Ukraiński Żurnal - 7/2009

Ультраправий „лайфстайл“

   Текст: Назарій Совсун, Аня Кравець,

   Центр візуальної культури

   Києво-Могилянської Академії, Київ

  В Україні ультраправий рух сьогодні найгучніше заявляє про себе в особі О. Тягнибока у великій політиці та через фашизуючі течії радикальної молоді. Саме останні, на нашу думку, важливо категоризувати, адже їхня аудиторія ширшає, а відповідно, й варіативність способів існування множиться.

   Якщо у 80–90-х рр. в Європі та Америці цю публіку об’єднувала субкультура скінхедів, то сьогодні дослідники ставлять її під питання, як і поняття субкультури загалом, яку частіше змінює менш ідеологічний „лайфстайл“ – тимчасові, змінні моделі, що використовуються для певного самоствердження. Тоді як науковий розгляд поняття субкультури відштовхується від класу – відповідно, скінхеди були робітничим емансипативним рухом. Зараз серед наці-скінхедів в одному ряді стоять представники різних класів, а приналежність до того чи іншого руху може  змінюватись (іноді перехід з тусовки „фашистів“ до „антифашистів“ буває питанням часу).

Aнтифашизм шукайте на вулиці та в Інтернеті

   Для нашої спроби класифікації субкультури скінхедів цікава концепція Р. Гріффіна, який вводить поняття „групускулярна права“, що протиставлена фашистським партіям. Він звертає увагу на те, що змінились три покоління дослідників, а вчені та ЗМІ, як і раніше, оцінюють загрозу лише з точки зору можливості партій отримати масову підтримку і, відповідно, „стати значними електорально та революційно“.

   Місця, де варто шукати сучасний фашизм для Гріффіна є вулиця та Інтернет – простори, які якраз найкраще опанувала групускула. В ній немає очевидної ієрархіїі складається вона з доволі автономних груп. Це додає надзвичайної гнучкості тадозволяє поширюватись на території багатьох країн. Так функціонує, наприклад, відома групускула „Blood and Honor“, створена у Британії лідером першого нацистського oi-punk гурту „Skrew driver“ Яном Стюартом, філія якої є й в Україні. Відтак сьогодні, напевне, важко віднайти нетоталітарні країни, куди не проникли фашизуючі групускули. Цікаво, що і антифашистський рух (мається на увазі „вуличний“ антифашизм) діє сьогодні за схожим принципом – це неієрархізований, нерегламентований рух (саме рух, а не партія). З наповнення форумів видно, що групускула діє міжнародно: представники з різних країн (Росії, Чехії, Німеччини та ін.) діляться відео-звітами з акцій – така динамічна комунікація обіцяє їй перспективність.

Хто потрапить до списку „інших“?

   А яким чином кількість нацистів невпинно зростає, чому пропорційно збільшується рівень насильства з їхнього боку? Один із важливих факторів, що сприяє їхньому розвитку, Інтернет – майже неконтрольований простір, що звільняє від тиску політкоректності, годує великою кількістю расистської музики, відеороликів з побиттям іноземців і т.д.

   Якщо, скажімо, Тягнибокові доводиться фільтрувати свою риторику, то молодіжний рух все сильніше заявляє про свої расистські та ксенофобські погляди. Молодь часто зустрічається на форумах, де обговорюються такі питання, як „чистота раси“ чи перевага білих людей над усіма іншими. Зрозуміло, що в таких випадках все не закінчується лише словами – частими є т.зв. „акції“, тобто різного роду протести та організовані напади на людей іншої зовнішності, віросповідання, на представників „неформальної“ молоді тощо. Наприклад, минулого року на форумі російського футбольного клубу „Спартак“ була гілка, присвячена обговоренню організованого нападу на публіку, що збиралася йти на панк-концерт. Внаслідок нападу, здійсненого п’ятнадцятьма озброєними ножами нацистами, було вбито молодого хлопця та тяжко поранено дівчину. В цей же день гілку обговорення на форумі було знищено, але її текст зберігся в „кешах“ пошукових машин. Ця смерть також є доказом того, що „інший“, на якого спрямована агресія, не є чітко визначеним, а список „інших“ завжди відкритий для поповнення.

   Однією з групускул, що останнім часом все активніше діє в Україні є „Автономні праві“. Вони гучно заявили про себе та свої ідейні спрямування доволі масштабним протестом 1 травня ц.р. Головні гасла акції були відверто расистськими, мігрантофобськими, антисемітськими та антикапіталістичними. Одним із найголовніших ідейних стержнів „Автономних правих“ – ідея здорової нації, а відтак протистояння вживанню алкоголю, наркотиків та курінню. Нещодавно випустили й журнал під назвою „Новий порядок“ з абсолютно фашистським наповненням. На їхньому сайті вказано про плани регулярної видачі журналу, поширення якого повинне відбуватись через індивідуальні контакти.

Молоді маріонетки

   Поряд з групускулярними правими в сучасній Україні на більш масштабному рівні діє ієрархізований тип організації з чітко розмежованою структурою. Найпопулярнішою ідеологією в цих рухах став соціал-націоналізм, що базується на книзі „Націократія“ колишнього діяча ОУН Миколи Сціборського. Автор гостро критикує соціалізм та капіталізм, в той час як про фашизм відгукується майже у всьому схвально.

   Найвідомішою організацією такого роду є „Патріот України“, який спершу був сформований як молодіжне крило Соціалнаціоналістичної партії України (зараз – ВО „Свобода“ на чолі з О. Тягнибоком) у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту. Втім, разом з політичною переорієнтацією партії, „Патріот України“ був у 2004 році розпущений. Вже як самостійна організація він відродився в Харкові через два роки, після чого дуже швидко відновлює свої філії та створює нові у різних містах України. Поряд з мітингами та видавничою діяльністю „Патріот“ влаштовує особливі вишколи для своїх бійців. У відеозвітах з таких тренувань можна побачити не лише як хлопці відпрацьовують удари ножем, а й застосування вогнепальної зброї і навіть військових машин.   Зовсім нещодавно, 16 травня відбувся перший з’їзд Соціал-Націоналістичної асамблеї, створення якої спрямоване на те, щоб об’єднати нацистські рухи навколо однієї потужної оранізації та розширювати тематичне поле ідеологічної боротьби за рахунок включення усіх актуальних аспектів соціального життя (від екологічних проблем до расових). Крім „Патріота України“ до неї входять організації „РІД“, „Українська Альтернатива“ та „СІЧ“. Саме членом останньої був Максим Чайка, котрого, очевидно, вбив під час бійки антифашист (слідство ще триває, тому важко говорити про остаточні звинувачення).

   Параполітичний стан в Україні, котрий характеризується тотальним популізмом серед політики і тут дав про себе знати. Під час дискусії на тему смерті Чайки в популярному політичному шоу „Шустер Live“, учасники, замість того, щоб з усією серйозністю поставитись до реалії вбивств на ідеологічному ґрунті, займались переважно самопіаром та проголошенням очевидних істин у руслі „фашизм – це погано“.

   Така ситуація підкреслює, що радикальна ультраправа молодь стає маріонеткою в руках великих політичних подій. Створення тієї ж Соціал-Націоналістичної асамблеї напередодні президентських виборів виставляє Тягнибока набагато менш радикальним, відтак наближає його до числа реальних кандидатів на пост президента. Хоч і ймовірність його перемоги цього року примарна, та однаково не слід виключати можливості, скажімо, повторення Україною досвіду Франції з 2002 року, коли Жан-Марі Ле Пен з 17 % пройшов у другий тур президентських виборів.

   Насамкінець варто наголосити, що насильство радикально налаштованої ультраправої молоді суб’єктивне на тлі об’єктивного насильства сучасної хиткої економічної системи, яка й породжує радикальні рухи та практики расизму.