Ukraiński Żurnal - 2/2009

Пастир доносив на пастирів в ім’я... порятунку Церкви

      Цьогорічна кутя для православних Польщі мала винятково гіркий присмак. Після низки січневих публікацій провідних польських газет (Rzecz pospolita, Gazeta Wyborcza) про багатолітню співпрацю найвищої ієрархії Польської Автокефальної Православної Церкви з комуністичними спецслужбами, православна спільнота країни пережила глибокий шок. До преси потрапили сенсаційні матеріали з архівів Інституту Національної Пам’яті про спеціальну операцію під назвою „Візантія”, спрямовану Службою Безпеки Польської Народної Республіки на „приручення” автокефального православ’я. Як виникає з оприлюднених документів, більшість із нині діючої найвищої ієрархії ПАПЦ  свого часу таємно співпрацювала з держбезпекою. В центрі „православного” люстраційного скандалу опинився таємний співробітник під псевдонімом „Юрек” – ніхто інший, як сам настоятель польського православ’я митрополит Сава. Нинішній голова православної церкви свідомо доносив на „братів і сестер у Христі” чверть століття...

   В актах, що потрапили до ІПН, зафіксовані його численні контакти зі спецслужбою, що тривали впродовж 1965-1987 рр., причому ймовірно, що доноси продовжувалися аж до моменту повалення в Польщі комунізму. Нинішній митрополит у 1960-1980 роках займав важливі церковні посади, зокрема канцлера митрополичої курії. Торуючи собі дорогу на вершину церковної ієрархії, „Юрек” не зупинявся перед дошкульними та досить докладними характеристиками свого найближчого оточення в ПАПЦ, доносив навіть на священика, якого публічно називав своїм духовним наставником.

   В обплутуванні польського православ’я щільною павутиною доносів ПНР-івським есбістам допомагав радянський КДБ. Інформація, яку польські батюшки-агенти збирали в середовищі світового православ’я та у Всесвітній Раді Церков, потрапляла безпосередньо до Москви. В тенетах, розставлених кадебістами, завербований ще більше заплутувався після тимчасового перебування на теренах СРСР. Оповідаючипресі про два роки, проведені ним у радянській Росії, митрополит Сава визнає, що тамтешнє православ’я було просякнуте стеженням і доносами (інтерв’ю „Газеті Виборчій”).

   Притиснутий до стіни незаперечними фактами, митрополит Сава змушений був у розмовах із польськими журналістами визнати, що утримував контакти з СБ, за що попросив у вірних пробачення, втім тут же заявив, що жодної люстрації в керованій ним церкві не буде. Мовляв, на контакт із спецслужбами йшов в ім’я... порятунку Церкви. В офіційній же заяві, факт появи викривальних статей у польських газетах, митрополит Сава вважає... атакою на православну церкву. За його словами, резонансні публікації в ЗМІ не що інше, як напад пекельних сил на стабільність у Церкві. Своє небажання докладно відповісти на звинувачення у співпраці з СБ він виправдовує євангельською цнотою мовчання. Отакий, нівроку, мовчальник...

   Цікаво, що голова ПАПЦ, світське ім’я якого Михайло Грицанюк, походить із українського села неподалік Любліна, та свого національного походження він не афішує. Останніми роками його неодноразово відзначали високими нагородами у православному світі. Зокрема в 2007 р. тодішній російський патріарх Алєксій вручив йому відзнаку „За визначну діяльність в ім’я єдності православних народів”. Не залишилася позаду й українська філія московського православ’я УПЦ МП, яка заледве три місяці тому, в жовтні 2008-го, надала митрополитові Саві титул почесного доктора Київської духовної академії. Сам настоятель польського православ’я на урочистості до Києва прибути не зміг, замість нього в Україну їздив архієпископ Авель (він же, за даними ІПН, у 1984 р. зареєстрований СБ як таємний співробітник „Кшиштоф”).

   Що ж, де-де, а в „третьому Римі” та в його регіональних відділеннях добре знають, хто саме найбільше доклався й докладається до „православної єдності” в її російському варіанті. Тож судячи з усього, мрія видатного іконописця та православного мислителя професора Юрія Новосєльського про повернення зрозсійщеному православ’ю Польщі його природного українсько-білоруського характеру наразі залишатиметься тільки мрією.

Ростислав Крамар, Варшава