Ukraiński Żurnal - 3/2009

Як подолати кризу2

   Текст: Петро Андрусечко, Київ

   Нещодавно я повернувся з Києва. При нагоді мій знайомий запитав, чи справді в Україні так погано, як це представляють польські ЗМІ. З їхніх даних виникає чорний образ держави, розбитої паралічем економічної кризи, а слово „дефолт“ намертво прив’язане до назви „Україна“. На перший погляд у Києві нічого незмінилось: на Майдані розгорнуті намети і майорять гасла „Геть усіх!“. Під мерією вишикувались демонстранти — акції проти Черновецького. Тоді що у цьому всьому нового? Це ж звичний образ столиці. Та все це, однак, не дає відповіді на запитання: в якому стані насправді знаходиться українська економіка? Від політики, а особливо від політики „по-українськи“, не втекти.

   Економічна криза зачепила увесь світ, що лише зайвий раз підтверджує поширення глобалізаційних процесів. Західні ЗМІ застерігають, що занепад економік країн Центральної та Східної Європи може погіршити економіки західноєвропейських держав. Зрештою виявилось, що такі держави, як Чехія, Польща та Угорщина, які є складовою ЄС та НАТО і мешканці яких вважаються частиною Західної Європи,надалі сприймаються інвесторами (а скоріш за все, спекулянтами) як частина Східної Європи. Їх вкидають до тієї ж „інвестиційної торби“, що й Росію та Україну.

   Втім, ситуація в останніх двох країнах, хоч вони надзвичайно міцно відчувають рецесію, зовсім інша. Росія входила в кризу, маючи великі валютні резерви, які значною мірою походили з продажу нафти та газу. Однак, як виявилось, навіть 200 млрд. доларів, вкинутих на врятування рубля, не допомогло. А ціни нафти та газу впали на досить низький рівень. Україна натомість не має енергетичної сировини. І хоча її економіка побудована на дещо іншій схемі, вона по суті мало чим відрізняється від російської. В Україні рушієм розвитку та зростання доходів була важка промисловість (насамперед металургія). А зниження світової кон’юнктури вдарило в першу чергу по цій галузі.

   Отже, не викликає сумнівів: об’єктивно, як і у випадку інших країн, на ситуацію в Україні впливає світова криза, яку можна вважати економічним чинником. Гірше однак, що тут вступає в гру низка інших чинників, які виникають з недоробок власне українського характеру. А що найгірше — ми є свідками перетворення економічних питань на заручників політики.

   Економічна криза не призвела до очікуваного політичного консенсусу, до об’єднання перед обличчям спільного ворога. Навпаки, швидше за все, рецесія використовується у політичній боротьбі і перетворюється на головну зброю політичних конкурентів, насамперед, прем’єра та президента. Мало того, ситуацією  намагаються скористатись і Партія регіонів, і нові радикальні сили.   Зрештою, економічні питання не вперше використовують у політичних цілях. Загадаймо хоча б повернення заощаджень у січні минулого року, започатковане урядом Юлії Тимошенко. Думки експертів тоді розділились. Одні вважали, що уряд реалізує виборчі обіцянки, інші — переважно оточення президента — звинувачували прем’єра в економічному популізмі, метою якого було підвищення її рейтингу.

   У вересні політична криза перейшла в економічну кризу (чи радше доповнилася нею). Спершу прем’єр Юлія Тимошенко ігнорувала її прояви, і коли люди відчули проблеми з виплатою грошей „Промінвестбанком“, запевняла по телебаченню, що криза омине Україну. Це, очевидно, багатьох розізлило. Швидко виявилось, що проблеми лише починаються. Курс гривні почав шалено падати. Економіка швидко загальмувала. Як і прогнозували раніше, відбувся спад у металургії, яка відігравала роль локомотиву в українському експорті. Незабаром виявилось, що все більше банків в Україні мають проблеми, а в деяких Національний банк України (НБУ) запровадив тимчасову адміністрацію. Водночас НБУ заборонив дострокове зняття вкладів, хоча насправді значна частина банків і так запровадила власні обмеження. Результат — власники термінових вкладів досі мають проблеми з виплатою грошей, навіть якщо минув термін їх реалізації.

   На ситуацію з гривнею наклався конфлікт навколо голови НБУ Володимира Стельмаха. Юлія Тимошенко домагалась його відставки, а президент — захищав. Нещодавно колишній американський радник українського уряду Андерс Аслунд в інтерв’ю одному з українських тижневиків сказав: „Важко знайти більш некомпетентний Нацбанк, ніж в Україні“. Схожий конфлікт мав місце й раніше у випадку голови Фонду державного майна Валентини Семенюк-Самсоненко, яку Верховна Рада остаточно звільнила наприкінці грудня 2008 року. Що цікаво, тоді президент захищав голову Фонду, яка є членом Соціалістичної партії України!

   На економічну кризу своєю чергою наклалась газова війна з Росією. Після тривалої боротьби, за якою спостерігала Європа, було досягнуто компромісу. Однак все ще складно точно оцінити його „вартість“. Головне питання: чи матиме України можливість регулярно та вчасно оплачувати „Газпрому“ поставлений газ.

   30 січня цього року громадяни України мали честь вислухати чергове звернення Віктора Ющенка до народу. Президент у вельми драматичній формі передав своїм співвітчизникам інформацію, що вся відповідальність за економічну кризу лежить виключно на прем’єрці Юлії Тимошенко. Це вона винна у підписанні невигідного газового контракту. „Я підкреслюю, повну відповідальність, відповідно до Конституції, за економічне становище, за зрив бюджетного процесу, за руйнацію банківської системи несе особисто прем’єр-міністр Юлія Тимошенко“. Тимошенко не забарилась і тієї ж ночі відповіла: „Всі люди побачили, що президент — це не той лідер, якого вони потребують в час, коли Україна проходить випробування на міцність під ударами потужної всесвітньої економічної кризи“.

   Наразі Україні бракує насамперед фінансових засобів для стабілізації економічної ситуації. У листопаді 2008 року країна підписала умови з Міжнародним валютним фондом щодо кредиту в обсязі 16,4 млрд. доларів. Перший транш отримали щеминулого року. А наступний запланували на середину лютого поточного року. Однак не судилось. Делегація МВФ перебувала в Україні майже два тижні, і коли 6 лютого залишила Київ, виявилось, що кредитування України призупинили. Причини затримання кредиту озвучив Віктор Ющенко на закритій частині засідання Ради Національної Безпеки та Оборони. На його думку, між МВФ та урядом існує велика розбіжність щодо оцінки валового продукту на 2009 рік. Юлія Тимошенко передбачила, що ВВП України зросте на 0,4 %. А МВФ вважає, що зростання взагалі не буде, лише значний спад, оцінений на -8 %. До того ж різняться оцінки рівня інфляції. МВФ прогнозує її на рівні 16 % замість обіцяних урядом 9,5 %. Тим самим МВФ домагався від уряду скорегувати бюджет і зменшити дефіцит. Проблема  полягає в тому, що Тимошенко, всупереч позиції президента, стверджує, ніби зміни до бюджету можливі у травні.

   У цій ситуації уряд Тимошенко шукає грошей з інших джерел. Зокрема, звернулись до кількох країн з проханням позичити 5 млрд. доларів. Однак це завершилось черговим скандалом, оскільки оточення президента інформувало про проведення Юлією Тимошенко таємних розмов у справі кредиту з Росією. Президент Ющенко на засіданні РНБО порівняв спроби Тимошенко домовитись з Кремлем з пактом Молотова–Рібентропа. Ющенко та його люди звинуватили прем’єрку, що угода містить додаткові таємні пункти, які загрожують інтересам України. Тимошенко звинувачення відкидає, зазначаючи водночас, що її уряд звертався до кількох держав у справі кредиту, але відгукнулась лише Росія.   Ситуація, яка склалась навколо кредиту — важлива проблема для економіки країни. Юлія Тимошенко не хоче коригувати бюджет, стверджуючи, що прогнози МВФ, з точки зору України, занадто песимістичні, а певні тенденції, які з’явились останніми тижнями, „особливо щодо експорту“, дозволяють поглянути на ситуацію більш оптимістично. Однак без фінансової допомоги ззовні Україні не справитися. Якщо йдеться про російський кредит, головне питання стосується прозорості умов: важливо, аби ймовірна угода не містила додаткових „таємних“ пунктів.

   Головна проблема з оцінкою ре- альної економічної ситуації в Україні полягає у використанні економічних показників у політичній боротьбі. Тим самим експерти (в залежності, чи з боку президента, чи з боку прем’єра) обґрунтовують протилежні позиції. Прем’єрка зазначає, що не все так погано, як говорять. Але водночас при рапортуванні про стан української економіки наказує перейти на „європейські“ стандарти: замість щомісячних публікацій про економічні показники озвучувати їхраз у квартал. Секретаріат прези- дента поставився до цього з підозрою і вважає, що уряд прагне приховати правду. Водночас в оточенні президента виразно бракує розуміння, що неустанна критика уряду провокує зниження авторитету України. А це реально впливає на ставлення інвесторів. Щоправда, всупереч вкрай песимістичній версії, згадуваний Андерс Аслунд, як і директор Європейського департаменту МВФ Марек Бєлка, підтвердив, що ризик дефолту для Україні наразі низький.

   Можливо, все не так погано, як кажуть песимісти. Однак зайвим оптимізмом ситуації також не виправиш. Прогнози щодо безробіття високі, однак наскільки реальним воно буде, важко сказати. У 1990-х роках Україні штучним способом вдавалось утримувати низьке безробіття за допомогою малих зарплат та відпусток за свій рахунок.

   Все більше критичних думок за кордоном лунають на адресу українських приготувань до Євро–2012. І без економічної кризи Україна мала проблеми з дотриманням графіку „головним чином з приводу політичної кризи“. Наразі, попри критичні оцінки, Україна досі разом з Польщею є рівноправним господарем Чемпіонату.

   Остання економічна криза почалась восени минулого року і помилки українських політиків після 2004 року даються взнаки. Згідно з оцінкою бізнес-регулювання „Doing Business“, аж 144 країни випереджають Україну за умовами для ведення бізнесу. Україна посідає 134 місце серед 180 країн за рівнем корупції. Власне на корупцію посилаються насамперед дехто з закордонних інвесторів, залишаючи український ринок, а не на кризу. Врахуйте також, що „Fitch Ratings“ знизило рейтинги стосовно України. Однак найгірше, що українські політики не в стані об’єднатись перед обличчям кризи. На жаль, важко бути оптимістом, адже Україна в очікуванні президентських виборів. Отже, громадянам залишається розраховувати лише на самих себе, як колись у нелегкі дев’яності.