Ukraiński Żurnal - 12/2008

Чеський геній Вацлав Клаус

   Текст: Лубош Палата,

   редактор газети „Лідове новіни“, Прага

   Глобалізація є глобалізацією, не змогла уникнути її й Чехія зі своїми „родинними коштовностями“. Чеське скло вже не є славетним чеським виробом, чеське пиво вже в Чехії варять бельгійці та південні африканці, а фірма „Шкода“ вже давно є німецькою. Та всупереч глобалізації, після кількох століть існування в німецьких обіймах та по п’яти роках перебування в Європейському Союзі, Чехії вдалось зберегти один унікум, який можна було б назвати навіть національним „скарбом“. Йдеться про чеського президента Вацлава Клауса, символa національної традиції та відродження, що має коріння у міщанських колах малих чеських міст. Щоправда, пангерманські і деякі космополітні кола надали словосполученню „типовий чеський міщанин“ дещо негативного забарвлення, але „це лише злісні, дійсно злісні словечка“, як сказав би Клаус.

   Банківський службовець Вацлав Клаус, який половину свого життя прожив у панельному будинку празького житлового району Просек і проїздив у бакелітовому авто марки „Трабант“, є втіленням людського генія, який чаїться в кожному чеському міщанинові.

   Після Оксамитової революції 1989 року він зрозумів одне: аби Чехія залишилась Чехією, вона не повинна копіювати розвинену демократичну і багату Європу, а повинна вийти на свою власну, сиріч Клаусову, дорогу. І тому він здійснив „купонну приватизацію“. Деякі недоброзичливці, передусім ображений закордонний капітал, щоправда, стверджували, що замість у руках народу, майно опиниться в руках кількох спритників, які це майно без якісних законів між собою поділять чи власне розкрадуть, але Клаус цього не слухав. Купонна приватизація закінчилась світовим успіхом. І в цьому ніхто не може навіть засумніватися. А те, що під час неї розікрали майно на суму приблизно одного більйону чеських крон, є лише „злісні, дійсно злісні словечка“.

   Будучи чеським прем’єром, Вацлав Клаус між двома хвилями купонної приватизації здійснив мрію чеського народу, і в часі, коли Європа об’єднувалась, він Чехословаччину поділив. А те, що це було вчинено проти волі переважної більшості чехів і словаків, знову є лише „злісні, дійсно злісні словечка“.

   У 1998 році після „сараєвського атентату“ Вацлава Клауса позбавили влади. Звісно, через цілковиті дрібниці, як наприклад, підозра у наявності ста мільйонів крон на чорних рахунках у Швейцарії, економічній рецесії і розкраданню кількох сотень великих підприємств купонними приватизерами.

   Темний період закінчився обранням Вацлава Клауса президентом узимку 2003-го. Вступу ЧР в ЄС Клаус вже відвернути не міг, незважаючи на те, що в день вступу він зійшов на гору Бланік, щоб тут спробувати пробудити армію сплячих чеських рицарів, які готові допомогти у найскрутніший для чехів час.

   Отже, оскільки запобігти вступу він вже не міг, вирішив Вацлав Клаус, нині вже чеський президент, зруйнувати все це зсередини. Він став лідером противників Європейської конституції і, не без його зусиль, референдуми у Франції та Нідерландах зазнали повної невдачі. Коли ж пангерманські та космополітні кола спробували конституцію прийняти іншим шляхом, званим Лісабонський договір, Клаус знову кинувся в бій. Саме він вітав ірландських героїв, які Лісабон не прийняли. І витримав аж до кінця. Нині завдяки йому Чехія, окрім Ірландії, є єдиною країною ЄС, яка Лісабонський договір ще не ратифікувала у парламенті.

   І серед запеклої боротьби проти цілої Європи Вацлав Клаус знайшов ще час для спасіння світу, коли розпочав (тепер вже, здається, проти всіх державників світу) війну проти боротьби із глобальним потеплінням. У своєму шедеврі „Синя планета у зеленому ярмі“, виданому нафтовими концернами по цілому світу, він доводить, що Землі не загрожує потепління. Та навіть, якби це так і було, ну кому може зашкодити, якщо трохи потеплішає? Те, що якісь там країни затопить водою, а деякі види тварин вимруть, це все лише „злісні, дійсно злісні словечка“. До того ж, він знайшов собі ще час і на критику найбільших держав світу, які намагаються зупинити глобальну фінансову кризу, і слушно прирівняв їх до комуністів і недотеп. А також розтовкмачив світові, що він помиляється в питанні війни в Грузії. Оскільки це не Росія напала на Грузію і окупувала її, а Грузія напала на Росію. Щоправда, декотрі затяті коментатори стверджують, що Південна Осетія і Абхазія були і є грузинською територією, але це знову лише „злісні, дійсно злісні словечка“.

   Чеському президентові Вацлаву Клаусу залишається просидіти на Празькому граді трохи більше чотирьох років, впродовж яких він, мабуть, ще збагатить світ і Європу багатьма епохальними ідеями. Завдяки Вацлаву Клаусу чехи можуть спати спокійно. Може, вони втратили чеське скло, автомобілі і навіть пиво, але от Вацлава Клауса світ таки напевне не забуде. А зауваження всіляких плутократів, що коли Клаус покине Град світ полегшено зітхне, є лише „злісні, дійсно злісні словечка“.