УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 4/2009

Галина Крук. Поезії

(Скачати весь номер: 4/2009 [PDF, 2.6 Mb])

                  *** 

 

буває Господь сотворить когось

без запобіжного клапана

дасть йому шкіру таку тонку

щоб на вилицях тріскала

заллє йому попід шкіру кров

щоб на асфальт крапала

і пустить його найдовшою

у світі доріжкою

мовляв – іди собі людику

недосконала конструкціє

нібито все при тобі: і нозі і руці є

тільки немає в тобі

для щему ущелини

для сльози сльозоточини

для душі віддушини

і несе в собі чоловік скільки може винести

по самі краї заливається оковитою

але як би душа у п’ятах його не билася

а – не передбачено

ніякого

запасного виходу

і живе собі чоловік, аж ходова зноситься

аж Господь на техогляді зглянеться –

не пропустить

і під тиском обставин бухає кров носом

і лежить чоловік на дорозі

і – ні пари з уст

 

 

                  ***

 

вулична пташка дощ

видзьобує з наших розмов

раціональне зерно

перелітна пташка душа проситься

у тепліші краї

а рідкісна птиця любов

в таких недоступних місцях кладе гніздо

що ні один орнітолог-лох

не знайде ні його ні її

будемо жити тут на пташиних правах

на темному боці місяця

вересня дев’ять з половиною днів

доки море б’ється в істериці і

осувається Карадаг

запливатимемо в портвейни –

найзатишніші із портів

не даватимем волі словам

бо слово не горобець

бо невблаганний час стежить

за нами в приціл

бо між журавлем у небі

й синицею в жмені

щодня розривається серце

і сонце знову сходить на манівці

 

 

                  ***

 

Якоїсь ранньої осені,

коли нав’язливі мухи думок

не зуміють добудитися тебе на світанку,

на тому останньому плацдармі сну,

з якого вже нема куди відступати,

ти озирнешся на все це,

мовби побачивши вперше:

будиночок на згір’ї,

весь у зарослях дикого винограду

і розхристаних хризантем,

аскетичне ліжко,

яке пам’ятає всі проказані тут молитви,

складний чоловік за стіною,

з яким не склалося…

Визнай свою поразку,

врешті визнай свою поразку!

Цієї зраненої осені,

що, як відсталий від своїх комбатант,

знесилено тягне за собою

кривавий слід –подалі від людей,

подалі від їх захриплого

радіоприймача,

який щогодини передає новини

з лінії фронту,

подалі від лінії фронту,

яка ніколи не буває прямою,

як горизонт,

а вже краще сказати – ламаною,

як мова на окупованій території,

як кардіограма твого серця,

яке ще б’ється саме зі собою

за право не битися.

 

Український журнал