Ukraiński Żurnal - 6/2009

Клаус – король найрозумніший

Текст: Богдан Копчак, Прага

   Чеський президент Вацлав Клаус править країною з Празького Граду від березня 2003 року, а переобрання в лютому 2008 року підтвердило його легітимність аж до березня 2013 року. Кар’єра пана професора, який може й хотів би бути схожим на першого чехословацького президента Томаша Масарика, однак його русофільські настрої нагадують радше президентство Едварда Бенеша, може закінчитися гучним скандалом: парламентська Партія зелених розробляє законопроект про імпічмент.

   Що довело чеських політиків до того, аби нагадати Клаусові про скінченність його правління? Коротко кажучи, це передусім його неповага до закону, невиконання судових рішень, спроби власної інтерпретації Конституції. Клаус намагається здобути набагато більше влади, ніж це передбачено основним законом. До того ж він публічно – вдома і за кордоном – висловлює свої досить неординарні погляди, скажімо, щодо глобального потепління.   

Клаус - еколог

   Клаус радо проголошує, що жодного глобального потепління не існує, що це вигадка екологів, і що науковці помиляються. На його думку нема підстав аби стверджувати, що  потепління викликане діями людини і що воно шкідливе для планети. Клаус вважає, що йдеться лише про кліматичний цикл, до якого треба пристосуватися. Ці екологічні відкриття (для яких у нього бракує відповідної освіти) Клаус аргументує тим, що екологи, мовляв, прагнуть не збереження планети, а намагаються перебрати вплив і владу в політиків, котрі легально обрані і повинні звітуватися виборцям. Ну, але про ці таланти Клауса вже знає не лише Європа. 

   Останньою краплею, яка довела чеських політиків до розпачу, стало розуміння, що президент Вацлав Клаус „гребе“ лише під себе. Лише три чверті року вистачило президенту, щоб після свого другого обрання главою держави публічно обірвати стосунки з партією, від якої в 90-х він перебував на посаді прем’єра, яка висунула та просувала його кандидатуру в президенти, і почесним головою якої він залишався, будучи вже президентом ЧР. Громадянській демократичній партії та її голові, прем’єру Міреку Тополанеку, Клаус „віддячився“ за переобрання тим, що в березні підтримав опозицію, яка згодом зуміла зібрати голоси і висловити урядові Тополанека недовіру.

   Чеських політиків президент розлютив і своїм „лис-микитівським“ підходом до Лісабонського договору. Цей складний компромісний документ принципово реформує важелі управління Євросоюзом і створює механізми, які з подальшим розширенням ЄС не дозволять організаційним структурам розростатися аж до втрати дієздатності. Після довгих і гострих дискусій в обидвох палатах чеського парламенту та після рішення чеського Конституційного суду (про те, що Лісабонський договір не суперечить чеській конституції) документ конституційною більшістю ухвалили обидві палати парламенту. Але президент, який мав завершити ратифікацію своїм формальним підписом, заявив, що не поспішатиме підписувати і зачекає не лише на результат нового референдуму про Лісабонський договір в Ірландії (попередній референдум висловився проти договору), але й на вирішення нової скарги групи чеських сенаторів до Конституційного суду. Так ЄС став заручником амбіцій чеського президента, бо договір може вступити в силу лише тоді, коли буде схвалений у всіх країнах ЄС. „Чеські політики не дуже вміють   визнавати рішення більшості, коли воно не співпадає з їхніми поглядами. До законів і рішень у них підхід, типовий для адвоката. Себто такий, коли шукають нюанси і можливості, як ці закони й рішення оскаржити чи обійти. Але роль державного діячане в цьому полягає“, – прокоменту вав позицію глави держави Войтєх Цепл, співавтор чеської конституції 1993 року, колишній суддя Конституційного суду Чехії.  

Клаус - юрист

   Для тих, хто роками уважно слідкує за діями президента Клауса, не стали  несподіванкою і його кроки стосовно уряду чи Лісабонського договору. В 2005 році Клаус шокував юридичні кола, відмовившись призначити на суддівські посади 32 молодих людей, які закінчили юридичні факультети та пройшли кількарічне стажування. І це в ситуації, коли чеська система судочинства завалена справами й роками скаржиться на нестачу кадрів. Президент мав призначити 55 нових суддів, так би мовити, „автоматично“, тож, як зазвичай, очікувався урочистий, святковий акт на Празькому Граді. Ті, кому президент відмовив, не отримали жодних офіційних письмових пояснень. Президент однак сказав уголос, що 32 кандидатам відмовлено через їхній молодий вік – їм ще немає і тридцяти, тож, на його думку, в них щезамало життєвого досвіду, щоб бути суддями! Жодним законом подібних обмежень не передбачено.

   Кілька кандидатів оскаржили справу в суді, але згодом передумали, заяви анулювали, і президент віддячив їм тим, що роком пізніше таки призначив їх на суддівські посади. Однак один з претендентів, Петр Лангер, довів справу до кінця. Суд першого рівня постановив, що президент повинен упродовж шести місяців або призначити Петра Лангера суддею, або відмовити і письмово пояснити, чому саме. Півроку минуло, а глава держави, замість слугувати законослухняним громадянам зразком, рішення суду проігнорував і подав скаргу до апеляційного Найвищого адміністративного суду з проханням первинне рішення суду відмінити. Суд прохання президента відкинув  і постановив, що президент не має права свавільно створювати нові додаткові умови для кандидатів на посаду судді. Суд визнав також, що президент має право відхилити кандидата, навіть якщо той виконав усі передбачені законом умови. Однак у такому випадку президент повинен свій крок обґрунтувати письмово. У свою чергу, кандидат, якщо аргументи президента його не переконають, може факт відмови оскаржити в суді.

   А результат? Петр Лангер суддею донині не став, і жодних пояснень від глави держави не отримав. Суд вичерпав свої повноважні можливості – засудити президента чи щось йому наказати суд не має права. Чеська судова система недоотримала одного суддю – людину, котра не побоялась відстоювати свої права, людину, в котрої на сьогодні, крім звання доктора юридичних наук, є й інші наукові звання та стажування за кордоном, зокрема, в Євроюсті в Гаазі. До речі, 30  Лангерові вже виповнилося.   

Клаус - дисидент

    Двадцять першого травня група відомих чеських митців – актор, режисер, художник, музикант – провела перед Празьким Градом акцію протесту. Сама назва – „Почему?“ – дуже промовиста. В день, коли Вацлав Клаус у російському Хабаровську проводив під егідою Євросоюзу за чеського головування саміт ЄС–Росія, демонстранти публічно запитали президента, чому він роками відстоює проросійські позиції і закриває очі на те, що в цій країні далеко не все гаразд, чому ігнорує рішення судів та парламенту, чому „пхає носа“ в питання екології чи архітектури, в яких нічого не тямить?

   Відповідь з Хабаровська надійшла наступного дня: президент назвав учасників протесту наївними, некомпетентними людьми, яким його відповіді, по суті, не потрібні. Додаткове задоволення могли отримати й митці: Клаус зайвий раз продемонстрував, що не дозволить ображати Москву. Президент Чехії заперечив, що існує аналогія між радянськими дисидентами і дисидентами в сьогоднішній Росії. Доречі, новітнім дисидентом вважає себе і сам Клаус. Проти комунізму він, щоправда, не воював, але сьогодні веде боротьбу з ЄС і Лісабонським договором. Завдяки маргінальним поглядам Клаус став дисидентом не лише в очах ЄС, але й в очах багатьох чехів. Однак роль президента – об’єднувати, а не бути дисидентом.