Ukraiński Żurnal - 6/2009

Василь Дацей і намагання заглянути в глибину людських очей

   Текст: Марко Роберт Стех, Торонто

   В опублікованій у 1965 р. повісті „Очі невиразного кольору“ Василь Дацей (нар. 1936 в селі Вирава на етнічно українських територіях східної Словаччини), значною мірою вже визначив своє літературне обличчя та спроектував майбутній напрямок розвитку творчих зацікавлень. Накреслені, а то й частково втілені в цьому романі тенденції – зосередженість на контроверсійних суспільних проблемах, що неодмінно призводять до принципових моральних конфліктів, які, своєю чергою, становлять основну серцевину його творів, – виразно помітні також і в пізніших повістяхта романах автора, приміром, „Зірки лиш мерехтять“ чи „Сонячний верх“. Причому, слід сказати, що такий підхід до письма нерідко зумовлює потребу (а, може, й свідоме бажання) пожертвувати такими аспектами тексту, як глибина психологічної характеристики персонажів, формально-стилістичні засоби, а то й універсальність відображених філософських дилем на користь гостроти суспільних і моральних конфліктів та динамічності сюжету, мета якого – привернути увагу та викликати зацікавлення ширшого кола читачів.

   Сам символ „очей невиразного кольору“ демонструє схильність автора звертатися (зокрема в його ранніх повістях і романах) до доволі прозорих метафор, за якими ховається (чи сказати б, саме вони й унаочнюють і розкривають суть „захованого“) комплекс конкретних і зрозумілих концепцій та людських прикмет. Так і невиразний колір очей відповідає моральній невизначеності, безхребетності, амбівалентності поглядів та вчинків (а то й просто нездатності зрозуміти суть власних бажань, думок і намірів) головного героя. Одержимий примітивним бажанням „помститися“ дружині, він потрапляє під вплив красивої зарубіжної „агентки“ й, сам не тямлячи як слід того, що з ним відбувається, поступово перетворюється на зрадника батьківщини і врешті-решт, утікаючи через кордон, гине (теж прозоро-метафорично), в трясовинні на межі „ворожої“ території.

   На противагу такому прозорому „розшифруванню“ „очей невиразного кольору“ в однойменній повісті, набагато двозначніше, витонченіше й цікавіше трактується цей мотив у пізніших творах Дацея, наприклад, у новелі „Водянисті очі“ зі збірки „Монологи“ (1967). Тут не знайдемо прямолінійних відповідей та безпосередніх психологічних паралелей. Навпаки: тут іще „невизначеніші“ очі старої сільської жінки, „водянисті, сірі, мутні, дебільні…“, що в той же час випромінюють „неймовірну доброту і щирість“, ховаючи в глибині загадку людської особистості, що її ані героєві новели, ані авторові, ані читачам ніколи не вдасться розгадати повністю.