Ukraiński Żurnal - 12/2008

Змах крила метелика

(Скачати весь номер: 12/2008 [PDF, 2.5 Mb])

 

   Текст: Олег Супруненко, Берегово

 

   Про кризу, що охопила весь світ, нині й лінивий хоч сторінку-дві, а написати мусить. При цьому опис явища нагадує індійську байку про трьох сліпців, які навпомацки намагались описати слона, і один, намацавши хобота, „побачив“ у тварині аналог удава, другий обійняв здоровенну ногу і порівняв слона з колоною, третій вперся головою у живіт і прийняв велетня за здоровенну подушку.

 

  

  От і світову кризу кожен описує, зважаючи на власну професію, освіту та світогляд. Відтак, більшість бачить насамперед тотальний розлад складного фінансового механізму, де гроші вже давно не в ладах навіть з власним визначенням, яке вчать студенти-першокурсники економічних вишів, та функціями, що приписують їм вчені-економісти.

   Звернувшись до російської фантастичної літератури, згадаю улюбленців радянської інтелігенції братів Стругацьких з їх „Заселеним островом“, далекою планетою, що принципово не відрізняється від нашого сучасного світу. В тамтешніх мешканців фігурувало прокляття „массаракш“, що мовою інопланетних людей означало „світ навиворіт“. Тубільці з об’єктивних причин мали дуже дивне уявлення про оточуючий їх світ – і, аби навернути їх до реального, слід було буквально вивернути їх світогляд, що й намагались зробити окремі сміливці собі ж на біду. Сучасна господарська система, як на мене, має вигляд того самого „массаракшу“, і оскільки спрямовано вивернути її навряд чи вже вдасться, доведеться чекати, доки це не станеться само по собі.

 

 

Дитя Адама

   Великого економіста Адама  Сміта студенти зазвичай вчать на прикладі шпилькової мануфактури, з опису якої починається знамените „Дослідження про природу та причини багатства народів“. Розподіл праці на тій мануфактурі давав вражаючі результати, і захоплений ними, містер Сміт побачив усе суспільство як гігантську мануфактуру з чітким розподілом функцій її працівників. Власне, так воно й сталося, однак пан Адам був би мабуть дуже здивований, коли б побачив „мануфактуру“ сучасну, де дріт для голки тягнуть в Індії, рубку на голки та пробивання вушок довірили китайцям, а пакування – полякам. При цьому якість голкам надається навмисне максимально низька – аби споживач не затримував їх у господарстві, а купував ще й ще. Глашатаї день і ніч закликають купувати нові голки, і сповіщають, що сьогоднішня голка – безнадійно застаріла, якій місце на міському звалищі, а завтрашня назавжди випередить у своїй досконалості форми та змісту голку сьогоднішню. Саме такі-от „мануфактури“ і працюють сьогодні по всьому світу і, напевно, колись нашу безглузду економіку історики вивчатимуть і дивуватимуться з неї.

   А тепер – кілька прикладів сучасного економічного „массаракшу“. Два роки тому мені довелося побувати з групою українських екологів у Каліфорнії, найбільш просунутому щодо охорони природи та екологічних технологій штату Америки. Окрім іншого, нас повели на сміттєсортувальний завод у Сан-Франциско, де 150 чоловік у три зміни розбирають на складові вміст спеціальних синіх контейнерів, куди свідомі городяни, після тривалої агіткампанії, викидають лише різноманітну упаковку. І виявилося, що уся макулатура, зібра на великим і марнотратним, як і вся Америка, містом, із заводу поїде напереробку… до Китаю. Згодом бачив по телевізору завод у Британії, на який з усієї країни відправляють в останній шлях холодильники, а також побутову техніку тощо. Колишні холодильники та інший металевий мотлох перемелювались у величезній дробилці, а тоді за металобрухтом приходив корабель з Росії і відвозив його аж у Індію. Та що далеко ходити за прикладами! От моє рідне Берегово-Берегсас. Консервний завод, що у радянський час видавав нагора доволі широкий асортимент фруктово-овочевої консервації,  після кризи 90-х знову на плаву. Тепер тут розливають соки в яскравих пакунках вражаючого асортименту – не лише яблучний чи там сливовий, а й з апельсину, ананасу та навіть маракуї. Ну, апельсини з маракуями в Закарпатті точно не ростуть, тож сировина явно привізна. Але яблука, сливи чи вишні? Виявляється, вони теж не тутешні. Усе привозиться у концентрованому вигляді у бочках та полімерних мішках з далеких країн. І навіть яблуко подекуди має казахське або китайське походження. Концентрати розводяться водою та цукром, розливаються по картонних (точніше, типу „комбіблок“) пакунках і розвозяться по всій Україні та за кордон. Всі інші заводи галузі працюють за схожою схемою, за імпортну сировину в країні ще й гостра боротьба ведеться. Ну не „массаракш“?!

  

 

З голови на ноги

   Людина із класичною економічною освітою на це скаже: „на все воля Ринку“ і, певно, додасть про „невидиму руку“, про яку першим нам доповів Адам Сміт. Рука ця, мовляв, все розведе і розкладе по поличках. Допоки бізнес приносить прибуток, він має логіку – і який тут „світ навиворіт“?! І це вірно. Бо „людина економічна“ (теж дитя пана Адама) залишає за лаштунками всі втрати, якщо вони не мають точного виміру і не б’ють по кишені. Кораблі з концентратом соку маракуї йдуть туди-сюди, нестерпно гудять і забруднюють води сміттям та нафтопродуктами. А чи рахував хтось справжню вартість самих нафтопродуктів на усьому їхньому шляху – від видобування з-під аравійських пісків та полярної тундри, до переробки на українських нафтоперегонних заводах? Хіба життя отруєного північного оленя або здоров’я дитини з Лисичанська закладене у вартість літра бензину? Чи, тим паче, літра соку з маракуї?

   Я не знаю всіх причин світової економічної кризи і не берусь гадати, чим вона врешті закінчиться. Але я точно впевнений, що описаний вище економічний „массаракш“ до цього має прямий стосунок. „Змах крила метелика на одному боці океану викликає цунамі на іншому“, – щось таке казали давні китайці. Неврожай маракуї на одному боці світу може загальмувати прихід корабля із макулатурою на іншому. Може, якщо після тривалої лихоманки такий світ повернеться з голови на ноги, нам усім полегшає?