Ukraiński Żurnal - 6/2009

Джазові релізи від CompMusic

   Обидва диски з’явилися ще наприкінці 2008 року, тож у категорію „найсвіжіших“ новинок, вочевидь, не потрапляють. Та оминути їх увагою було б насправді великим промахом. Адже це той випадок, коли не виникає сумнівів: ці релізи вже знайшли своє місце в історії українського джазу.

Upside 3. Octopus (CompMusic, 2008)

   „Octopus“, або ж восьминіг, у багатьох викликає острах: надто багато в нього щупалець, аби людина почувалася певно й могла якось передбачити його подальші дії. Але в своїх природних умовахця істота неймовірно гарна й нагадує якусь химерну квітку з дуже рухливими пелюстками. І можна тільки дивуватися, як вдається їйтак легко й плавно давати собі раду з усіма своїми кінцівками. Цевже напевно вищий пілотаж.

   У цьому музичному проекті інструментальних „кінцівок“ не так багато – лише три. Та майстерність кожної з них вартує, здається, окремого восьминога.    Дмитро „Бобін“ Александров, Денис Дудко, Олег Марков – у такому складі музиканти з’явилися вперше, тож цей диск є відразу й презентацією нового музичного проекту в форматі нестандартного джазового тріо. Нестандартного, власне, через склад інструментів. Замість традиційного для більшості тріо фортепіано – сопрано-саксофон або відносно новий для „Бобіна“ бас-кларнет (з цим інстументом музикант почав виступати лише з 2007-го).

   Зрештою, самі ці духові не належать до найпопулярніших у джазі, тож хоча б тому ця музика звучить свіжо й незатерто. А в поєднанні з контрабасом Дудка й барабанами та перкусійними юного Маркова, якому ще нема й двадцяти (що не заважає критикам називати його одним із найперспективніших ударників), це витворює дуже цікавий синтез. Музичні критики вже встигли охрестити це „напів-фрі-джазом“, хоча таке визначення мало що скаже, бо ж завжди цікаво, що саме є в тій другій, „не-фрі“, половинці.

   Важить і те, що в альбомі композиції авторства кожного з музикантів. Тож, як подумати, шансів на одноманітність чи навіть наякусь єдину настроєву домінанту в „Octopus’а“ не було. При слуханні досить неважко розрізнити мелодійніші й вишукано-ліричні композиції „Бобіна“ („Summer Snow“ та, особливо, „Hasta la vista,señora“, з іспаноподібними танцювальними ритмами) і технічно складнішу й дещо "заплутанішу" музику Дениса Дудка („Love Triangle“,„Gospel“ та „Hot Monday“). Композиції ж Олега Маркова привертають увагу передусім віртуозністю й делікатністю різноманітних шумових і ударних, що часом – як-от у „Solar Eclipse“ – звучать аж якось містично, ніби й справді під впливом сонячного затемнення.   Камерний формат, як на мене, має ще одну суттєву перевагу – він завжди трохи інтимніший за більші склади. Різниця між тріо й,скажімо, квінтетом чи секстетом десь така, як між приватноюрозмовою за кавою і веселим застіллям. У тріо кожен із музикантів отримує змогу більше сказати й більше почути, й такі „розмови“ часом виходять дуже довірливими.

Оцінка: 9/10  

SkhidSide meets Mark Soskin

(CompMusic, 2008)

   Цей альбом є, мабуть, одним із двох найвдаліших „живих“ джазових альбомів, що з’явилися в Україні, принаймні впродовж кількох останніх років (другий, до слова, – запис київського виступу тріо Авішаї Коена восени 2007-го).

   Спільний концерт українського джазового гурту „Схід-Sіde“ та американського піаніста Марка Соскіна, хоч і відбувся ще в квітні 2006-го року, диском вийшов лише наприкінці 2008-го. Втім, такий часовий проміжок став тільки додатковим тестом на якість. І, показово, що нині ця музика звучить не менш цікаво, аніж звучала на концерті в клубі „А7“ вже три роки тому.

   Навіть більше: цей альбом – один із рідкісних випадків, коли „живий“ диск майже не має недоліків (принаймні відчутних для звичайного вуха). І тут, крім професійності музикантів, треба згадати про не меншу професійність Віктора Овчинникова, який зробив цей запис (як, до речі, й записи переважної більшості київських джазових концертів).

   Отож „Схід-Sіde“ у складі „чудесної трійки“: „Бобін“ на тенор-саксфоні, Андрій Арнаутов на контрабасі й Алекс Фантаєв на барабанах. А з ними – один із найуспішніших на сьогодні нью-йоркських піаністів Марк Соскін, чию музику, самі того не усвідомлюючи, довгий час слухали мільйони телеглядачів (адже саме він– автор музичної теми до серіалу „Секс і місто“). Хоча віднедавна згадка у всіх мас-медіа про цей момент біографії все більше дратує Соскіна. Зрештою, не це є головним здобутком піаніста, випускника Берклі, що вже встиг попрацювати з багатьма світовими джазовими зірками, – від Сонні Роллінза до Біллі Кобема та Гербі Манна. Та хоч там як, його згода зіграти програму з українськими музикантами стала дуже світлою подією для місцевих меломанів.

   Неважко погодитися з Олексієм Коганом, що в цьому альбомі всі музиканти грають на рівних. І зовсім не виникає відчуття, ніби „зірка“ погодилася зійти з неба до простих смертних. Навпаки, – Соскін грає дуже уважно та делікатно й миттєво реагує на найтонші імпульси кожного з музикантів.

   Власне, його композицій в альбомі лише дві („Seventeen“ і „Melt down“). Решта ж – авторства українських колег: від знакової для „Схід-Sіde’у“ композиції „Skhid SideMan“ – до довгих, майже на 14 хвилин, „Voices“ авторства Арнаутова.

    Диск, поза сумнівом, належить до тих, які хочеться час від часу переслуховувати.

Оцінка: 9/10  

Роксоляна Свято, Київ