Ukraiński Żurnal - 11/2008

Народ без шляхти або Святкування похорону

   Текст: Богдан Копчак, Прага

   28-го жовтня Чехія відмічає своє найбільше державне свято – день проголошення незалежної Чехословаччини, 90-річниця якого припадає цього року. Саме цього дня святкують чехи і словаки розпад Австро-Угорської монархії і виникнення держави, якої вже не має, якої вже майже ніхто свідомо не пам‘ятає. Держави, якій було дано проіснувати лише два десятки років.

   Святкують виникнення першої Чехословацької Республіки, в складі якої було крім сьогоднішньої Чехії і Словаччини також Закарпаття, правда, тоді його називали Підкарпатською Руссю. Святкують представники народів, з яких у 1918 році штучно, з політичних міркувань, перші мужі держави створили один народ - чехословаків. Але так, як ніколи не було чехословацької мови, не було ніколи ані чехословацького народу. До речі, і сама назва республіки була історично несправедлива, адже німців було в тій державі більше ніж словаків.

Народ для себе

   Виникнення Чехословаччини для чехів і словаків принесло еманципацію, свою державу, свою мову і культуру і свою віру в те, що її створив народ для себе. Народ без шляхти – без тієї непатріотичної і егоїстичної частини суспільства. Чехословацький мітус, який поширювався після першої світової війни, в якій, ясна річ, шляхта мусила бути лояльною цісареві. Правда, шляхта ніколи не терпіла істеричним націоналізмом будучи скоріше космополітною, принаймні ця чеська, зате несправедливим було би не сказати, що саме вона була запорукою континуітету державності. Та все одно виникнення Чехословачини означало для чеської шляхти кінець її привілеїв, і не тільки. Адже шляхта як, зрештою, і церква були для Масарика і більшості чехословаків опорою монархії. Таке бачення світу сформувалося в представників чеського національного відродження вже в XIX столітті. І це наперекір тому, що шляхта не була відірвана від народу. Жертвувала своїми коштами для побудови Національного театру, Природознавчого музею (згодом Національного музею), великі суми жертвувала на благодійність.

   „Чеська шляхта розмовляла чеською мовою, але в національному плані не була чеською. Але також вона не була ані німецькою. Вона мала відчуття приналежності до чеської землі, без різниці, чи на ній жили чехи або німці.” – каже чеський історик Їржи Рак з Карлового університету.

   Під час побудови нової держави, шляхта не могла докінця прийняти її національної ідеї, яка їхнє територіальне розуміння світу, перевертала догори ногами. Нова держава „віддячилась” шляхті земельною реформою, яку сьогодні можна сміло назвати революційною крадіжкою, назовні оправдованою як виправлення конфіскацій, що мали місце після XVII століття.

   Чеська шляхта прожила роки першої республіки без того, щоб на себе лишній раз звертати увагу. І не дивно, республіка Масарика дала шляхті зрозуміти, що вона вже не може бути такою як колись. В ті роки навіть прийнято закон, що забороняє шляхті вживати свої титули. Цим самим законом було заборонено і „постарому” звертатись до шляхти.

   Традиції першої республіки живі й до сьогодні: народ чомусь не долюблює тих, які в судах пробують добитись справедливості і отримати назад свої колишні замки й фортеці. Та й до сьогодні ніхто не відмінив закон, який забороняє шляхті вживати свої титули. Хоча порушення цього закону нині вже ніхто не карає.

Святкування похорону

   28 жовтня 2008 року. Святкування похорону? Після довгих років влаштовують навіть військовий парад, правда, не такий помпезний як за часів соціалізму. Коло абсурду завершують постаті двох президентів нині вже суверенних держав. Президент Чехії Вацлав Клаус і президент Словаччини Іван Ґашпарович зустрілися у Празі аби віддати пошану першому президенту Чехословаччини Томашу Гарику Масарику, нащадками і спадкоємцями ідеалів якого себе обоє називають. Але саме вони у 1992-му році були активними представниками партій, які ради посад і крісел, що ніяк не могли між собою поділити, розділили цю державу, відмовлячись від референдуму, знаючи, що його результат не підтримав би їхні плани.