Ukraiński Żurnal - 6/2009

Луценко „пробив“ Україні вікно в Європу

Текст: Аня Муха, Мюнхен

   Про Україну в німецькому суспільстві чи пресі згадують мало і без особливого інтересу. Ні симпатії, ні антипатії, а суцільна байдужість. Якось один з німецьких журналів провів опитування „Кого б ви хотіли бачити в Євросоюзі – Україну чи Туреччину?“, на яке більшість відповіла, що Україну. Можна було б подумати: так, нас помітили! Та ні, нас не помітили, просто тема турків німцям неприємна, ось воний виявили нам цей позаплановий знак уваги.

   Слово „Україна“ не забувалося лише завдяки улюбленцям німців братам Кличкам та футболістам на кшталт Вороніна. Та тут з’явився конкурент – наш міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Він розбив цей інформаційний вакуум і впустив вітер нової інформації про Україну.

   Коли газета „Bild“ оприлюднила інформацію про міністра-розбишаку, не відразу стало зрозуміло, чи це провокація в стилі жовтуватої газети чи невдалий жарт. Одне було зрозуміло відразу: нас прославлять серед німецького населення серйозно. „Bild“ – найтиражніша щоденна газета Німеччини. Тобто інформація йде в маси – до звичайних людей, які не бажають перенасичувати себе політикою, економікою та нудними коментарями аналітиків, а хочуть дізнатися про все найважливіше в двох словах. Це читачі, які про Україну, можливо, нічого не чули й нічого не знають, окрім типових кліше про східних „вічно п’яних“ слов’ян. Неважко зрозуміти, що після цієї новини вони отримали зайве підтвердження своїх уявлень.

   Коли наступного дня інформацію про Луценка почали оприлюднювати серйозніші видання – „Fokus“, „FAZ“, посилаючись не лише на „Bild“, а й на німецьку поліцію, і з’явились заяви пана Шойбле, міністра внутрішніх справ Німеччини, стало зрозумілим, що це не провокація, це – ГАНЬБА.

   В університеті ніхто зі мною про це не заговорив – толерантність німців заважає побачити їх справжніх. А знаючи мене і розуміючи, що мені ця ситуація неприємна, вони лише підморгують, мовляв, міністра – у відставку. І лише читаючи коментарі до інтернет-видань (де кожен захований за своїм екраном) видно ображених людей, які не можуть зрозуміти, чому хтось, хто користується послугами німецької авіакомпанії, може дозволити собі перебрати з алкоголем і забувши про повагу до всіх навколо, вчинити бійку з поліцією, обзиваючи при цьому їхніх, німецьких стюардів, охоронців та міліціонерів свинями, ба більше – фашистськими свинями. Це тавро, яке німці несуть вже понад 60 років, за яке розплачувались і ще довго розплачуватимуться, в чому каються і що засуджують.

   Заяви Луценка про провокації з боку німецького авіаперевізника, німецької поліції чи подачі в суд, здаються просто смішними. З ким буде судитися наш коронований „промілле-міністр“? З усіма найбільшими виданнями Німеччини? З авіаперевізником? З німецькою поліцією, міністром внутрішніх справ, чи з усіма одразу? Може, варто було б на хвильку згадати, що він представник держави, країни, тобто не лише людей, які його обирали, а нас усіх! Це не відсутність дипломатичних навиків чи незнання культурних особливостей, це відсутність простої поваги до людей і країни, якупредставляєш і до працівників франкфуртського аеропорту.

   Дякую, пане Луценко, ви виконали свій обов’язок, „пробили“ нам вікно в європейський інформаційний простір, в тепер – у відставку!