Ukraiński Żurnal - 5/2009

Гоголь та політична агітація

Текст: Катерина Сліпченко, Львів

Україною вже декілька років „гуляли“ розмови, які час від часу перетворюють-ся на скандали, про екранізацію гоголівського „Тараса Бульби“. Йшлося і про участь Жерара Депардьє у проекті, і про фільм Віктора Греся з Богданом Ступкоюу головній ролі. Режисер Юрій Іллєнко навіть удався до голодування, протестуючи проти того, щоб повість Миколи Гоголя в Україні екранізував польський режисер Єжи Гоффман, а головну роль виконував Депардьє. Пік тих проектів припав на 2005 рік, коли Міністерство культури навіть оголосило конкурс сценаріїв „Тараса Бульби“.

Неординарний, недешевий та нереалізований

Як розповіла голова Державної служби кінематографії України Ганна Чміль, „тоді було надіслано близько 60-ти текстів, проте половина була непрофесійною. Тож ми розглядали лише 30 сценаріїв, і переміг Віктор Гресь. Це надзвичайно цікавий сценарій, який вирізняється масштабністю, психологізмом, трагізмом сцен, зокрема сценою вбивства батьком сина, добре розробленим історичним тлом. Зрозуміло, що такий проект дорого коштує. За попередніми підрахунками, це мало бути 100 мільйонів гривень. Вирішили шукати партнерів, фільм мав виходити, крім української, ще й англійською і французькою. Проте наразі цей проект залишився нереалізованим. Ми маємо намір купити сценарій у Віктора Греся і запустити йогов режисерську розробку. Проте ще не знаємо, чи це буде фільм для кінопрокату, чи телевізійний проект“.

Ступка-оптиміст

Поки в Україні говорили, в Росії фільмували. Так з’явився фільм Володимира Бортка із тим-таки Ступкою у головній ролі. Коли ми розмовляли з актором на-передодні зйомок, він був налаштований більш ніж оптимістично: „Американці по-ставили “Тараса Бульбу”, французи зробили пародію, якісь комікси… Режисером нового “Тараса Бульби” буде Володимир Бортко, який навчався у Київському теа-тральному інституті ім. Карпенка-Карого. Його мати – актриса театру ім. Франка Марія Захарченко, і Бортко починав у цьому театрі… Щоб я уявляв себе таким Тарасом Бульбою, якого малював Рєпін і багато інших художників, – таким, який надуває щоки і горланить: “Го-го-го-гоу!”, – то не уявляю. Коли Бульба в Європі, і його сина Остапа мають стратити, він одягає голландський костюм, і ти не відріз-ниш його від європейця“. Як складається із оптимізмом Ступки зараз, після виходу фільму у широкий прокат, невідомо. А от що стосується самого фільму, то з ним явно не все склалося. Обіцяні грандіозні батальні сцени виглядають безпорадно, Бульбенки – Остап та Андрій (Володимир Вдовиченков та Ігор Петренко) – схожі на штивних ляльок, які не цілком розуміють, про що йдеться. У картині не бракує, втім, яскравих епізодів та образів (зокрема, несподівано вдалою виглядає гра Михайла Боярського), проте до купи їх поскладано недбало.

Кому потрібно слідувати за Гоголем?

Що стосується політичного боку цього твору, то Борткові не вдалося залишитися політкоректним і „русская земля“, „русская сила“ тощо звучать з українських екра-нів обурливо. Звичайно, Бортко в якості аргументів на свій захист може навести гоголівський текст, проте в такому випадку навіщо було додумувати мелодрама-тичні та цілком зайві епізоди вагітності та смерті „прекрасної полячки“ та дружини Бульби. Виходить, що дослівне слідування Гоголеві потрібне лише там, де воно підкреслює те, що потрібно Борткові і тим, хто „замовляє музику“. Проте політика могла би відійти на другий план, якби режисерові вдалося бути переконливим з художньої точки зору. „Чутливий Микола Васильович зомлів би,побачивши, що написав, як виявилося, сценарій до багатомільйонного бойовика,– пише кінознавець Діляра Тасбулатова. – Пан Бортко зробив акцент на видовищності, спецефектах, батальних сценах, яскравих костюмах, проваливши епізоди приватного життя героїчного клану Бульби. Проте, зауваживши, що твір Гоголя називається “Тарас Бульба”, він, Бортко, і поставив у центр того, що відбувається,Тараса Бульбу. І не помилився: Ступка не проколюється ніколи. Цей актор може перетворити однією своєю присутністю все, що завгодно. В тому числі і блокбастер“. Ступка справді старається, проте цього разу його вміння „не проколюватися ніколи“ явно забракло для успіху картини.