УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 11/2008

Диктатор без диктатури

(Скачати весь номер: 11/2008 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Дана Мігалікова, Вальядолід, Іспанія

 

   Дев’ятнадцяте століття. Москва. По вулиці гуркотить карета. „Куди лізеш?“, гримає на кучера поліцай та направляє його в іншу вулицю. Візник щось бурмоче під ніс. З карети вистромлюється рука та вдаряє його у спину. „Что вы, барин?“, – несміливо питає візник. „Как же, ты видишь: мундир! И ты смеешь не повиноваться ему или роптать на него, когда он поставлен губернатором, а губернатор – царем. Ты мужик и дурак и восстаешь, как петербургский адвокат, против своего отечества“, – відповів барин. Костянтин Миколайович Леонтьєв з плебеями не дискутував.

 

 

   Батько Костянтина не міг пишатися знатним походженням. Сім’я, з якої він походив, майже невідома і сягає лише XVIII ст. Мати, яку Леонтьєв святобливо шанував – зі старого та знатного роду Караванових, відомого ще з XV ст. К. Леонтьєв відчував внутрішню та фізичну подібність з її батьком і так само, як і він (його дід), обожнював вірші, жінок та все прекрасне, що впливало на світ ідей. Леонтьєв не мав потреби детально аналізувати питання соціальної ієрархії. Монарх, аристократія та решта світу. Так, на його думку, виглядає модель суспільства, до якого цивілізація дійшла шляхом природного розвитку. І саме цей період має бути доказом того, що все функціонує як слід.

   Подібно до живого організму, і народ у своїй історії проходить трьома епохами. Для періоду „первинної простоти“ характерне дозрівання, розвиток, прямування до досконалості. Навпаки, „вторинне спрощення“ представляє розклад форми. Між цими двома періодами форма набирає вигляду „квітучої складності“, якої має прагнути кожне суспільство. Саме монархія, форма якої, на думку Леонтьєва, утримувалася завдяки незмінно встановленій структурі, втілювала розквіт. „Все русские люди, начиная от придворного сановника и до последнего батрака, давно знали и знают теперь, что они повинуются одному и тому же Самодержавному Государю“, – пише в своєму творі „Византизм и славянство“. Стадію „квітучої складності“ російської культури, яку вбачає в пануванні Катерини ІІ та Миколи І, він протиставляє європейським державним формам. Він вважав, що їхнє існування провалилося на лібералізмі та прямуванні до все більшої свободи особистості. Продуктом цього нерепрезентативного стану став „посередній європеєць“ – слизький, недостойний та абсолютно протилежний аристократові – гордому та відповідальному у ставленні до монарха та своїх підданих. В статті „Средний европеец как идеал и орудие всемирного разрушения“ він немилосердно оцінює англійського та французького післяреволюційних „буржуїв“. Якраз „буржуй“-неаристократ репрезентує стадію розкладу суспільства. Все, на що він накладе лапу, „заражає“ своєю посередністю. Леонтьєв не толерував невиразності, вважаючи її згубним наслідком лібералізму. Монархія з чітко встановленою ієрархією та дисципліною зникає, коли докладаються зусилля зробити рівноправними всі соціальні верстви. Таким чином виникає держава, в якій позірно всі рівні. Причому, в дійсності люди, які живуть у „вільному“ суспільстві, однаково служать. Тільки не монархові, а капіталу. Ціна, яку за це змушені платити, набагато вища – вони стають складовою суспільства без форми.

   Чимало висловів Леонтьєва вражає ще й сьогодні. Радикальні порівняння та тези про неминучість насильства для збереження дисципліни викликають посмішку, яка щезає при футурологічних візіях мислителя. Він не тільки застерігав Росію від європейського лібералізму без монарха та аристократії, але й передбачив виникнення Євросоюзу: „Все идут к одному – к какому-то среднеевропейскому типу общества и к господству какого-то среднего человека. И если не произойдет в XIX веке где-нибудь и какой-нибудь невообразимый даже переворот в самих идеях, потребностях, нуждах и вкусах, то и будут так идти, пока не сольются все в одну всеевропейскую, республиканскую федерацию“.

   У світі ідей Леонтьєв також відзначався своїм аристократизмом і здобув репутацію людини безкомпромісної. Його великий шанувальник Василій Розанов назвав його „Кромвелем без меча“ та „диктатором без диктатури“. Гарний, мудрий, елегантний, гордий, суворий та самотній. В Леонтьєва не було щасливого життя. Але така вже доля справжніх аристократів.

 

Український журнал