Ukraiński Żurnal - 2/2009

МУЗИКА

Наталя Лебедєва. Medium Cool (2008)

   В українській джазовій дискографії все помітнішою стає одна приємна тенденція: з-поміж випущених упродовж декількох років альбомів більшість становлять не обробки джазових стандартів або музики відомих композиторів, а саме авторські проекти. А це свідчить про те, що в джазовому середовищі вже є й далі з’являються не лише цікаві виконавці (в цьому, на щастя, вже нікого не треба переконувати), а й оригінальні композитори.

   Та є також імена, без яких не обходиться жоден більш-менш помітний джазовий проект в Україні. Такими є і піаністка Наталя Лебедєва (вона ж і автор усіх композицій в альбомі), і бас-гітарист Ігор Закус, і барабанщик Алекс (Олексій) Фантаєв.

   На сьогодні кожен із цих музикантів вже має власні авторські проекти. Для Наталі ж Лебедєвої „Medium Cool” є другим альбомом (перший, „Paints”, з’явився 2006 року). До того ж, це другий альбом, зіграний у форматі  класичного джазового тріо і в тому самому складі (з тією хіба що різницею, що тут нема запрошених гостей).

   Коли вдатися до не надто вдячної справи й порівняти два диски, то можна сказати, що музика тут, хоч і лишилася відчутно „лебедєвською” (емоційно-напруженою, віртуозною та водночас якоюсь світлою), стала ще виразнішою та вишуканішою. Якщо ж скористатися візуальною метафорою – ще прозорішою. Таку музику, здається, розумієш вже при першому прослуховуванні, та при кожному наступному помічаєш щоразу нові нюанси.

   В будь-якому разі, оригінальними є всі вісім композицій: від умиротвореної, як і належить колисковій, „Windy Lullaby”, ліричного „Verse”, філософсько-задумливої „All The Things You Need” – до стрімкої „Just Get More” та якоїсь майже сонячної прикінцевої композиції „Al Claps”, що ритмічним обрамленням на початку та вкінці нагадує іспанські кастаньєти.

   Ігор Закус перед однією з презентацій назвав музику в цьому альбомі дуже жіночою. Та з такою думкою можна й посперечатися. Дехто з джазових критиків узагалі стверджує, що звукоутворення в грі Наталі Лебедєвої є типово чоловічим. У розмовах же про впливи на неї також найчастіше виникають чоловічі імена – славнозвісних піаністів Чіка Корії чи Білла Еванса.

   Хоч би там як, в „Medium Cool” жіночності (а тим паче сентиментальності, що часто сприймається як синонім) аж ніяк не забагато. До того ж, співтворцями композицій до певної міри були всі троє музикантів. „Так сталося, що цей проект виник спонтанно, окремі ідеї з’являлися безпосередньо під час запису. Ми намагалися бути якнайправдивішими і під час гри уважно стежили за відчуттями одне одного”, – пише Наталя Лебедєва в альбомі. Власне, ця  уважність і тонке взаєморозуміння дуже відчутне в музиці: ніхто з музикантів не втрачає своєї індивідуальності (що взагалі неможливо, коли зважити на харизматичність кожного з них), але й ніде не перетягує на себе ковдри. Квінтесенцією цього гармонійного „полілогу” є центральна, друга, композиція „Medium Cool”. Тут однаково яскрави-ми та запам’ятовуваними є партії всіх трьох музикантів – і центральне солона акустичній бас-гітарі Ігоря Закуса, і енергійні й навіть нервові барабани Алека Фантаєва, і стримане, та все ж дуже насичене мелодійне фортепіано Наталі Лебедєвої.

   Альбом, без сумніву, заслуговує на те, щоб потрапити до фонотеки кожного, хто хоча б трохи цікавиться сучасним українським джазом. 

Оцінка: 9/10 

Алекс Фантаєв. First Kiss (2008)

   Для багатьох Алекс Фантаєв є, певно, найяскравішим джазовим барабанщиком в Україні. На нього – незалежно від того, з ким він грає, – завжди звертають увагу, аж до того, що дехто зі слухачів порівнює його манеру виконання на концертах із шаманством та магією. Кількість і діапазон проектів, у яких він брав участь, чималий. Із найпомітніших – „Night Groove”, тріо Наталі Лебедєвої, квартет за участі відомого нью-йоркського піаніста Марка Соскіна тощо. Крім джазових проектів, він працював також у Er.J.Orchestra, що грає ф’южн і т.зв. world music, і навіть грав із російською рок-співачкою Zемфірою.

   В кожному разі, Фантаєв – справді універсальний музикант, що має чудову західну світу (закінчив ізраїльську філію знаменитого Berklee College of Music), а віднедавна є також офіційним ендорсером барабанів MAPEX в Україні.

   „First Kiss” – перший власний альбом музиканта. Так би мовити, перший поцілунок українському слухачеві. Перший і водночас один із найочікуваніших, бо ж і про альбом говорили задовго до його появи. Властиво, барабанщики не надто часто стають композиторами, тож кожна така спроба мимоволі викликає зацікавлення. А дещо „західніший”, порівняно з іншими українськими музикантами, статус Фантаєва давав підстави припускати, що й музика його буде вирізнятися на тлі джазового українського мейнстриму (якщо він узагалі існує).   Врешті так і сталося. Альбом і справді виявився свіжим і незвичайним. А яким, зрештою, має бути перший поцілунок? Крім Фантаєва та Наталі Лебедєвої, тут грають Костянтин Іоненко (бас-гітара), а також двоє хоч і молодих, але вже відомих в Україні музикантів-духовиків – Денис Аду (труба) та Богдан Гуменюк  (саксофон).

   Вже від першої композиції „Yambu”відчутним стає ритмічний акцент альбому. Та запальні латиноамериканські (особливо тут або в останній композиції „Rhumba Dancers”) чи навіть африканські (у „K-Razey” чи „First Kiss”) ритми є оманливими: музика Фантаєва дуже далека від танцювальної. Вона є радше інтелектуальною, такою, що вимагає від слухача активності, а не розслаблення.

   Дует Аду–Гуменюка вже в титульній композиції „Yambu” бешкетним дисонансом „вклинюється” у фортепіанний супровід Наталі Лебедєвої, і подібних слухових „уколів” не бракуватиме упродовж усього альбому. Здається, в такий спосіб Фантаєв мобілізує слухача, не дає йому змоги втратити пильність. Спокійною замріяністю вирізняється лише композиція „The Dreams of”, із чарівним соло на флейті Богдана Гуменюка та делікатними клавішними Наталі Лебедєвої. Загальний же настрій альбому – бадьоро-збуджений, а подекуди й трохи нервовий.

   У стильовому ж плані тут, крім латиноамериканських та африканських ритмів, є елементи фрі-джазу, фанку чи навіть європейського джазу (часто можна почути, що найближчою з європейських шкіл для Фантаєва є польська). Інакше кажучи, „First Kiss” є дуже синтетичним альбомом. А може, навпаки, – еклектичним. Бо ж усі ці музичні латки не асимілюються на яскравій ковдрі авторської музики, а стирчать на її поверхні, мимоволі привертаючи увагу.

   Зрозуміло, диск сподобається далеко не всім слухачам. Мабуть, не сподобається навіть тим, хто любить винятково класичний джаз. І все ж в Україні він знайшов уже чимало прихильників, бо дедалі більше стає слухачів, готових до серйозних і цікавих музичних експериментів. А Алекс Фантаєв, разом зі всіма музикантами, дарують собі насолоду грати те, що подобається насамперед їм. Погодьтеся, в еру ринкових відносин це велика розкіш, доступна далеко не кожному.

Оцінка: 9\10 

Роксоляна Свято, Київ

Карпати forever

„Бурдон“, „Re:Карпатія“. Львів,

Гал Рекордз, 2006.

   Львівський гурт „Бурдон“, назву якого я довго не міг запам’ятати, таки змусив це зробити, видавши диск „Re:Карпатія“ (вперше я почув звучання „Бурдона“ на польсько-українському пограниччі, куди музики приїхали заграти з нагоди перших транскордонних днів у Корчмині). На одному диханні прослухавши віртуозно складену в „Re:Карпатії“ мозаїку мелодій та пісень, упевнюєшся: культурно Україна таки належить до Європи. Відрізнити, не вслухаючись у слова, де мелодія трансильванська, де бойківська, де позичена від етногрупи молдавських угорців чанґо, а де від української етногрупи лемків, неможливо. Із другого боку, хоч гурт похваляється тим, що джерела інспірації до музики розкидані по всій Європі, у тому числі аж у Швеції, тішить, що львів’яни взялися за те, що їм найкраще вдається: відтворення традиції Карпат. Невипадково на обкладинку потрапило ціле гуцульське село зі своїми музиками.

   Сирба і коломийка, „циганська полька“ і „млинок“, – все це пазли одного моновитвору, яким став дебютний альбом „Бурдона“. Організатор фолк-фестивалю „Фольклорні миколайки“ у Любліні (Польща) Богдан Браха назвав гурт „першою українською фолк-групою“. Погоджуючись у запереченні, я сказав би: це гурт не перший, і не другий, бо ж він презентує цілком специфічно свою акустичну фолк-музику, справедливо відповідаючи своїй підназві „Western Ukrainian Folk Band“. Єдиною не зовсім вдалою спробою на диску можна назвати „давню обрядовупісню, співану жіночими голосами“, – „Русалоньки“. Все-таки традиція білого співу рівненського Полісся потребує глибшого підходу, ніж одноразове підчеплення гамузом до одного коша карпатського мелосу. Хоча, вчитавшись у пояснення самих „бурдонівців“, закрадається припущення, що ця пісня  так само, як і мелодія пісні „Млинок“, дісталася їм у спадок від вокального тріо „Сонях“, звідки прийшла солістка фолк-бенду Оксана Гринько. Завершується платівка по-святковому колядою. Запис диску здійснено у львівському храмі св. Лазаря.

Роман Кабачій, Київ