УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 11/2008

Музика

(Скачати весь номер: 11/2008 [PDF, 2.6 Mb])

„Надто Сонна“.

 

„Art Fraud“

 

   Київська експериментальна електронна група „Надто сонна”, створена 2004 року, ще в березні випустила альбом „Art Fraud”, який мені попав до рук тільки недавно, і я не втримався, щоб не порекомендувати його вам на цих сторінках. Тому що „Надто Сонна” зі своїм альбомом зразу заявила про своє достойне місце в музиці – не тільки українській, бо створила цілком конкурентоспроможний продукт. Перед цим гурт 2006 року записав інтернет-реліз „Фрагменти сну”, яким задекларував свою, скажімо, потенцію, але ні на що, крім як маніфестації присутності, він не претендував, будучи набором симпатичних, але недороблених електронних етюдів. Але „Art-Fraud” – це щось зовсім інакше.

   Стиль альбому, що його записало це тріо (гітара, клавіші та програмування), можна назвати сумішшю IDM, тріп-хопу, експериментальної електроніки та, як це називають самі музиканти, поп-романтики. Порівняти „Art Fraud” з якимось конкретним проектом рука не піднімається, але чітко відчувається вплив таких монстрів, як „Radiohead“, „Aphex Twin“, „Mouse on Mars“ і „Tricky“. Але саме впливи, а не бездумне рівняння на зірок, яким грішить більшість української музики. Перше, що відчувається, – це ретельність і неквапливість в роботі над матеріалом. Запис сорокахвилинного альбому тривав майже дев’ять місяців (символічний час). За цей період музиканти відшліфували свій альбом педантично, але з ніжністю. Практично жодної зайвої ноти, бездоганний (не побоюся слова) звук із ретельно відібраними тембрами. Нарікання в декількох випадках викликає хіба що композиція, невиправдано обірвана й недоказана..

   За способом музичного осмислення „Надто Сонну” хочеться порівняти з „DePhazz“. Вони так само підбирають те, що лежить навколо них у звуковому просторі й, пропустивши через внутрішній фільтр, видають у вигляді фірмового звуку. Тільки „DePhazz“ як старші вже встигли поекспериментувати не тільки зі звучанням, але й із жанрами. „Надто Сонна” ж своїм альбомом вирішила показати все, на що вона здатна, поєднуючи різножанрові елементи в строкату, але стилістично єдину суміш і щедрим цитуванням демонструючи добре перетравленняі засвоєння сучасної музики. М’які клавіші та по-скандинавськи відсторонений вокал (англійською), гітара, яку за хитрими тембрами не завжди навіть можна впізнати, електронна підкладка – поєднання, яке здалеку видається суцільним, але при детальнішому прослуховуванні відкриває хитре сплетіння музичних ниток у своїй структурі.

   Музика сонна, але придатна радше для безсонної ночі за роботою чи над конспектом, аніж для засинання. Інакше або чергові жорсткі семпли будуть вас будити, або просто ваша увага виявиться поглинутою розгортанням музичної тканини. Хоча для дрімливих контемпляцій ця музика цілком придатна. Альбом можна порекомендувати всім, хто любить інтелектуальний електронний поп, та всім, хто скучив за справді якісним і продуманим українським музичним продуктом, який не соромно поставити західним шанувальникам подібного жанру.

 

Більше інформацій:

http://www.2sleepy.info

http://www.myspace.com/nadtosonna

http://community.livejournal.com/2_sleepy

 

Оцінка:8/10 

 

 

 

„Димна суміш“.

„В країні ілюзій“

 

   У той час, як київські електронщики нота за нотою виважували свій альбом, чернігівська інді-група (інді – від independent, а не від Індії) „Димна суміш” питаннями звукорежисури переймалася значно менше. З дідусевих загашників вони витягнули касетний студійний чотиридоріжковий магнітофон і за кілька діб записали свій другий альбом „В країні ілюзій”. Такий незвичний для нашого часу вибір способу звукозапису був спричинений бажанням передати в записі „справжність” живого концертного виступу. За словами членів гурту, вони орієнтувалися на ранні альбоми „Бітлз”, які використували таку ж техніку – і досягали феноменального успіху.

    Альбом представляє зразок типового інді-року – мінімум хитрощів і художніх пошуків, максимум того, що музиканти вважають за щирість і справжність. В результаті вийшла музика, аналогічна до західної інді-школи – всіх тих груп, про які кажуть, що, взявши будь-який англійський іменник, поставивши його в множині таз означеним артиклем спереду, точно отримаємо назву однієї з них (аналогічно до „The Beatles“, „The Doors“, „The Stooges“ etc).   Як писали, то й вийшло: на мистецький продукт цей альбом, як і всі, йому подібні, не претендує. Зате купа невигадливого, але щирого інді-драйву, такої собі реінкарнації рок-н-рольного духу. Музиканти стверджують, що орієнтувалися напсиходелічний рок межі 60-70-х; подібність, звісно, умовна: єдине, що на неї натякає – це вкрай несподіваний індійський сітар у перших піснях. До психоделічності там далеко принаймні через прихильність учасників гурту до straight edge ідеології, яка передбачає повну відмову від наркотиків (і заодно вегетаріанство), а яка ж психоделія без наркотиків? Правда, і до типово стрейтеджерської музики – хардкору – „Димна суміш” вдається тільки двічі за альбом, в однохвилинній пісні „Хіппі” (екстремально хардкорній); ще один реверанс в цей бік – надривна „Вкрай стомлений”. Інші пісні можуть претендувати хіба що на звання посереднього рокопопсу, який хочеться поставити поряд скоріше з „Другою рікою”, аніж з „The hives”. На кого розрахована така суміш, не зовсім зрозуміло; прихильники легкого рокопопсу плюватимуться від другої частини альбому, яка відзначається важчим звучанням, любителі чогось важчого викинуть альбом після перших пісень і до останніх просто не дослухають. Можна би, звісно, говорити про поступове нагнітання напруги й поважання саунду від початку до кінця, але така інтерпретація видається спробою розбирати дитячі мальовидла з перспективи художнього критика. Тексти більшою мірою банально-ліричні, меншою – соціально-пропагандистські.

   Після декількох прослуховувань можна почути кілька цікавих моментів і зрозуміти, що альбом не настільки бездарний, як видається з першого разу. Але й ці моменти не є знахідками, а, скоріше, рідкісними точками, де наслідування таки вдалося. Купувати заради них альбом – сумнівне заняття. Та й скрипучий вокал більше тисне на вуха, ніж весь фуз, разом взятий.

   Рекомендувати альбом можна тільки колекціонерам сучасної української музики – не для слухання, а для повноти колекції, та ще тим, хто хоче почути інді в українській інтерпретації. А ось концерти „Димної суміші” таки збіса драйвові. Інша річ, що цей підвальний драйв навряд чи варто записувати на диски.

 

Оцінка: 3/10

 

 

efandy

Український журнал