УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 3/2009

„Україна повинна бути найбільше зацікавленою...”

(Скачати весь номер: 3/2009 [PDF, 2.4 Mb])

  

   13 лютого міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський представив у Сеймі щорічний звіт уряду про закордонну політику. На перший погляд, керівник польської дипломатії приділив Україні небагато уваги. Він згадав її у своєму виступі лише шість разів. У 2006-му міністр закордонних справ Стефан Меллер (нині вже покійний) згадав Україну вісім разів, роком пізніше міністр Анна Фотиґа – одинадцять разів. Фактично, у цьогорічному звіті польського міністра Україна була присутньою, але найчастіше тільки як один з елементів політики Польщі або ЄС стосовно східних сусідів.

 

 

 

   Звітуючи про польську закордонну політику 2008 року, Сікорський визнав успіхом польсько-шведську ініціативу Східного Партнерства (одобрену ЄС у червні), метою якої є тісніша співпраця між Унією та її шістьма східними сусідами: Україною, Молдовою, Білоруссю і трьома країнами Південного Кавказу. Прийняття проекту Східного Партнерства, – сказав міністр, – свідчить про визнання Європейським Союзом польської компетентності у східних питаннях. Серед небагатьох поразок польський міністр згадав відсутність рішення Північноатлантичного Альянсу про надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства, який вважається обов’язковим етапом на шляху прийняття цих країн до НАТО.

   Цього року, – зазначив міністр, – з перспективи польських інтересів особливо важливим є втілення проекту Східного Партнерства. Завдяки йому європейські партнери Польщі на Сході отримають підтримку для проведення модернізаційних реформ. Результативне запровадження цих реформ відповідно позначиться й на підвищенні стандартів і норм політичного та економічного життя, що своєю чергою полегшить цим країнам входження до ЄС.

   Польща й надалі сприятиме інтеграції України в структури західного світу. Однак, – підкреслив Сікорський, – саме Україна повинна бути найбільше зацікавлена в такій інтеграції. Модернізаційні зусилля вимагають від українських еліт і суспільства почуття відповідальності за державу і незворотності реформ. Проблеми, з якимисьогодні бореться Україна, жодним чином не повинні заперечувати той факт, – зауважив польський міністр, – що ця країна є демократичною, тобто такою, в якій ім’я переможця виборів не є визначеним до голосування.

    Сікорський у своєму виступі нагадав про січневий газовий конфлікт між Росією та Україною. Підкреслив, що проблеми такого типу тягнуть за собою наслідки, які далеко виходять за суто двосторонні стосунки. Польський міністр висловив задоволення з приводу того, що вся Європа нарешті визнала значення польських аргументів щодо енергетичної безпеки, які висували й попередні польські уряди, та представив пропозиції Польщі стосовно розвитку перспективної політики енергетичної безпеки ЄС. Виходячи з цього, – підкреслив він, – Польща продовжуватиме політику диверсифікації джерел і шляхів доставки енергоносіїв. Новим напрямком діяльності у цій сфері будуть країни, які належать до Східного Партнерства, а також держави Перської Затоки.

    Наступним важливим напрямком польської закордонної політики повинна бути допомога в розвитку. Її пріоритетними адресатами має бути Східна Європа та країни, де дислоковано польські війська.

   Багато уваги міністр Сікорський присвятив ситуації, що склалася на кордоні та в польських консульствах. Нагадав, що входження Польщі до Шенгенської зони спричинило проблеми з в’їздом до Польщі, особливо для громадян її східних сусідів. Цю ситуацію частково має поправити підписання угод про малий прикордонний рух. Найважливіша з них – з Україною, нагадав міністр, була підписана й передана до Сейму в грудні 2008 року. Сікорський закликав парла ментарів якомога швидше розглянути цей документ. Наступним заходом, спрямованим на покращення візових умов для громадян України, є відкриття двох нових консульств – у Вінниці та Севастополі, а також початок роботи новозбудованого Генерального консульства у Львові. Керівник польської дипломатії переконаний і в тому, що найближчими роками необхідно інвестувати кошти в інфраструктуру польського представництва в Києві.

   В цьогорічній промові міністра Сікорського відчутний більший, ніж у минулому, реалізм, а можливо, й скептицизм стосовно України. Польща сприятиме інтеграції України в структури західного світу, але зусилля в цьому питанні повинна зробити передовсім сама Україна. Це останнє твердження, безперечно, правдиве, адже немає сумнівів у тому, що в політиці Польщі щодо України відбувається суттєва еволюція. Після Помаранчевої революції Польща однозначно висловлювалася за прийняття України до ЄС і НАТО. Сьогодні польський міністр закордонних справ охочіше говорить про розвиток співпраці України з Унією в рамках Східного Партнерства, оминаючи питання гіпотетичного членства України в ЄС чи навіть визнання перспективи такого членства Унією, в чому зацікавлена українська влада. І, що важливіше, польський міністр взагалі оминав питання наближення України до НАТО. Важко сказати, чи це є проявом реалізму – усвідомлення того, що після війни в Грузії та перед виборами в Україні в 2010 року не варто розраховувати на прийняття цієї держави до Північноатлантичного Альянсу – чи радше політичної гри,метою якої є підтримка скептичніше налаштованими державами Західної Європи кандидатури польського міністра на пост генерального секретаря НАТО. Сікорський не згадав про головний проект, який спільно реалізують Польща і Україна – Євро–2012, можливо небезпідставно вважаючи, що цей проект з огляду на економічну кризу може не дійти до свого успішного завершення. Не згадав він також про нові польсько-українські пропозиції щодо співпраці у сфері енергетики – такі, як спроба реактивації відомого проекту трубопроводу „Одеса–Броди–Плоцьк”, яким каспійська нафта могла би транспортуватися, оминаючи Росію, до Польщі та Західної Європи. Наступною новиною, представленою міністром закордонних справ,є спроба впровадження польсько-українських відносин у ширший контекст стосунків ЄС з його східними сусідами. Невипадково у виступі кілька разів згадується Східне Партнерство – ініціатива, що вважається одним з найпомітніших успіхів польської дипломатії від Сікорського. Впродовж останніх років – принаймні після Помаранчевої революції – Польща вважала Україну своїм найважливішим, найперспективнішим партнером на сході, розуміючи, що не можна проводити єдиної спільної політики щодо східних партнерів, а концепція УЛБ (Україна–Литва–Білорусь) паризької „Культури” втратила свою актуальність. Натомість Україна вважала Польщу одним з декількох важливих партнерів у рамках ЄС і НАТО. Сьогодні можна констатувати, що ця асиметрія у взаємостосунках виправлена. Україну визнано одним з декількох важливих для Польщі східних сусідів ЄС, об’єднаних ініціативою Східного Партнерства. Такий підхід з перспективи Польщі не є a priori хибним. Польща повинна розвивати стосунки як з Україною, так і з Білоруссю такраїнами Південного Кавказу, а якщо їй вдасться до цієї співпраці підключити країни ЄС, то це піде лише на користь. Натомість новий підхід міністра Сікорського напевне засмутить численних у Польщі і менш численних в Україні прихильників тези про особливий характер відносин, що поєднують ці дві країни. До того ж, підкреслюючи значення Східного Партнерства, треба зауважити, що міністр Сікорський не представив конкретних пропозицій, в якому напрямку воно могло б розвиватися, як саме використати його для наближення України, Білорусі, Грузії до ЄС. Не висловився він також з приводу пропозицій Європейської Комісії,  представлених у грудні 2008-го, не згадав про перший саміт Партнерства, який повинен відбутися навесні цього року.

    Ну і останнє – візи та кордон. Добре, що Польща має намір відкрити в Україні два нові консульства, хоча треба нагадати, що спочатку їх планувалося три. Від відкриття консульства в Івано-Франківську відмовилися. В грудні 2008-го підписано не угоду про малий прикордонний рух, а протокол до цієї угоди. Документ у первинній формі було (зі значним запізненням) прийнято в березні минулого року. Однак його постанови не відповідали нормам ЄС (вказувалося зокрема на занадто широку прикордонну смугу), довелося їх коригувати, що відсунуло набуття чинності угоди щонайменше на кільканадцять місяців. Невідомо також, як Польща оцінює нинішню візову політику ЄС стосовно України. На думку громадян цієї країни, нинішня ситуація не є доброю. Угода про лібералізацію візового режиму, підписана в 2007-му, полегшує подорожі лише певним категоріям громадян. У жовтні 2008-го почалися переговори про запровадження безвізового режиму, але вони протривають щонайменше кілька років. На жаль, ми так і не дізналися, як до цього процесу ставиться Польща.

   Помаранчева Україна, безперечно, розчаровує. Хоча вона, на відміну від деяких своїх сусідів, є демократичною країною, – що слушно відзначив Сікорський, – однак багатьох сподівань, які на неї покладалися в 2004-му, не справджує. Добре, що Польща це розуміє. Натомість було би помилкою обмеження співпраці з Україною і відмова від деяких планів, які Польща декларувала після української революції, лише тому, що їхня реалізація вимагає часу і не гарантує польським зверхникам негайного політичного зиску.

 

А.Ш., Варшава 

 

Український журнал