Ukraiński Żurnal - 1/2009

Співають і мітингують. Як бачать русинську проблему російські ЗМІ

   Текст: Володимир Пукіш, Анапа, Краснодарський район

   Слід сказати, що останнім часом русинська тема часто з’являється в російських мас-медіа. Тональність репортажів практично однакова – київська влада нехтує вимогами малого народу, переслідує лідерів русинського національного руху. При цьому автори сюжетів далеко не завжди знають, хто, власне, русини такі і в чому політичне, історичне, філологічне чи культурне підґрунтя їхніх вимог. Створюється враження, ніби мета сюжетів – не перейнятися проблемами справді багатої та дивовижно збереженої в сучасних глобалістських умовах мовної, релігійної чи культурної спадщини русинів чи розповісти про історично багатовекторне, спричинене нестачею землі, заробітчанство русинів по всіх світах, а просто ще раз підкреслити, що все, що відбувається в Україні, – погано, що нестабільність у державі нуртує не лише в Криму чи Донбасі, але навіть на Західній Україні, бандерівськими примарами якої лякають тутешнього доброчесного обивателя. У тиску на русинський рух, нехтуванні його проблемами зазвичай звинувачують київську владу, при цьому забуваючи, що офіційно національність русин зникла з мапи Української РСР за радянських часів, і зовсім не з ініціативи „українських  націоналістів“.

   Хвиля статей на русинську тематику дійшла й до регіональних видань. Так, в одній з кубанських газет читачів просвіщали на русинську тематику під промовистим заголовком „Керосин купили, про спички не забыли“. „Аналізові“ проблеми передує пояснення на тему „хто такі русини“, причому автор чесно зізнається, що, беручи дані з довідкової літератури, „сам пізнавав“ цю  тему вперше, і лише потім розповідаєпро „владні репресії“, спрямовані на русинів. Цитуючи „главу Сойму“ о. Димитрія Сидора, який після допиту в обласному управлінні СБУ сказав, що „слідчі заборонили йому розголошувати зміст бесіди“, автор іронізує:  „Ага, ось і воно. Звичайно ж, Росія підриває територіальну цілісність України.І в Криму, і тут, у Прикарпатті (!)“…

   До речі, про „Прикарпатську Русь“ говорять і на державному радіо „Голос Росії“, мабуть, не підозрюючи, що Прикарпаття – це насправді „жахлива“ Галичина, а не Закарпаття.

   Один із кубанських істориків, кандидат наук (!), серйозно доводив авторові цих рядків, що русини – це „залишки російського племені, що здавна живе в Карпатах, якому вдалося донині протистояти асиміляції з боку українських націоналістів-галичан“.

   Як би здивувався цей історик, якби дізнався, що галичани самі ще сто років тому називали себе русинами (а польська влада їх так офіційно називала аж до 1939 р.). Зауважимо, що про це чи не вперше в російських ЗМІ було сказано в історичній довідці в цитованому вже сюжеті з „Вестей“.

   На Закарпаття (чи Підкарпаття) термін „русин“ принесено якраз з Галичини: підкарпатські русини самі себе називали не русинами, а руснаками (в Словаччині їх і дотепер так називають). Професор Павло Чучка подає цікавий доказ цього факту: на Закарпатті побутує прізвище Русин, бо ті, хто переходили сюди з Галичини, на запитання місцевих руснаків: „Хто ти?“ – відповідали: „Я русин“. А на Галичині та Буковині (а також на Рахівщині, де живуть гуцули, що перейшли з того боку Карпат) багато носіїв прізвища Руснак – переселившись туди з Закарпаття, руснак так говорив про себе місцевим русинам…

   Та повернімось до Росії. Русинській проблематиці присвятило кілька своїх сюжетів радіо „Голос России“. Ще влітку воно повідомило про рішення „русинського парламенту“ – „Сойму Подкарпатської Русі“ – „про відновлення своєї Конституції 1938 року“, а також про його вимогу „визнати русинів окремою нацією, як це вже зробили в 22 країнах світу“. По цьому ж радіо о. Димитрій нещодавно давав телефонне інтерв’ю, в якому говорив і про історичну спрямованість підкарпатських русинів на Схід, і єдину „переважно візантійську православну“ культуру (сказавши, що серед русинів більшість – православні, щоправда, додав, що і греко-католики теж є), і про те, що закарпатці проголосували 1 грудня 1991 р. за незалежність України лише за умов надання краю автономії (вочевидь, навмисне плутаючи два різні плебісцити – національний та обласний). Висновок коментатора невтішний: „В оточенні Ющенка достатньо радикалів, що бажають підірвати в країні ситуацію загрозою сепаратизму для встановлення прямого президентського правління. В Криму зробити це не вдається, тому Закарпаття цілком може розглядатися ними як альтернатива“.

   В результаті, загальна картина лишається невизначеною: хто ж такі русини – окремий народ, що стоїть ближче до росіян, ніж до українців (тільки чому – неясно), чи галузь єдиного народу „від Попрада до Владивостока“ (як згадував один старий мукачівець, саме такий лозунг висів у Мукачівській російській гімназії за часів Чехословаччини), чи ще щось? І ще одне. Говорячи про Конституцію Чехословаччини 1938 р., згідно з якою з 11 жовтня того року підкарпатські русини стали третім, поряд із чехами та словаками, державотворчим народом, слід було б пояснити, що автономна Підкарпатська Русь вже через два тижні, після арешту прем’єра А. Бродія та призначення новим прем’єром о. А. Волошина, набула виразно української орієнтації, а з 1 січня 1939 р. взагалі стала офіційно називатися Карпатською Україною. Таке пояснення, проте, в російських мас-медіа навряд чи знайдеться.

   …Зате в програмі „Вести“ підкреслено, ніби русинська тема є для українських ЗМІ табу, ніби в Україні її замовчують. І, чесно кажучи, „картинка“, що супроводжує сюжет, де русини майже завжди співають – чи то в горах на сінокосах, чи в Мукачеві на засіданнях – створює враження про те, що вони – якісь фольклоризовані тубільці, що донині живуть у центрі Європи з натурального господарства, і до яких цивілізація ще не дійшла. Прикро і несправедливо, якщо, беручи до уваги теперішню кризу, така намальована картинка перетвориться на реальну…

   А пісня, якою супроводжувався згадуваний сюжет, що її співає русинський колектив, дуже вже нагадує загальноукраїнську „Зеленеє жито, зелене“…