УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 2/2009

Хто дасть охорону росіянам?

(Скачати весь номер: 2/2009 [PDF, 1.9 Mb])

   Текст: Ондржей Соукуп, Прага

 

   Була друга година дня. По московській Пречистенці йшов чоловік з дівчиною, швидше за все, сміючись, бо всі, хто знав цього високого чоловіка, згадують, що без жартів він не міг витримати й десяти хвилин. Раптом ззаду їх наздогнав молодик з пов’язкою на голові та з пістолета з глушником вистрілив чоловікові в потилицю. За словами свідків, дівчина спробувала затримати вбивцю, але той застрелив і її. Вбитого звали Станіслав Маркелов, він був адвокатом, що займався переважно проблемою порушення прав людини. Йому було 34 роки. Дівчину звали Анастасія Бабурова, вона працювала журналісткою газети „Новая газета”, писала головним чином про неонацистські угруповання. Їй було 25.

  

   Не варто гадати з приводу того, хто холоднокровно стратив їх на пожвавленій вулиці всього за півкілометра від Кремля. Варіантів багато. Стас Маркелов, наприклад, захищав родичів чеченки Ельзи Кунгаєвої, яку жорстоко зґвалтував і вбив полковник Юрій Буданов. Той пізніше став для частини „патріотів” культовою  фігурою. Адвокат збирався подати скаргу на чеченського президента Рамзана Кадирова у справі тайних катівень в станиці Центорой. Однак головного свідка викрали. Захищав він також антифашистів, на яких неонацисти влаштовують  правжні полювання. Його клієнтом був Михайло Бекетов, журналіст з підмосковних Хімок, який боровся проти планів мерії вирубати ліс в природному заповіднику. Хтось так жорстоко побив журналіста, що лікарі були змушені ампутувати одну ногу.

   Настя Бабурова працювала в „Новой газете”, і вже це перетворювало її на мішень. Жертвами вбивства за останні шість років стали чотири журналісти цього видання. Найвідомішою з усіх була Анна Політковська. До того ж, Бабурова була близькою до екоанархістів і писала про процеси з неонацистами, що підвищувало її шанси стати жертвою вбивства.

    Можливо, все це звучить цинічно, але, на жаль, це лише констатація фактів. У сучасній Росії всі, хто займається правами людини, неонацизмом або корупцією влади, не почуваються в безпеці. Кожна така людина може розповісти про загрози, що лунали по телефону чи містились в електронній пошті, декого побили – чи тоневідомі нападники, чи то поліцейські на демонстрації. Втім, йдеться не тільки проактивістів-поборників прав людини, вони лише є під найбільшою загрозою. „Вірус насилля”, як це назвав московський журналіст Вадим Речкалов, шириться цілим суспільством. Починаючи згори. Адже Володимир Путін отримав популярність саме завдяки своїм словам про нищення терористів у „сортирах”. З того часу він і далі культивує імідж міцного чолов’яги, гумор якого може й віддає жартами молодшого командного складу соціалістичної армії, але який у випадку проблем попіклується, щоб веселощі у вас минули. Людське життя в Росії ніколи особливо не цінувалось, але зараз „вірус насилля” поширюється, як ніколи. Від прем’єра до депутатів, від звичайних міліціонерів, що можуть вас побити через якусь нісенітницю, до бритоголових фанатиків, які забавляються вбивствами таджицьких заробітчан. Наприкінці листопада Маркелов виступав на демонстрації на підтримку свого побитого клієнта Бекетова. „Я вже втомився читати списки вбитих і знаходититам своїх клієнтів, як сталося, наприклад, з антифашистом Федором Філатовим. Це вже не робота, а спосіб вижити. Якщо сьогодні Михайло Бекетов потребує крові, то всі ми потребуємо охорони. Від нацистів, від мафіозних структур, від поліцейських, які їм часто послуговують. І ясно усвідомлюємо, що крім нас самих нам охорону ніхто не дасть. Ані Бог, ані цар, ані закон. Лише ми самі”. Ці слова будуть актуальними і на похоронах Стаса Маркелова. Лише люди їм будуть вірити менше.

 

Український журнал