Ukraiński Żurnal - 12/2008
До неба високо, до міста далеко
(Скачати весь номер: 12/2008 [PDF, 2.5 Mb])
Текст: Дана Мігалікова, Вальядолід, Іспанія
Іспанське село Понґа запропонувало минулого року кожній парі, яка туди переселиться, 3000 євро. А якщо нові мешканці приїдуть ще й з нащадком, то сума збільшиться удвічі. Єдина умова – жити в селі як мінімум п’ять років. А щоб мотивація була ще вагомішою, кожній новонародженій дитині місцеве управління надасть одноразову грошову допомогу в розмірі ще 3000 євро. Чому? Бо іспанські села хочуть помолодіти.
Подібних випадків в Іспанії десятки. Села із земної поверхні не зникають, але все більше порожніють. Пропозиція отримати подібну суму за переселення в село спокушає. А якщо до цього додати ще 2500 євро, які в Іспанії від держави отримують за народження дитини, то є над чим подумати. Але що, властиво, можна робити (навіть із такими грошима) в селі, яке в Бога за спиною? Робочих місць тут немає, школи, що вибиваються з останніх сил, майже без учнів, медичне обслуговування та постачання продуктами харчування функціонує в економному режимі. Старости пропонують все, що тільки можуть: хатинки, квартири, грошову допомогу. Однак рішення змінити стиль життя та здійснити мрію про селянську свободу „дозріє“ не у всіх.
Цвинтарі велелюдніші, ніж вулиці
Мініатюрні села – це невичерпна скарбниця пікантностей. Наприклад, Вільяґеріз має 61 мешканця і лише п’ятеро осіб там молодші за 60 років. У Барріо де Рабано найменшій „дитині“ 30 років. А от Салседільо зазнало 80-відсоткового приросту – впродовж останніх двох років сюди переселилися два скотарі та землероб з дружиною і батьками. Тепер на останній позиції серед малонаселених пунктів в Іспанії опинилося селище Ільяр де Вакас (усього 6 мешканців). Всупереч оптимістичній статистиці, нерідко буває й таке, що в селі живе лише одна подружня пара або сам-один селянин. Цвинтарі велелюдніші, ніж вулиці, й немає дня, щоб телеканали не передавали подібні репортажі із якогось глухого селища. Як не дивно, сільські мешканці не справляють враження сумних або знуджених. Вони не плачуть і не скаржаться. Сценарій всюди однаковий – дерев’яна крамниця впала, житниця згоріла, школа розвалилася, люди повтікали. В силу певних обставин, нині села опинилися в зачарованому колі. Адже ніхто не витрачатиме грошей для забезпечення необхідними послугами мешканців, яких можна перерахувати на пальцях двох, а то й однієї, рук. Тому нікому туди їхати й не хочеться, а місцеві намагаються звідти втекти. Бракує сервісу, доріг, клімат немилосердний. Влітку – страшенне пекло, взимку – люта холоднеча.
Процес виселення іспанського села триває більше півстоліття. Причини? Такі, як і всюди – голод, відсутність робочих місць та соціальних можливостей. Важке життя безжального села вигнало жителів шукати „краще майбутнє“. Наймасовіший відплив селянського населення відбувся у 60-і та 70-і рр. ХХ ст., коли тодішній уряд здійснював проекти, які цей процес прискорили. При побудові гребель для зрошення посушливих регіонів та широкомасштабному лісонасадженні потрібні були робочі руки. Село обезлюдніло. Сьогодні деякі села цілком порожні. В країні майже три тисячі покинутих селищ, зокрема в провінціях Астуріас та Галіція. Села, в яких немаєжодної живої душі, називають „селами духів“.
Село мусило померти, щоб стати привабливим
Руїни, понищені будівлі, жалюгідні хатинки, мертва тиша. Страхітлива атмосфера. „Села духів“ стали цікавим способом провести вікенд з гострими відчуттями. Туристи відкрили новий вид екстріму. Виявляється, перебування в мертвому селі з порожніми хатинками, криницею та напіврозваленою каплицею може справити на людину неповторне враження. Село мусило померти, щоб стати привабливим. Іспанське місто міняє свою структуру. Люди зрозуміли, що економічно вигіднішим є інвестувати в нерухомість на окраїні міста. Місто „розповзається“ все далі за власні межі і, завдяки астрономічним цінам на міські квартири, потроху оживає безлюдне село. Воно виходить з тіні туристичної розваги на кшталт скансену або літнього „лігвища“ і стає дешевшим варіантом міського життя, де не треба орати, сіяти чи рубати дрова. Зате автобусне та залізничне сполучення в глухі села мізерне. Старости апелюють до транспортних компаній, але в більшості випадків безрезультатно. Лінії нерентабельні, тому частіше використовується комфортне авто, але, з іншого боку, те, що зекономиться на вартості квартири, витратиться на автомобіль.
Людина, що живе в центрі міста, може радіти – вона не мусить витрачати коштина паркінг і насолоджується вигодами міста і села. Міський мешканець по-своєму любить село, не завдає йому шкоди. Приїде, подивиться, зробить кілька мальовничих знимок, зітхне: „як тут прекрасно“, з’їсть, що йому смакує, і назад – до цивілізації! Стійкіші залишаються на кілька тижнів, завдяки чому в деяких селах кількість мешканців збільшується і вдесятеро. Образ іспанського села набув певної містичності. Чимало людей переоцінюють свої можливості й адаптація закінчується фіаско. Очікування переростають у розчарування, зрештою, часто все завершується поверненням у місто. Життя в іспанському селі – це не туристична прогулянка, а жорстка боротьба за виживання.
Село мертве?
Сім’я або компанія друзів запасається їжею та алкоголем на два-три дні і оселяється у порожньому будиночку в селі-пустці... Проте реальність значно прозаїчніша. Іспанське село – це землероби, які борються з тривалими засухами, скотарі, що розводять худобу на пасовищах великих приморських височин. Країна велика та сувора, люди далекі один від одного. Не в переносному сенсі, а дослівно. Деякі селарозташовані в місцевостях, які взимку цілком неприступні. Переїзд у село часто означає відрив від навколишнього світу і приречення на тишу.
Боротьба між селом та містом – процес природній. Змінюється не лише місто, але й село, яке в майбутньому навряд чи буде існувати як самостійна незалежна одиниця. Село стикнулося з цивілізацією – те, що раніше треба було вирощувати, обмінювати або купувати в сусідній оселі, тепер можна привозити з міста. Завдяки досягненням сучасного світу в села, можливо, повернеться життя. І тоді старі люди та довговолосі екологічні активісти не будуть там єдиними мешканцями.
