Ukraiński Żurnal - 5/2009

Шевченко замість совєтського танку?

Текст: Ленка Віх, Прага

Це було лише питання часу – коли і котре з чеських ЗМІ першим підніме тему не лише нестандартного поступу при встановленні пам’ятника Т. Г. Шевченку в Празі, але й передусім самого місця його встановлення. Пригадаймо, що пам’ятник попередньо мав стояти в цілком іншій частині Праги, та у зв’язку із недотриманням правил будівництва магістрат призупинив дію дозволу і пам’ятник було перенесено у міську частину Праги 5.На площу, „набагато гарнішу“ від попередньої, та, на жаль, знеславлену тим, що на ній десятки років пражан „лякав“ совєтський танк. Не знаю, чи треба додавати, що для пересічного пражанина слова „совєтське“, „російське“ чи „українське“ і без того звучать як синоніми. А швидкі і непрозорі „акції“ так само, як і ще не забута традиція відкриття пам’ятників з нагоди державних візитів політиків „дружніх країн“, лише підтверджують такого роду мислення.

Отож, українцям-глядачам передачі „Reporteři ČT“, яку тиждень після відкриття пам’ятника запропонувало чеське громадське телебачення,треба було пережити кілька хвилин сорому. Почули ж бо у ній вислови на кшталт …„знане з совєтських часів“, „мафіозні практики“, „соцреалістичне мистецтво“ і т.п.

Безумовно, працівники громадського телебачення могли опрацювати серйозніше, а не лише поверхово проїхатися справою, але, по-правді, якої реакції можна було очікувати, якщо все відбулося так, як відбулося? Без публічного обговорення (жителі Праги 5 до останньої хвилини не знали, що буде на їхній площі збудоване і чому), здається, навіть без потрібних дозволів (справа рухалася надто швидко, принаймні, набагато швидше ніж йшло би стандартним чином) і, до речі, належного обґрунтування. Адже ніхто з опитаних організаторів акціїне був спроможним відповісти на запитання: чому саме Шевченко? Відповідь, що він був „великим“, мало кого могла задовольнити.

Чому саме Шевченко, запитували не лише представники чеських ЗМІ. Зі здивуванням приймала це і велика частина української празької громади. Відомо, що у Празі вийшов перший нецензурований „Кобзар“, але пам’ятна дошка про це висить вже кілька десятків років на будинку колишньої друкарні. Так, Шевченко написав чудовупоему „Єретик“, але організатори не додумались хоча б до того, аби під пам’ятником, де нині стоїть стандартний напис „…і мене в сім’ї великій…“, подати кілька слів саме із цієї поеми. Можна подумати, що пам’ятник більше ніж пражанам мав би бути потрібним українській громаді, але нині вже важко заперечити той факт, що він дійсно відкривався передусім з нагоди візиту президента України.

Хтось, може, хотів догодити бажанню президента поставити пам’ятники Шевченку „в кожній столиці“, хтось, може, хотів заробити собі кілька пунктів, а в когось, може, і були щирі наміри, але питанням так і залишається, чи всі ці дії і енергія варті тих непорозумінь і скандалів?

Кілька днів після Ющенка прибув у Прагу Барак Обама. Свою промову він виголошував біля пам’ятника Т. Г. Масарику, і почав саме згадкою про нього і чесько-американську історію. Чи не було би доцільнішим для чесько-українських відносин і України, якби її президент під час свого державного візиту в Чехію поклав квіти, скажімо, до ніг цієї людини?

А так не дає спокою думка, кого тутзневажили більше? Шевченка, Ющенка, празьких українців? Взагалі-то дивує українська потреба розсівання по цілому світу і Україні мармурових і бетонних споруд. Якщо так має виглядати пропагування України за кордоном, то, може, краще його не робити? Сподіваймося, що Шевченка не чекає така ж доля, яка спіткала совєтський танк, тобто, що його не знімуть (у зв’язку із недотриманням належних процедур) і що Давід Черни не помалює його на рожево, так, як це колись вчинив із танком-визволителем.