Ukraiński Żurnal - 3/2009

Мандри а сapella на старенькому трамваї

(Скачати весь номер: 3/2009 [PDF, 2.4 Mb])

Наприкінці 2008 року з’явилися нові диски відразу в двох найвідоміших українських чоловічих акапельних гуртів – „Піккардійської терції” та „ManSound”. Ці вокальні секстети багато що ріднить. Обидва виникли ще в першій половині 1990-х,і за час свого існування встигли уславитися не лише в Україні: на рахунку „менсаундівців” численні відзнаки міжнародних фестивалів, у тому числі, гран-прі 2002 року на фестивалі „Vokal.Total” у м. Ґрац, Австрія; „піккардійці” ж іще декілька років тому значно активніше концертували за кордоном, аніж в Україні. В дискографії гуртів також чимало подібного: є в обох і збірники колядок, і аранжування народних пісень, і популярної музики.

Та все ж їхні музичні ніші таки досить різняться. Прихильниками львівської вокальної формації є не лише україномовні слухачі (концерти „піккардійців” на Сході України інколи збирають навіть більші зали, ніж у Києві чи Львові), а радше просто любителі легкої та мелодійної музики в дуже професійному виконанні. І, звісно, зі своєрідним львівським шармом. Натомість постійних слухачів „ManSound” ваблять складніші аранжування, більша академічність або ж джазовість (залежно від п’єс) виконання, оригінальність авторських обробок: така музика розрахована радше на слухання, аніж підспівування. Втім, цікаво, що й нові диски обох секстетів споріднені, так би мовити, концептуально. Й „Етюди”,й „Voyage” є збірниками дуже різнопланової музики: різних авторів, різних стилів, різними мовами й, зрештою, різної популярності. І зближує їх, власне, така настанова на стильове й смакове розмаїття.

ManSound. Voyage

(Comp Music, 2008)

Як видно вже з назви й оформлення диску, „заклеєного” стилізованими поштовими марками, основною ідеєю альбому є подорожі. П’ятнадцять мандрівок „менсаундівців” охоплюють чотирнадцять країн, і кожну з них (за винятком України) репрезентує одна, знакова або просто впізнавана, композиція. Байдуже, про який жанр ідеться. Важить, аби твір асоціювався з цією країною або її музикантом. Вокальне аранжування Бахового „Air Оn G String” – Німеччина. Версія неодноразово переспівуваного синґлу „Bee Gees” „How Deep Is Your Love” – Австралія. „Crazy Little Thing Called Love” Фредді Мерк’юрі – Велика Британія. Сальсові ритми „Mas que nada” – Бразилія (в супроводі барабанщика та перкусіоніста Адріано Сантуша). Тричі музиканти вдаються і до свого класичного жанру – пісенного „віночка” (як-от з ізраїльських чи італійських пісень в аранжуванні Рубена Толмачова; або ж трьох російських – в обробці вже покійного засновника гурту Володимира Міхновецького).

Та, зрештою, головним при визначенні „ідентичності” композицій вияляється колорит або мова виконання, а не походження. Скажімо, „Beyond The Sea”, що в альбомі репрезентує Америку, є насправді англомовною версією пісні французького композитора Шарля Трене. Також і одна з найцікавіших і водночас партитурно найскладніших композицій – „Spain” (I Can Recall)” – версія написаної ще 1972 року п’єси американського піаніста Чика Коріа. І цей нині один із найпопулярніших джазових стандартів музично й справді більше асоціюється з Іспанією, ніж зі Штатами. До речі, „менсаундівська” версія п’єси потрапила до списку цьогорічних номінантів на престижну нагороду CARA (Contemporary A Cappella Recording Award).

„ManSound” мандрує і менш знаними українцям музичними ландшафтами Грузії, Естонії та Білорусі, аби потім завершити подорож в Україні – ледь не народною за популярністю піснею Володимира Івасюка „Червона рута” в свіжому аранжуванні Володимира Сухіна. Загалом „Voyage” залишає по собі гарне відчуття – це відчуття приємної втоми від довгої і насиченої мандрівки.

Оцінка: 8/10

Піккардійська терція. Етюди

(UKRMusic, 2008)

„Етюди” – вже десятий диск львівської вокальної формації. На тлі попередніх тематичних альбомів (двох „томів” „Антології”) цей вирізняється своєю строкатістю й естраднішим спрямуванням. Крім кількох нових авторських композицій та кавер-версій власних давніх творів, є тут і аранжування відомих іноземних естрадних пісень та знаних композицій сучасних українських колективів. Назва альбому, зрештою, і натякає на таке жанрове та стильове розмаїття: етюди ж бо є насамперед вправляннями, п’єсами для відточування власної майстерності. Втім, коли бути до кінця чесними, „піккардійці” не так відточують майстерність, як демонструють її, хоч і роблять це без особливої показовості. Взагалі склалося враження, що музиканти створили всю програму на одному (хай навіть і довгому) подиху й отримували насолоду від самої можливості співати. Відчувається в музиці і якась особлива легкість – коли певність у власних силах і в професійності партнерів дає змогу забути про техніку, й зосередитися на власних емоціях.

Настроєвою ж домінантою „Етюдів” є ностальгія. Вона – в доборі композицій, родом зі старих-добрих 1960–70-х („I Can’t Help” Елвіса Преслі, „Champs Elysees” Джо Дассена) або й значно дав- ніших часів (ким лише не виконувана неаполітанська пісенька кінця ХІХ ст. „O Sole Mio”). Ностальгію на слухача навівають і старі композиції „піккардійців”, переспівані в значно спокійнішому темпі й трохи журливішому настрої (чого вартує хоча б уповільнена версія „Старенького трамваю”, за участі хору „прихильників”, записаних на одному з концертів, або ж доповнена дуже акуратними ударними Ігоря „Марцифала” Леська п’єса „Там, де неба блакить”). Та й новіші („Львів”, „Я вчора потрапив на небо”) є типово „піккардійськими” – трохи сумними, та водночас неймовірно світлими. Окрему групу композицій в альбомі становлять обробки пісень сучасних українських груп, найнесподіванішою з яких є „Гранули” ТНМК (її першоджерело навіть не відразу впізнається), а найгарнішою (як на мій смак, найцікавішою і в усьому альбомі) – „Очі відьми” гурту „Вій”. Мелодійністю та романтичністю вирізняються і два аранжування Андрія Капраля (всі інші – авторства художнього керівника Володимира Якимця). Окремо варто згадати про присутність в альбомі, крім ударних Ігоря Леська, перкусійних Івана Вощини, а також про імпровізаційні й подекуди справді оригінальні соло Андрія Капраля. Альбом має всі шанси опинитися в переліку улюблених у прихильників „Піккардійської терції”.

Оцінка: 8/10

Роксоляна Свято, Київ