Ukraiński Żurnal - 3/2009

Екзотичний дует

   Текст: Пьотр Поґожельскі,

кореспондент Польського Радіо в Києві

   У Києві відбувається одна з численних демонстрацій проти НАТО. Її очолює авто Комуністичної партії України з мегафонами на даху. Всередині біля шофера сидить молодий бородатий православний священик, який читає молитви. Цей екзотичний дует все частіше показують різні українські ЗМІ, насамперед, коли треба захищати росіян, російську мову або виражати спротив НАТО. 

   Від початку незалежності православна церква на Україні поділена. Московський патріархат – єдина канонічна церква, яку визнає решта інших православних церков світу. Релігієзнавець Віктор Єленський підкреслює, що складно говорити про повну залежність Української Православної церкви Московського патріархату від своєї старшої сестри, оскільки вона користується великою автономією. Мій  співрозмовник зазначає, що в ній можна знайти різні напрями, як проросійські, так і проукраїнські. Згідно з даними Державного комітету України у справах національностей та релігій, Московський патріархат має найбільше парафій – 11233.

Двом іншим православним церквам – Київському патріархату і Автокефальній церкві – належать відповідно 3963 і 1178 парафій. І так, як Московський патріархат має лише кілька десятків парафій в околицях Івано-Франківська та Львова, Київський патріархат може похвалитися схожою кількістю в Донецьку та у Криму. До традиційного розподілу України на проросійські схід і південь та проєвропейський захід додається й релігійний поділ. Він також відповідає політичним симпатіям виборців, які в Донецьку чи Одесі з задоволенням голосують за Комуністичну партію України або Партію регіонів.

„Флірт”, який приносить користь

   Таким чином і комуністи, і представники Віктора Януковича, й частина священиків Московського патріархату працює з тією самою цільовою групою. На думку політолога Володимира Фесенка – це переважно ті, хто сумує за СРСР і з прихильністю дивиться на Росію. А стосунки церкви та двох угруповань він окреслює як „флірт”, який приносить користь та приємність обидвом сторонам і найчастіше це трапляється перед виборами.

   Це відбувається попри те, що Українська Православна церква Московського патріархату після Помаранчевої революції 2004 року, коли підтримувала Віктора Януковича, прийняла рішення усунутися від політики. В ході подій 2004-го критично оцінено так зване політичне православ’я, яке в Україні полягає головним чином у боротьбі з усім українським та в підтримці „вічного братерства з Росією”.

   Однак частина православних священиків, а навіть еліта церкви радо спів працює з політичними партіями. Одним із таких осередків є Київська Лавра – найважливіша діюча святиня українського православ’я, яка залиша ється в руках Московського патріархату. Власне там перед парламентськими виборами 2007-го роздавали образки з лідером Партії регіонів Віктором Януковичем. А навесні того ж року, напередодні виборів до столичної Міської Ради Київ облетіла сенсаційна новина: архиєпископ Павло, який водночас є намісником Лаври, висуне свою кандидатуру одразу від двох списків – Комуністичної партії України та Партії регіонів. Пізніше з’ясувалося, що він обрав другу.

   Віктор Єленський підкреслює, що архиєпископ Павло є однією з найвпливовіших осіб у Московському патріархаті і водночас – одним із найагресивніших православних священиків. „Це він автор сенсаційного відкриття, що слово ,католики’ походить від слова ,кат’”, – додає Єленський. Тому інші погляди архиєпископа не викликають подиву дослідника. В інтерв’ю, опублікованому минулого року на одній з інтернетсторінок Московського патріархату, архиєпископ Павло говорить, що йому більше подобалися радянські часи, коли була дисципліна, „коли молодь не приймала наркотики, не займалась розбоями”. Він визнає, що тоді вбивали та ув’язнювали священнослужителів. „Так, тоді розстріляли багато священиків! Але чому? Можливо, за наші гріхи!” – знаходить він відповідь. Схоже, як і багато звичайних прихильників Комуністичної партії, архиєпископ ділить теперішніх комуністів на поганих та хороших. „Комуністи мали свою мету! Нормальні комуністи ніколи не закликали до знищення церкви та боротьби проти Бога [...] Я не відчуваю відрази до теперішніх комуністів. Вони мають іншу ідеологію, але засади ті самі”, – зазначає архиєпископ Павло. Звідси такі події, як вручення групі депутатів Верховної ради нагороди Української Православної церкви Московського патріархату. Серед них був голова КПУ Петро Симоненко. „Сьогодні КПУ називають єдиною політичною силою, яка поступово і згідно зі своїми засадами виступає на захист православ’я”, – читаємо на сторінці комуністів біля інформації про вручення нагород.

Реінтеграція радянського простору

   Комуністи виступають не лише на захист православ’я, але й на захист України перед Заходом, який є загрозою в очах православних вірних. „Загрозою для нашої духовної сфери є бездумне рішення про вступ до Світової oрганізації торгівлі (СОТ), в результаті чого молоде покоління буде втягнуте в інше духовне середовище, протестантсько-католицьке або мусульманське, бо власне туди будуть їхати молоді шукати праці”, – лякав в інтер в’ю „Православній Україні”, опублікованому на початку минулого року голова Комуністичної партії України Петро Симоненко. Якщо частину українських православних лякають СОТ, то яке враження повинні викликати інші міжнародні організації на кшталт НАТО чи Євросоюзу? В результаті маємо залякану людину, яка боїться всього нового і звертається до старих радянських часів, коли все було просте і зрозуміле. За цим сумують не лише комуністи, але й частина православних.

   Релігієзнавець Віктор Єленський звертає увагу на те, що Російська Православна церква, присутня також в Україні та в Білорусі, намагається відігравати об’єднавчу роль для білорусів, українців та росіян. „Російські політичні діячі (наприклад, Борис Єльцин) неодноразово підкреслювали, що це (православ’я – П.П.) – одна з  небагатьох спільних речей, які залишились у нас”, – каже науковець і додає, що Московський патріархат, вочевидь, намагається реінтегрувати радянський простір, принаймні в межах слов’янських держав. Почасти йому це вдається, що було помітно під час візиту до Києва Патріарха Московського та всієї Русі Алєксія ІІ, який разом із Патріархом Константинопольським, неформальним лідером православним, взяли участь у липневих відзначеннях 1020 річниці Хрещення Русі, навіть попри намагання влади зігнорувати перебування Патріарха. В аеропорту його привітали голова парламенту Арсеній Яценюк та лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Прихожани бачили, однак, своє. В місті з’явилися плакати: „Україна вітає свого патріарха” з фотографією Алєксія ІІ, а під київською Лаврою вишикувалися демонстранти з плакатами „Автокефалія – дорога до пекла”, „Залишаємось в лоні Російської Православної церкви” та „Росія, Україна, Білорусь – це свята Русь”. Останнє гасло можна було побачити та почути й під час київського рок-концерту, організованого в самому центрі Києва. Виступили легендарна російська група "ДДТ", київські „Брати Карамазови” (відомі з виступів на антинатовських концертах, організованих Партією регіонів) та тернопільська група „С.К.А.Й”. Ігор Карамазов зі сцени запевняв, що власне віра об’єднує три слов’янські народи, український, російський та білоруський, для яких єдиним виходом є єдність. Схожі слова лунали з вуст лідера „ДДТ”, який вважається інтелектуалом серед російських рокерів, учасника петербурзького „маршу незгідних” після президентських виборів. „Треба говорити не про те, що нас розділяє, а про те, що об’єднує. Одна з потужних об’єднавчих речей – православна віра. Київська Русь охрестила усі наші слов’янські держави”, – сказав Юрій Шевчук на конференції у столиці України.

Інтереси Московського патріархату збігаються з інтересами Росії

   Релігієзнавець звертає також увагу на два інші аспекти співпраці комуністів та православних. „КПУ чи не єдина на світі вибачилася перед церквою за насильство комуністів щодо православних священиків”. Це сталося в 1999-му в серії статей, написаних головою КПУ Петром Симоненком. При чому, як підкреслив у розмові політолог Володимир Фесенко, ці декларації зустріли гостру реакцію в самій партії. „Справжній марксист є все ж атеїстом”, – додає політолог.   Володимир Єленський зазначає і те, що в Україні побутує інший ніж, скажімо, в Польщі підхід до комуністичних часів, де він асоціювався з ворожим режимом, імпортованим з Москви. Поза західною частиною держави для більшості українців той устрій був чимось, що вони створювали самі, вони не почувалися колонією, вірили в успіхи СРСР, як у свої власні. Поза тим українці мають коротку історичну пам’ять і багато з них забули про негативні аспекти комуністичного режиму.

   Після того, як президенти Росії, України та Білорусі розпустили в 1991-му СРСР і створили Союз Незалежних Держав, поза церквою немає жодної реально діючої організації, яка об’єднує Росію, Україну та Білорусь. Форсований Кремлем вільний економічний простір (з дзвінким російським скороченням ЕЭП – „единое экономическое пространство”) насправді існує лише на папері та певною мірою в свідомості політиків (які завдяки цьому можуть здобути голоси тих, хто ще страждає на ностальгію за СРСР), і майже не існує в суспільній свідомості. Інтереси Московського патріархату збігаються з інтересами Росії – і церква і кремлівські політики мислять імперськими категоріями. Тож Росію, Україну та Білорусь можна назвати канонічними землями російського православ’я, або канонічною територією СРСР. Ці принципи сповідує частина священиків залежної від Москви Української Православної церкви у співпраці з проросійськими угрупованнями КПУ та Партією регіонів. Разом вірять у СРСР, в його наступницю Росію, а часом – навіть у Бога. Звідти, власне, й походить парадоксальний образ: православний піп в авто із серпом та молотом.