Ukraiński Żurnal - 7/2009

Дволикість як рецепт на виживання

   Спілкувався: Ростислав Крамар, Варшава-Вроцлав

Пане Ярославе, різнотематичних публікацій, присвячених діяльності УСКТ є чимало – більших та менших за обсягом, популярних і наукових. Яку мету виставили перед собою, беручись за опрацювання, в принципі, не нової теми?

Я б зовсім не погодився, що тема не нова. Справді, є досить велика кількість різноманітного матеріалу, але він у першу чергу публіцистичного чи мемуарного характеру. Натомість у науковій сфері питання цілої історії УСКТ не з’являлося окремим виданням. Були опрацьовані фрагменти цієї історії, була вона важливою частиною більших праць, наприклад, проф. Романа Дрозда чи д-ра Мирослава Трухана. Отже, мотивація тут у першу чергу така: ввести до наукового обігу компактну, цілісну картину організації під назвою УСКТ. Друга причина, чому я взявся за написання книжки про УСКТ – особиста. Я виховувався у бувшому Кошалінському воєводстві, де організація діяла доволі активно. Тоді у мене були досить позитивні асоціації з цією організацією. У ті роки УСКТ для мене – це і виїзди з батьками на українські фестивалі у Кошаліні, і „Український календар“ та „Наше слово“, які були моїми букварями української мови, і розповіді моїх братів про навчання в українськoму ліцеї у Лігниці, одним словом, це було щось близьке,рідне.

Які джерельні матеріали, знайдені в процесі дослідження даної теми, були для вас особливо цінними?

У першу чергу автентичні вислови чи міркування самих учасників подій, а це тому, що… їх найменше. Є широкий масив спогадів чи описів, створених у різний час очевидцями подій, однак у переважній їх частині відчутна або автоцензура, або з другого боку – свого роду пропаганда успіху. До 1989–1990 років, по суті, не було можливості для справжньої дискусії на будь-яку серйозну тему. Навіть з приводу незначних справ люди потрапляли в неабиякі халепи. Проте й після 1990 року не було якоїсь змістовної полеміки щодо УСКТ, науково виваженого підсумку діяльності цієї організації. Ця тема поступилася яскравішим подіям, пов’язаним передусім із акцією „Вісла“, із концентраційним табором у Явожні чи з боротьбою українського підпілля за державність. Історія УСКТ здавалася на цьому фоні сірою та непривабливою. Коли ж хтось усе-таки брався її описувати, то нерідко це виливалось або в суцільне вихваляння, або ж, особливо протягом останніх п’яти років, у тотальну критику.

Чи результати вашого наукового пошуку дозволяють однозначно відповісти на питання про обставини виникнення УСКТ? Чого в ініціативі створення організації було більше – українського прагнення справедливості чи комуністичного намагання тримати ситуацію під контролем?

Джерела виникнення УСКТ два, причому жодне з них само по собі не спричинило б виникнення цієї організації, отож обидва однаково важливі. Якби державна влада хотіла створити організацію, яку збойкотували б українці, то така ідея була б приречена на поразку. Та з іншого боку, в комуністичних планах не було масової культурно-освітньої організації для розпорошених територією цілої держави українців. У рамках Товариства парадоксально збігалися дві протилежні тенденції. Влада хотіла прискорити асиміляційний процес за допомогою „м’яких“ інструментів впливу. Головним знаряддям асиміляції мало бути закріплення українців на місцях виселення. Це мало гарантувати поступову нівеляцію українського питання. Для закріплення, чи інакше „стабілізації“, українців на західних землях влада пішла на певні поступки, особливо, коли йшлося про дозвіл на півлегальне існування греко-католицької церкви, а також у культурній та освітній сферах. Проте дуже скоро виявилося, що культуру влада намагалася обмежити фольклором, а освіту спроваджувала до дуже неефективної системи пунктів навчання.

   Свідомі українські діячі спрямовували свої зусилля передусім на ліквідацію наслідків акції „Вісла“. Вони розуміли, що проблеми зі збереженням тотожності не буде, якщо виселених українців повернуть назад на рідні землі. Річ у тому, що цей проект неможливо було здійснити. Отже, залишився останній оплот – мова і культура. Цим пояснюється парадокс, про який я згадував.

   У своїй праці ви стверджуєте, що динамічне розгортання діяльності УСКТ в комуністичній Польщі стало соціологічним феноменом. Мовляв, воно свідчить проміцність національного почуття українців. Як сталося, що етнографічно строкате населення охоплених акцією „Вісла“ регіонів, де рівень загальної освіти та національного усвідомлення був досить неоднорідний, потрапивши на чужі землі, енергійно взялося за розбудову українського товариства?

   Мабуть, це свідчення міцності не лише національного почуття українців, але національного почуття як універсальної категорії. Як це сталося? Я думаю, тут є ціла низка причин, обставин, іноді випадковостей. УСКТ закорінене в традиції старого, ще передвоєнного, просвітянського руху. УСКТ народилося, а може, в більшій мірі могло існувати завдяки внутрішньому переконанню оцих часто малограмотних селян у тому, що єдине, чого у них не зможуть відібрати – це освіта. Зауважмо, що дуже скоро ланки Товариства почали „переноситися“ до більших, часто академічних центрів. Яскравий приклад – Вроцлав. Українців не переселяли у це місто, та вроцлавський гурток УСКТ свого часу був одним із найактивніших. Хто тут діяв? Студенти. Так само у Ґданську, Щеціні тощо Врешті-решт, УСКТ народилося й завдяки конкретним, талановитим і відданим українській справі особистостям, зокрема завдяки таким організаторам, як Володимир Серкіз, Павло Кремінський, Василь Шост та іншим; діячам культури, як наприклад, Ярослав Полянський; людям пера, художникам, журналістам, чи врешті – вчителям української мови, таким, як Іван Співак, або Теофіль Щерба.

Які механізми були задіяні в комуністичній Польщі, аби контролювати організаційну активність української меншини?

Першим механізмом була сама організація, тобто структура, яка діяла явно, яку згідно з законом контролювали адміністративні органи тощо. Другий механізм був неявним. Йдеться про т.зв. оперативні дії Служби безпеки. Треба зазначити, що українці не жили на якомусь острові, тож підлягали таким же процесам маніпуляції, залякування, „виховання нової соціалістичної людини“, як і ціле суспільство.

Під особливо пильний нагляд органів держбезпеки потрапляли лідери організації. Як можна охарактеризувати позицію керівництва УСКТ щодо репресивного апарату держави?

Гадаю, важко відповісти на це запитання узагальненням. Тут треба було б показати дії конкретних людей, їхню поведінку. Були такі, які активно брали участь у роботі органів безпеки, як наприклад, „оперативний контакт“ „Редактор“. Була й ціла група активних членів ПОРП, часто „ветеранів“ КПЗУ. Пам’ятаймо, що їх зобов’язувала партійна лояльність. Хтось більш ревно звітував на партійних зустрічах, а хтось взагалі на це не зважав – також справа індивідуальна.

Як свідчать наведені вами численні факти, комуністичній владі не завжди вдавалося тримати УСКТ на короткому повідку. Яким чином організації вдавалося здійснювати проекти, що не містилися в рамках національної політики комуністів?

Не було проектів, які не містилися у рамках національної політики комуністів. Для прикладу: провалився хоча б проект повернення. Усе інше – питання інакшого, більш ліберального підходу влади до вирішення суспільних питань опісля політичних перемін 1956 р. Зашморг, хоч який великий, не охоплював усіх проявів активності, за умови, якщо вони не виходили за певні межі. Де була ця межа? Фактично, це залежало від інтерпретації т.зв. „відомих чинників“, тобто Служби безпеки, партійних і адміністративних чиновників, іноді навіть … представників різних органів СРСР. Непорушне було одне: монополія комуністичної влади. На все – на історичну пам’ять, на систему освіти, на зміст і форму культурних дій, на те, хто очолюватиме структури УСКТ, на статутні положення Товариства, на зміст „Нашого слова“ і т.д.

Який моральний багаж УСКТ залишило наступним поколінням українців Польщі?Думаю, що назагал цей багаж позитивний. Без сумніву, УСКТ мало обличчя дволикого Януса. Але за вкрай несприятливих обставин, в умовах розпорошення, знайшлися в Товаристві люди, яким вдалося упродовж 35 років вести українського „човна“ вузенькою „протокою“ тих можливостей, що були для нацменшин у комуністичній країні. Їм вдалося, вони стали тим елементом, який спричинився до продовження літопису українства у Польщі на наступні роки.

Які універсальні, важливі не лише для українців і поляків, висновки можна  зробити з історії УСКТ?

Люди прив’язані до рідного. Інколи це рідне називається родиною, іншим разом– рідними землями або рідною культурою, рідною мовою, чи врешті, усім цим нараз. В історії польського і українського народів багато прикладів прив’язаності,щирої любові до рідного. Може, саме тому відносини між ними такі складні?