Ukraiński Żurnal - 6/2009

Шикування перед битвою

   Текст: Петро Андрусечко, Познань

„Балога – це я“

   Травневою сенсацією виявилася відставка Віктора Балоги, який перебував на посаді голови Секретаріату президента з 16 вересня 2006 року. З Віктором Ющенком Балога зв’язався в часи його прем’єрства, а під час виборчої кампанії, перед 2002 роком, очолив регіональний виборчий штаб та відділення „Нашої України“ на Закарпатті. Їхнє особисте знайомство почалося з часів головування Ющенка в Нацбанку. Схоже, власне товаришування з Ющенком призвело до виходу Балоги з СДПУ(О). В 2002 році його обрали мером Мукачева. Через два роки Балога став героєм виборів у цьому місті, програвши кандидату від соціал-демократів.

   Балогу з його попередником часів Кучми Віктором Медведчуком поєднувала не лише посада „першого“ при президенті. Медведчук був партійним шефом Балоги під кінець 1990-х, коли вони разом перебували у СДПУ(О).

   В пресі чимало писали про вплив Балоги на закарпатський бізнес. Однак сам він стверджує, що відійшов від справ у 1998 році. Тим не менше його дружина  фігурувала як акціонер 14 фірм, в тому числі, наприклад, ТОВ „Гарт“. Цікаво, що саме так згодом назвали організацію, яка стала платформою партії „Єдиний Центр“. Шукачі компромату на Балогу вказували на його зв’язки з закарпатським авторитетом Гєшею. До того ж в інтернеті „гуляв“ список 11 господарських злочинів, з якими ніби-то був пов’язаний Віктор Балога. В лютому 2005 року Балогу призначили губернатором Закарпатської області, а шість місяців потому він очолив Міністерство Надзвичайних Ситуацій.

   Ще донедавна Балога вважався командиром, вірним Ющенку. А сам президент міг дозволити називати його „сантехніком“ у великому президентському господарстві. (Ющенко використав цю характеристику, коли представники коаліції зажадали від нього звільнення голови Секретаріату. Захищаючи його, президент сказав: „Балога – це я“, а далі прозвучало слово „сантехнік“). Прийшовши до Секретаріату, Балога розпочав з наведення порядків, ввів зрозумілу структуризацію прийняття рішень. Попередні шефи Секретаріату президента не справлялися з викликами часу. Скажімо, завдяки призначенню Балоги президент зміг перейти до наступу на своїх політичних опонентів, а сам Балога зіграв роль „яструба“ в оточенні Ющенка. З одного, боку Балога впливав на кадрову політику президента, а з іншого – фактично став „сантехніком“ від брудної роботи, перетворившись на головний молот і оборонний щит у непростих стосунках президента з прем’єром Юлією Тимошенко.

   Між Ющенком та Балогою народжується велика довіра. Шеф Секретаріату дружить з президентською родиною. Але водночас, незважаючи на показну лояльність, стає помітно, що Балога має більші політичні амбіції. На початку рокувін виходить з „Нашої України“ і створює власну партію „Єдиний Центр“. І нарешті він подає у відставку, яку Ющенко приймає. Як підкреслив у розмові з „УЖ“ політолог Володимир Фесенко, не відставка стала несподіванкою, а скандал, пов’язаний зі звинуваченнями президента на адресу Балоги. Сам же Балога, як то кажуть, голосно грюкнув дверима. По-перше, сказавши, що не погоджується з рішенням президента балотуватися на другий термін. А по-друге, своєю чергою звинувативши Ющенка в „нехтуванні фаховими якостями на користь кумівства при призначенні на державні посади“. Щоправда, пізніше, на прес-конференції він виразно дистанціювався від звинувачень на адресу президента і не забажав розвивати тему.

    Основне питання сьогодні – майбутнє Балоги. Він має намір розвивати діяльність „Єдиного Центру“ і зрозуміло, що з цієї перспективи для нього істотними стануть майбутні парламентські вибори. Чи вдасться йому зі своєю партією потрапити до парламенту, важко сказати. Однак у недавніх дострокових виборах до місцевих рад „ЄЦ“ мав певний успіх. Тим не менше цього може виявитися замало, і можливо, тому лунають голоси про ймовірну співпрацю Балоги з Партією Регіонів. Наразі спостерігачі виразно поділилися щодо оцінки як майбутнього, так і минулого колишнього шефа Секретаріату.

Віра у Віру, або родинний психоаналітик в дії

   Віктор Ющенко опинився в ситуації, коли довіряти залишилося хіба що Вірі Ульянченко. Основне тепер – наміри президента щодо виборів та завдання, які стоять перед Вірою Іванівною. Як призналася вона сама в телеефірі „Свободи слова“, їй доведеться працювати одразу на двох фронтах. По-перше, „прибирати“ в Секретаріаті після „сантехніка“ та готувати лінію захисту президента. По-друге – навести порядок у лавах Ющенка, значно розпорошених останнім часом (тобто в „Нашій Україні“, де розвелися дезертири та мародери).

   Віра Ульянченко – одна з небагатьох жінок з найближчого оточення Ющенка, яка досі користується довірою президента. Щоб зрозуміти вибір Ющенка на обидві посади, потрібно здійснити подорож в часі. Поперше, про призначення Ульянченко головою Секретаріату йшлося ще в 2006 році. Однак тоді посада дісталася Балозі. По-друге, в ешелонах влади незалежної України Віра Іванівна з‘явилася 1992 року як керівник служби тодішнього віце-прем’єра Валентина Симоненка. Деякі джерела вказують, що Ульянченко отримала посаду завдяки знайомству зі своїм майбутнім чоловіком – Віктором Івченком. Як би там не було, в 1993 році її призначають помічником радника президента з питань науки. Однак вже через півроку Віра Іванівна кардинально змінює місце праці. Цей факт досі лежить темною плямою на її біографії. Вона стає генеральним представником компанії „Бласко“ в Києві. Ця фірма у першій половині 1990-х років позбавила Україну ледь не всіх чорноморського флоту пароплавів (більше 200 суден). Зрештою справою зайнялася прокуратура, а керівника фірми Павла Кудюкіна позбавили волі на 10 років. В підсумку за грати потрапило ледь не все керівництво фірми. Сама Віра Іванівна зникає з поля зору на цілих п’ять років. Зникає в дослівному сенсі, виїжджаючи до США.

   Згідно з версією, розповсюдженою в інтернеті, Ульянченко потрапила до Штатів завдяки Катерині Чумаченко – теперішній дружині президента. (За однією з версій обидві жінки познайомилися у 1992 році, за іншою – наприкінці 1980-х). Схоже, дами швидко знайшли спільну мову. В кожному разі Віра повернулася на Україну через п’ять років, у 1999. Сама Ульянченко каже, що в справі „Бласко“ не відіграла жодної ролі. Одне незаперечно: до кримінальної відповідальності у справі фірми Віра Іванівна не притягалася. Незабаром після повернення Ульянченко призначають помічником новопризначеного прем’єра Віктора Ющенка. Дуже швидко вона станейого незамінним радником, зокрема, вирішуватиме доступ Рината Ахметова до Віктора Андрійовича. З того часу Ульянченко вдається зав’язати добрі відносини з представниками олігархічних груп, у тому числі й донецьких.

   У 2002–2005 роках Віра Ульянченко – секретар депутатської групи „Наша Україна“ в парламенті. Її вважають сірим кардиналом в оточенні Ющенка, при цьому досить втаємниченим, адже інформації про неї дуже мало. Вона завжди в тіні президента. Попри це 2006 року Ульянченко отримує 119 місце у виборчому списку „Нашої України“, однак через низькі результати цієї політсили не проходить до парламенту. Президент швидко знаходить для неї відповідне місце, і так Ульянченко в 2006 році стає губернатором Київської області.

   Після відставки Балоги Ульянченко ще й очолює „Нашу Україну“. Зрештою вже й до цього, впродовж певного часу вона разом із Романом Безсмертним працює надоб’єднанням рядів партії. Здається, Віра Іванівна Ульянченко виконуватиме при президентові зовсім іншу роль, ніж Балога. Від неї важко очікувати агресивних дій Секретаріату. Швидше за все їй доведеться заспокоювати президента.

   З іншого боку, хто знає, на що здатна жінка, захоплена гарантом нації, якщо він опинився в небезпеці. Адже не раз говорилося про її добрі стосунки з олігархічними колами (в тому числі й донецькими), та зовсім інакше можуть виглядати її стосунки з Юлією Тимошенко. Зрештою, ніхто не обіцяє, що напередодні виборів завершиться конфлікт між прем’єром та президентом, в гущі якого ціла країна живе кілька років. Безсумнівно: у Віктора Ющенка не було іншого вибору. Однак чи впорається Віра Ульянченко з партією? Президенту надзвичайно важливо відновити силу ідеологічної партії, якою він хоче бачити „Нашу Україну“. Він сам наголосив на цьому в ході виступу на „Свободі слова“ на Інтері. Здається, однак, Ющенко дозрів до цього надто пізно.

   А тим часом усе частіше говорять про переговори Юлії Тимошенко та Віктора Януковича. Зрештою те, що в дійсності вони ніколи не припинялися (від серпня минулого року) визнає сам Янукович. І в БЮТ, і в Партії Регіонів назріває внутрішній конфлікт. До того ж у травні Арсеній Яценюк відзначив входження в „доросле“ життя (йдеться про політичний вік). Яценюку виповнилося 35 років, і тепер він офіційно може стартувати у президентських виборах. Про що він сам з ентузіазмом повідомив. Очевидно, ситуація стає все цікавішою, але про це вже в наступному номері.