УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 5/2009

Судова реформа: затоптування на місці

(Скачати весь номер: 5/2009 [PDF, 2.3 Mb])

Текст: Богдан Бачинський, Львів

 

 

Весь досвід людства свідчить про те, що універсальним показником якості суспільства є стан правосуддя в країні. Якщо правосуддя в кризі, то в кризі й усе суспільство. Окрім того, суспільствам, які від своєї влади очікують реформаторських дій, слід пам’ятати, що будь-які реформи зводитимуться нанівець, якщо в суспільстві немає судової системи, здатної забезпечити правопорядок. 

 

 

Сьогодні судівництво в Україні знаходиться не тільки у глибокій кризі, але й у зародковому стані. За даними проекту „Гідна Україна“, 70 % юридичних осіб, 90 % експертів (адвокати та прокурори) та 74 % громадян переконані у неефективності антикорупційних дійуряду у судовій сфері. У 1996 році прийнята Конституція України лише заклала фундамент новітньої судової системи, яка докорінно відрізняється від радянської, що передовсім захищала інтереси держави, а також була обмежена лише розглядом суперечок між громадянами та унеможливлювала оскарження рішень органів влади. При ухваленні Конституції передбачалося, що протягом п’яти років органи влади мають завершити комплексні зміни судової системи. Незважаючи на те, що протягом п’яти років точилися дискусії щодо того, як саме потрібно влаштувати українське судочинство, у 2001–2002 роках жодних суттєвих змін так і не відбулося. Проведена такзвана „мала судова реформа“ була лише косметичним ремонтом, та й то таким, що більшість його нововведень досі не виконуються. Наприклад, з 1 вересня 2005 року в рамках малої судової реформи в Україні почав діяти адміністративний суд. Його перші кроки супроводжувалися гучними заявами розробників та політиків про те, що віднині громадяни України отримали надійний захист від свавілля чиновників. Однак реально суди до цього часу так і не запрацювали. За оцінками експертів, сьогодні головні проблеми судової системи лежать у площині відсутності базових нормативних документів, що створювали б передумови для існування неупередженого та справедливого суду. Зокрема, відсутня єдина судова практика, структура судової системи неоптимальна і належним чином незабезпечує доступність громадян до правосуддя, а судовий процес надмірно ускладнений. Корупційним чинником є також практика розподілу справ між суддями. Питання розподілу справ вирішує голова суду на власний розсуд. Ця процедура не визначена жодними об’єктивними критеріями, а це спричиняє зловживання і несправедливість. Окрім того, процедура призначення суддів, і особливо суддів Конституційного суду є надмірно політизована, що не тільки створює проблеми у роботі судів, але узалежнює їх від політичної ситуації в країні. До того ж існує складна і заплутана система адміністративного керівництва судами. Так, існує аж три органи: кваліфікаційна комісія, вища рада юстиції та рада суддів України, функції яких часто взаємно дублюються. Тож ці органи фактично ведуть між собою боротьбу за право впливати як на призначення суддів, так і на їхню роботу.На думку багатьох громадян України, основні проблеми судової системи полягають у затягуванні судового процесу. Водночас самі судді вказують на значне недофінансування судової системи з боку держави та великий брак кадрів, а це призводить до перевантаження працівників суду роботою, а відтак до хронічного нагромадження справ, які не встигають розглянути вчасно. Наприклад, якщо раніше в суди надходило близько мільйона справ, то зараз їхня кіль-кість інколи сягає і семи мільйонів. В середньому за місяць суддя розглядає 120–150 справ. Наприклад,на кінець 2003 року в судах України залишилися нерозглянутими кожна шоста цивільна і кожна п’ята кримінальна справи. У тому, що у зв’язку із завантаженістю порушуються терміни розгляду справ, зізналися 62 % суддів. При такому навантаженні суддів в Україні грубо порушуються вимоги Конституції щодо забезпечення правгромадян на судовий захист. Через запровадження у 2005 році непрофесійного Цивільногопроцесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України була зруйнована стара і не налагоджена нова система правил підсудності. В результаті маємо десятки тисяч випадків, коли кваліфіковані судді не можуть визначити підсудність справ. Люди по черзі звертаються до різних судів і всюди отримують ухвали про непідсудність їхньої справи цьому суду. Судові справи „вільно перекочовують“ із цивільної юрисдикції до адміністративної, із господарської до адміністративної – і навпаки. З моменту створення адміністративних судів склалася унікальна ситуація: адміністративні суди у питаннях підвідомчості фактично конкурують із Конституційним судом України, і все суспільство з’ясовує, котрий із цих судів має розглядати справу про звільнення міністра чи про законність дій голови парламенту. В Україні фактично створено три суди загальної юрисдикції: загальний, господарський та адміністративний. Вони однакові за статусом суддів, за характером судових процедур та за змістом повноважень. Юрисдикції цих судів недопустимо накладаються одна на одну. Якрезультат – у судовій системі хаос. Окрім того, суспільство турбує проблема безкарності суддів, які не переслідуються законом у випадку неправомірних дій. Рівень корупціїв системі юстиції в Україні більш як в 10 разів перевищує середній показник для держав-членів Європейського Союзу. А довіра населення до суду дуже низька: 70 % опитаних українців вважають вітчизняну судову систему корумпованою. Як наслідок усіх цих недоліків, суди в Україні, як і в тоталітарні часи, залишаються органами кримінального переслідування з боку держави. Про це свідчить те, що при відсутності достатніх доказів для винеселення обвинувальних вироків усупереч конституційному принципу змагальності десятки тисяч справ направляються судамина додаткове досудове слідство для продовження кримінального переслідування обвинувачених замість винесення виправдувальних вироків. Незважаючи на прийняття нового Кримінального кодексу, який суттєво гуманізував кримінальні покарання, судами, як і в радянські часи, щодо третини засуджених призначаються покарання у вигляді позбавлення волі. В результаті у місцях позбавлення волі перебувають майже 200 тис. засуджених і близько 50 тис.  обвинувачених і підсудних. 400 осіб на 100 тис. населення в Україні щорічно за вироками судів потрапляють у місця позбавлення волі, тоді як у європейських країнах – 60 осіб на 100 тис. населення. Показник судимості населення в Україні втричі перевищує середній показник у країнах Європи. За офіційним висновком експертівРади Європи, чинний закон „Про судоустрій України“ не відповідає європейським стандартам як у частині побудови системи судів, так і організації судової влади, елементи яких дублюють одне одного, є нечіткими, занадто складними, розпорошеними по вертикалі і горизонталі, непрозорими і тому мають бути переглянуті українською владою.

Два роки тому в парламенті за реєстрували й ухвалили в першому читанні законопроекти про судоустрій та статус суддів. Один варіант законопроектів розроблений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права та поданий Президентом на розгляд Верховної Ради, інший розробляли експерти Партії регіонів. Торік навесні Венеціанська комісія оцінила ці документи досить високо і назвала їх „вочевидь кращими, порівняноз попередніми проектами законів“. У її висновку також йшлося, що фундаментальні положення відповідають європейським стандартам. Головні зауваження Венеціанської комісії полягали в тому, що два законопроекти потрібно об’єднати, а також суттєво спростити. Водночас зазначені законопроекти, хоча і пропонують деякі виправлення нинішньої ситуації в судочинстві, містять серйозні недоліки та не мають комплексного підходу до реформування системи.З одного боку, юристи і політики в один голос заявляють про необхідність доопрацювання цих законопроектів і їх прийняття, а з іншого – на шляху реалізації судової реформи стоїть політична боротьба. В країні склалася ситуація, коли Президент та орієнтовані на нього люди, спільно із опозиційною Партією регіонів працюють над покращенням розроблених ними законопроектів та готуються доїх прийняття у Верховній Раді. Водночас найбільш впливовий на сьогодні Блок Юлії Тимошенко ледь не відкрито заявляє, що всіма можливими силами блокуватиме швидке проведення цієї реформи. Причина криється у тому, що БЮТу, який очолює виконавчу владу в країні, не вигідно втрачати свій політичний вплив на суди. Однакце сьогодні, а умовно завтра, коли влада в країні зміниться, реформу блокуватимуть вже, наприклад, Партія регіонів, а БЮТ буде розповідати, що її потрібно провести негайно. Власне у цьому й полягає проблема України, в якій через політичну боротьбу неможливо провести жодну більш-менш ефективну реформу, а відтак і неможливо змінити „бардак“ в країні та покращити життя простих українців.

 

Український журнал