УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 7/2007

Жолдак-мораліст

(Скачати весь номер: 7/2007 [PDF, 3.7 Mb])

Текст: Анна Лазар, Варшава

 

На початку червня приїхав до Варшави на гастролі Андрій Жолдак — український режисер, який любить експериментувати з акторами і глядачами. Жолдак прославився ще й тим, що був режисером Харківського драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка. Саме «був», оскільки в незалежній Україні його з цієї посади викинула цензура. Одні кажуть, ніби причини були суто політичні, інші — що моральні. Однак, якщо є хтось такий, хто вважає, ніби він найкраще знає, що глядачам потрібно, що їм можна і чого не можна показувати, а формувати уподобання самоcтійно їм — зась, то причина звільнення Жолдака суто політична. Простір публічної полеміки (що не в останню чергу реалізується також у сфері мистецтва) звужено з огляду на індивідуальні смаки чиновників. І смаки ці набирають чинності цензурних заборон не через дискусію, а через те, що чиновник плутає себе зі своїм постом. Чиновник думає в стилі Людовіка XIV: держава — це Я, інституція — це Я, а за допомогою інституції можна нав’язувати загалу власні мистецькі смаки. Ой, сумно, поплуталися порядки.

Та повернімося до Жолдака, бо ми ж не в Україні і тому могли подивитися його заборонену на батьківщині п’єсу «Ромео і Джульєтта. Фраґмент». А також — «Гамлет. Сни» та «Один день Івана Денисовича» — все в Драматичному Театрі. Дуже добре розумію, що вистави Андрія Жолдака можуть викликати суперечливі реакцїі. Як серед глядачів, добре обізнаних з досягненнями аванґарду, так і серед тих, хто не звик нехтувати правилами театру ХІХ ст. Я не хочу обговорювати ані тем, ані того, чи справді вистави Жолдака оригінальні, ані оповідати, подобаються вони мені, чи ні, а лише — коротко зупинитися на тому, що і як робить режисер Андрій Жолдак.

 

Загально

 

Вистави Жолдака — це стилістична і змістова еклектика, що виростає з літературної та театральної класики, довкола яких і розвивається складна гра асоціацій. Часом складається враження тотальної свободи і випадковості сценічної дії, однак Жолдак не бавиться сюрреалістичним проникненням в імаґіновану свідомость, хоча поетика сновидіння є іноді помітною, він бо займається базовими проблемами — тут я не оминатиму патетики, тому що патос часто трапляється у наших з вами виставах — займається базовими проблемами людства. І знаходить їх чимало, причому всі між собою пов’язує. Влада, боротьба за домінування, любов, цинічне використання одних людей іншими, зрада, гра амбіцій, розгубленість, ув’язнення, жорстокість, врешті решт — держава та способи поведінки в соціумі, голокост, переселення — все між собою пов’язане.

Контрасти

Тому, що ці вистави не перетворилися на інформаційну й візуальну веремію, маємо завдячувати простоті сценічного вирішення. Жолдак оперує контрастами, що полягають на несподіваних візуальних, змістових та звукових метаморфозах. Вистава будується на серїі картин, що динамічно змінюють одна одну, увиразнюючи контрасти. Увагу глядача режисер привертає і утримує власне цими змінами, а не сюжетом та його загадками. Візуальна композиція мізансцен не завжди компатибільна з музикою, а все разом не конче відповідає змісту, до якого апелює назва тієї чи іншої п’єси. Найвиразнішим у виставах Жолдака є співставлення культури високої з масовою культурою, а також — жорстокий вирок для першої: якщо в бруталізованому світі й існує чисте місце для мистецтва, то це — обман. Білі групи вишуканих постатей, що впорядковано й граційно пересуваються, раптово перетворюються на брудні екстатичні зграї (заборонена «Ромео і Джульєтта. Фрагмент»); натхненна оперна співачка дає концерт у концтаборі («Один день Івана Денисовича»); персонажі, що засмагали на пляжі обертаються в біженців з валізами й пожитками («Гамлет. Сни»). Продумана гармонійна композиція, що відтворює враження впорядкованості світу, зіставлена з розпашілою, некерованою тілесністю, де оголеність та фізіологічні виділення підсилюють враження непереборної інфантильності людини як такої — один із найуживаніших прийомів режисерського амплуа. Подібних прикладів дуже багато.

 

Переміщене очищення

Та не лише через нагромадження візуально драстичних образів (в’язниця, ґвалтування, зрада) вибудовується в п’єсах нестерпна напруга. Бачимо відлуння реальності, яке складно затвердити, тим більше, що Андрій Жолдак не просто використовує класичну літературу, літературу певної давності, але й впроваджує впізнавані картини актуальної реальності, як ось у «Ромео і Джульєтті», де між іншим демонструє кадри з українських виборів 2004/2005 та пригадує кримінальну справу зі зникненням немовлят у Харкові. Щоправда, режисер знімає напругу не через вирішення проблеми (наприклад, покарання злочинця), а через перенесення глядацьких емоцій в інше поле — себто не туди, де ховається власне проблема, а деінде. Так, скажімо, оглядаючи іграшки в піні, глядач отримує софт-версію дилем «Гамлета». Основний моральний конфлікт глядач після вистави виносить із собою. Поверхове відчуття дискомфорту зникає, але залишається щось набагато глибше. То як — не скажете, що Жолдак мораліст часів катастрофи змісту?
Український журнал