями села. Потім – засновник функціональної школи в етнології Броніслав Маліновський, який взагалі успіх польових досліджень вважав безпосередньо залежним від стосунків між антропологом та місцевим населенням. Обрембський, який два роки був учнем Маліновського,сприймав це безпосередньо від нього. Коли Маліновський працював над монографією „Ogrody koralowe i ich magia“ (Коралові сади і їх магія), Обрембський був його асистентом, тобто помічником у написанні книжки. Отож, мав тоді нагоду вивчити методи вчителя, вони разом мешкали і щодня впродовж довгих місяців багато розмовляли за вечерею. Тому для Обрембського було очевидним, що коли польові дослідження мають увінчатися зрозумінням культури і людей, що складають предмет вивчення, то вони не можуть бути короткими; що антрополог мусить зжитися з тими людьми, життя яких вивчає.

 

 

Я хотіла б запитати про Радянський Союз, адже відомо було, що там відбувалося. Відомо, що кордон намагалися перетнути (кому як пощастило) тисячі втікачів. Обрембський тоді розпочинав наукову діяльність. Чи, на вашу думку, він усвідомлював небезпеку тамтешньої ситуації, і чи це знання впливало на його судження? В сільському світі завжди менше політики, більше історії. Обрембський говорить про діяльність комуністів на Поліссі дуже мало.

Таке враження складається тому, що якраз ті фрагменти, що стосуються комуністів, збереглися лише в конспектах, Обрембський не змігрозвинути цю лінію. Натомість він дуже добре розумів ситуацію в Радянському Союзі не лише завдяки досвіду родини, яка після 1917 року втратила свою українську батьківщину. Він був уважним спостерігачем суспільних процесів і політичних подій, людиною демократичного, ліберального світобачення. Запитаймо, про щовін дискутував у своїх творах? Отож, об’єктом полеміки Обрембського була ідея націоналістичної і великодержавницької Польщі, ідея польської цивілізаційної місії на Кресах, одним словом – ідеологія ендеків. Його можна поставити поруч із такими постатями, як Єжи Стемповський, Генрик Юзевський, Єжи Гедройць. Це булилюди, виховані на пограниччі культур, яким ідея ендеків була глибоко чужою, бо з діда-прадіда вони жили в світі багатомовному, багатоконфесійному, багатокультурному. З таким досвідом мононаціональна концепція держави була для них неприйнятною, їм була близькою громадянська концепція. Обрембського не покидала ідея зробити поліщука повноцінним громадянином. Про тогочасну Польщу – де поліщуків били поліціянти, де вони були обтяжені податками такою мірою, що судові виконавці могли забратиєдину корову, де не мали доступу до правосуддя тощо – він писав, що при такому ставленні ніколи поліщук не стане громадянином.

 

 

Юзеф Обрембський пропонує виховання з поліщуків громадян, використовуючи їхню власну шкалу цінностей.

Так, виховання з них громадян не полягає в тому, щоб зробити їх поляками, а лише свідомими своєї власної національної гідності громадянами держави, яка називається Польща. Він не сформулював це прямо, але це випливає з його творів як очевидний висновок. І це був би певний шлях, яким можна було б протистояти ідеології радянської Росії. Аналізуючи відносини поліщуків і польської державив 30-і роки, Обрембський показує, як політика Польщі виховувала готових прихильників ідеології, що приходила зі сходу.

 

 

Рецензуючи праці інших дослідників Полісся, Обрембський пише, що недоступність віддалених екзотичних культур унеможливлює розуміння близького Полісся, бо такі культури зазвичай омагічнюються та архаїзуються. Чому Полісся вважається архаїчним краєм?

Певною мірою, таким ставленням можемо завдячити професору Казімєжу Мошинському, який захоплювався культурою Полісся. Він вивчав слов’янську матеріальну культуру і на Поліссі знайшов багато виробів, які предметно засвідчуючи попередні етапи їхнього розвитку, дозволили йому реконструювати значно давніші варіанти. Основною проблемою його досліджень був етногенез слов’ян; прабатьківщиною слов’ян він вважав не Полісся, а київсько-чорнобильські, наддніпрянські території. Аргументи, що підтверджували архаїчність саме Полісся, подавали й мовознавці, що вказували на різні архаїчні риси тамтешніх діалектів, відсутні в сусідніх діалектах. Є також інший аспект того архаїчного Полісся, притаманний масовій культурі, зокрема, в поширеному стереотипі: зображення поліщука як недовірливого і темного селюка з ковтуном на голові, який асоціюється з дияволом та живе на багні в забитому дошками, відрізаному від „вищої“ цивілізації селі. Обрембський показував, що хоча такий образ не відповідає дійсності, але водночас він був засвоєний самими поліщуками, виховав у них почуття меншовартості, гіршості у порівнянні з сусідами. Такий стереотип забитого поліщука накладався і на наукові відкриття, спотворюючи візію цього краю. Я думаю, що Обрембського це мусило дратувати, тому він витратив багато енергії на дискусію з міфом архаїчного Полісся. Свою першу книжку він назвав „Полісся архаїчне“, але архаїчність розумів тут як досконале функціонування селянської культури до періоду різних модернізаційних змін, які принесло ХХ століття.

 

Зокрема, він чудово описав систему сусідської допомоги і співіснування, що опиралося на турботу про всю громаду, а нелише про своїх близьких.

Ця книжка є пам’ятником, що його Обрембський збудував традиційній культурі і поліському селянинові як людині, котра досконало пристосувалася до свого суворого природного оточення,людині, яка створила самодостатній культурний космос, що давав відчуття сенсу життя, а також уміла існувати в світі, який з огляду природних і суспільно-історичних умов був об’єктивно важким дляжиття. В поліщуків було важке життя, але вони були неперевершеними – і Обрембський добре це розумів, як на теоретичному рівні, так і на практичному.

 

 

 

 

 

Український журнал