Ukraiński Żurnal - 3/2009
Як на небі, так і на землі
(Скачати весь номер: 3/2009 [PDF, 2.4 Mb])Текст: Олександр Бойченко. Чернівці
Знаєте анекдот? Потрапляє чоловік до раю. Святий Петро водить його, показує: „Ось, – каже, – тут у нас римо-католики, тут протестанти, тут греко-католики…” – „А це що за мур?” – запитує чоловік. „Тихіше, – шепче Петро, – за цим муром сидять православні Московського патріархату”, – „А чому тихіше?” – „Бо вони думають, що крім них тут нікого немає”. Це я до того, що саме слово „релігія” означає „зв’язок”. Усі релігії виникають як спроби встановити вертикальний зв’язок між людиною і Богом (богами), але невдовзі вироджуються в інституції, обростають бюрократичним апаратом і замість вертикального зосереджуються на горизонтальному зв’язуванні, намагаючись узяти в полон якомога більше чужих бійців і загарбати скільки вдасться чужих територій, щоб оголосити їх згодом своїми канонічними.
Так от, релігійне життя в його „інституційній площині” мене якось мало цікавить. Бо хай би там як переконливо кожна з релігій, конфесій і сект доводила свою унікальність і єдиноістинність, я все одно не можу собі уявити Бога, який би покликав до життя їх усіх, але шанс на спасіння подарував би лише членам якогось одного фан-клубу. Тим більше я не можу уявити собі Бога, який надав би ексклюзивне право на істину саме фанам громадянина Гундяєва, він же – агент Луб’янки Михайлов, він же – Патріарх всєя Русі Кіріл. А навіть якщо це так, то ніж відсиджувати решту вічності в казармі Кремлівського патріархату, я краще спробую у відповідний момент домовитися з буддистами: може, у них на складі знайдеться для мене якась неінвентаризована нірвана. Та й на тому про горизонтальну марноту і ловлення вітру на сьогодні досить.
Інша справа – згаданий зв’язок по вертикалі, тобто зв’язок земного індивіда з вищою небесною субстанцією. Зв’язок цей нерідко має настільки заплутаний і парадоксальний характер, що неупереджений і схильний до філософування обсерватор життя (особливо українського) отримує тут безцінний матеріал для роздумів. Візьмемо, до прикладу, нашого президента. Або ні, спочатку візьмемо Гегеля з його філософією релігії та іншими еманаціями.
Що нам каже Гегель? Історія, – каже Гегель, – це земна хода Абсолютного Духа. І йде собі цей Дух не туди, куди треба нам, а туди, куди треба йому. Ми ж є лише засобами, за допомогою яких Він досягає своєї мети. І тут починається найсумніше. Бо саме ті люди, яких Дух обирає для досягнення відомої Йому мети, зазнають найбільшої шкоди і втрат. Причому самі засоби (тобто вихоплені із загального потоку індивіди) про мету Духа навіть не здогадуються: Він на них навмисно туман напускає, щоб вони, скажімо, пливучи до Америки, думали, ніби пливуть в Індію. Це в нього метод такий – можна сказати, від супротивного. Він просто знущається зі своїх жертв, змушуючи їх робити одне, а досягати зовсім іншого.
Практично це виглядає приблизно так. Захотів свого часу Абсолютний Дух остаточно утвердити християнство в Римі. Хтось менш вигадливий на Його місці, певно, діяв би прямолінійно: побив би язичників блискавками і всадовив би на імператорський трон ревного християнина. А що зробив Абсолютний Дух? Він розіграв „всесвітньо-історичну драму”, втовкмачивши імператору Юліанові (Відступнику) несподівану на перший погляд ідею відродити поганську релігію. Горопашний Юліан усім серцем повірив, що в цьому відродженні і полягає його історична місія. Натомість – цілком за Гегелем – усе сталося навпаки: християнство в підсумку очистилося від пристосуванців і перетворилося на панівну релігію Європи. Щось подібне відбулося на наших очах і з Горбачовим, який, вважаючи, що займається перебудовою Радянського Союзу, насправді розвалив його.
А тепер подивіться під цим кутом зору на Ющенка. Як він говорить? Він не говорить – він проповідує з таким виглядом, наче в нього Абсолютний Дух вселився. Причому, як воно зазвичай у таких випадках буває, Віктор Андрійович, з одного боку, не сумнівається у своїй богонатхненності, а з другого – навряд чи сам розуміє, що верзе. (Цікаво, чи він і вдома з родиною так розмовляє? „Катерино, як Президент я переконаний, що прийшов надати новий імпульс твоєму акцептові у вирішенні чутливого питання борщу з галушками. Слава Україні!”).
Спочатку мене це бентежило, потім дратувало, а потім я нарешті згадав Гегеля. Ющенко – це ж класична жертва Абсолютного Духа: все, за що він береться, обертається прямо протилежними результатами. Хотів стати рятівником нації – став клоуном, хотів українізації – має поглиблення русифікації, хотів роздати бандитам тюрми – роздає ордени, мріяв про Україну в НАТО та ЄС – Україна дрейфує у бік Росії. З усього цього можна було б зробити безнадійно сумний висновок про плани Абсолютного Духа щодо нас, якби не ще один – оптимістичний для мене – пункт. А саме: як видається, своєю найважливішою історичною місією Віктор Андрійович вважає збереження соборності і примирення Заходу зі Сходом. Тож якщо у недалекому майбутньому вам доведеться перетинати державний кордон Східної України, не забудьте подумки подякувати колишньому президентові, хоч він, мабуть, так і не довідається про свої справжні заслуги перед Абсолютним Духом.
