Ukraiński Żurnal - 7/2009

Панк як стиль чи стиль як панк?

   Текст: Оля Шор, Київ

Починаючи з 70-х років ХХ-го століття, особливо на вулицях Англії та Америки, стало важко не помічати людей з ірокезами, в шкіряному одязі, порваних джинсах, зі шпильками на одязі та пірсингом. Панк. Дехто відчував страх, дехто не розумів, ще хтось засуджував, інший долучався.

   Джон Беверлі в роботі „Ідеологія музики і політики лівих“ запевняє, що „панк“ – це певний вид року, який поєднує в собі музику, моду, танці, манеру і форму розмови, міміку, графіку, критику, в яких кожен був і актором і глядачем. Беверлі визначає, що основою музичної форми панку були „три акорди гаражної музики ,power rock‘, бо бажанням було зробити не мистецький рок, а зламати дистанцію між аудиторією та музикантами“. Таким чином, панк визначається як гучний, агресивний, еклектичний, анархічний, аматорський, свідомо антикомерційний і антихіпівський одночасно.

Повідомлення недоглянутої дитини

   Панк є „підривним“ та гучним не лише в музиці та стилі гри, але і в манері одягання, споживання. Провокативна манера одягання панків 1970-х рр. символізувала позицію проти британської класової системи, яка не пропонувала їм ніякого майбутнього, і презентувала занадто мало сьогодні. Як зазначає Елісон Лурі в книзі „Мова одягу“, стиль панків потребував уваги, а також „оплакував“ тих, хто ненадав великої уваги цим дітям в минулому. Проблема полягала в тому, що одночасно існувало кілька аспектів „панк-вигляду“: потреба уваги, але ще більша потреба любові і турботи – як до малих дітей, особливо поранених чи скривджених. За Лурі це було подвійне повідомлення порочної злості, недоглянутої дитини, що зробило „панк-вигляд“ таким проблемним. Більшість нових стилів мають на меті здивувати, викликати захоплення, але панк змусив Британію відчути вину, бажання і страх одночасно; це була мода, спрямована на політичний протест, можливі політичні дії.

Заборонені конотації

   Панк намагається через деформацію, висміювання реорганізувати значення. Він був завжди агресивним (покриті нецензурною лексикою футболки) і загрозливим. Проте завжди визначався через насилля своїх „порізів на одязі“ (cut ups). Будь-що з певної причини чи без неї могло бути одягнене, могло стати частиною того, що Вівьєн Вествуд називала „конфронтаційним одяганням“ – коли лінія між „натуральним“ та „сконструйованим“ ставала надзвичайно помітною. Такими предметами „конструювання“ ставали шпильки, ланцюги, які пов’язувались навколо шиї, руки, зап’ястя. Також шпильки слугували для проколювання та носились у вухах, губах, щоках. Дешеві, трешові речі (люрекс, пластик), з вульгарним дизайном (наприклад, одяг кольору леопардової шкіри), з огидними, брудними кольорами, – які завжди відкидалися і розцінювалися як „кінець“ індустрії моди чи застарілий кітч – були взяті панками і перетворились на предмети одягу. Косметика використовувалась як дівчатами, так і хлопцями. Обличчя ставали абстрактними портретами, які мали щось від інопланетного вигляду. Волосся – обов’язково пофарбоване в жовтий, чорний, яскравий помаранчевий колір з вставками зеленогочи з вибіленим знаком запитання, часто просто – червоне з чорним. Футболки таштани могли розповісти цілу історію про їх власника. „Сконструйовані вони були задопомогою величезної кількості замків (зіпперів), які були не вшиті, а пришиті поверходягу“, – пише Д. Хебдідж.

   Використовувалися і деталі шкільної форми – особливо шорти та краватки. Їх одягали поверх шкіряних штанів, чи топів, профарбовуючи, частіше за все, червоною фарбою, щоб створити імітацію слідів крові. Сексуальний фетишизм набув неабиякої популярності. Маски, ґумовий одяг, взуття, велика кількість всіляких пов’язок – браслети, кільця, ланцюжки – все наче було перенесено з порнографічних фільмів на вулиці, де вони нагадували про заборонені конотації. Деякі панки почали носити брудні дощовики – найбільш прозаїчний символ сексуальності, що віднині виражало їх девіантність в зручних пролетарських формах.

Do-it-yourself

   На початку 1970-х років музична індустрія потребувала нових звуків, що й було вичерпано появою „панк-року“, який походить переважно з рок-музики. На сьогодні побутує думка, що панк-рок був створений в Британії і лише в Британії. Проте його коріння знаходиться в Америці, серед гаражних груп 1965–1968-х рр. Маючи занадто малі музичні навички та досвід гри, ці гурти пробували грати щось схоже на музику британських гуртів тих часів. Найчастіше вони грали в школах, їх виступи почали носити назву „Битви гуртів“.

    У 1970-ті роки з’явився стиль „прогресивний рок“ на чолі з „Pink Floyd“, „Genesis“, „Emerson, Lake & Palmer“. Проте в середині 1970-х років гаражний рок повернувся на сцену разом з Патті Сміт, Річардом Хеллом і гуртами „Voidoids“, „Talking Heads“. Панк не був музичним стилем, чи, принаймні не мав би ним бути. Це було щось на зразок „зроби сам“ (do-it-yourself). Дехто вважає, що панк ніколи не відрізнявся професійною грою, начебто кожен міг зробити це – якщо ти вмієш грати дві ноти на гітарі, ти можеш спробувати написати з цього пісню. Проте згідно з іншими, панк-рок – це стиль музики, в якому потрібні і вміння, і навички, і відсутність страху показувати емоції і т.д.

   Американський підхід до музики надихнув багатьох британських панків. Але перше місце серед предтеч панк-року займають „New York Dolls“, останнім менеджером яких був Малкольм Макларен. Він не тільки розчув у групи своєрідний саунд – розхлябаний гітарний „пофігізм“, але й розгледів елементи іміджу, що мали потенціал викликати скандали у пресі, наприклад, пов’язку зі свастикою на рукаві барабанщика „Dolls“.

   Таким чином на британській сцені з’явився гурт, який став продуктом Макларена – спочатку власника магазину „Sex“, де він продавав разом з Вів’єн Вествуд, своєю подругою, альтернативний одяг. Макларен хотів створити гурт, який би став рекламною кампанією його магазину. Отже, після відвідання Нью-Йорку, він вирішив створити „Sex Pistols“. Проте, як вважають самі учасники гурту – Макларен їх не створював, а скоріш за все, скористався вже існуючим гуртом, лише дав йому іншу назву, і почав рекламувати його. Причому, знову ж таки за твердженням учасників, сам забирав усі кошти, віддаючи музикантам лише мізер на прожиття.

   Значна частина стилю панків була заснована на спогляданні ідолів 70-х – солістів та учасників музичних гуртів. „Ramones“, „Bromley Contingent“, „Sex Pistols“, Патті Сміт, Річард Хелл і т.д. стали символами стилю панків. Коли в 1980-х роках з’явилися нові стилі, які йшли корінням в панк-рок, – хардкор, ой/стрітпанк, – американський та англійський стилі крокували та розвивались зовсім паралельно.

Панк-дизайнери

   Панк не міг залишитися непоміченим індустрією моди. Однією з перших на цьому поприщі стала Вівьєн Вествуд, яка ще за декілька років до того, як панк набув обертів, почала створювати одяг, який послідовники останнього почали активно гоносити і наслідувати.

    Варто назвати спільні елементи стилю панків, які і до сьогодні можна зустріти як на вулицях Європи, Америки, так і в колишніх країнах СНД у різному поєднанні: пірсинг, кеди „All-Stars“, бутси „Dr. Martens“, вибілене волосся, профарбоване в фіолетовий, рожевий, блакитний, зелений, помаранчевий кольори, шкіряні рукавички „без пальців“, реглани, штани-лосини з леопардовим принтом, міні-спідниці, шкіряні куртки, напульсники, джинси (прямі, часто порвані в різних місцях) та інше. Оригінальний вигляд панку, запропонований Вествуд та її сучасниками, продовжує надихати дизайнерів і сьогодні, наприклад, Бетсі Джонсон, Comme Des Garcons, або російський молодіжний бренд „Anastasia Z“, який темою для своєї колекції 2009 року обрав панк-рок. Найвідоміша українська модельєрка Лілія Пустовіт теж не раз використовувала у власних колекціях елементи стилю різних субкультур, в тому числі й панків.

   Отже, симбіоз дизайнерів одягу та вуличних стилів склався унікальним чином: люди переглядають модні журнали, згодом ходять по магазинах або відшукують у власних шафах щось із того, на що надихнув глянець, а дехто самостійно творить лише своє, а дизайнери наступного сезону спостерігають, як саме люди зуміли трансформувати їхні ідеї, чи що створили нового, і знов-таки запозичують знахідки. Жоден кутюр’є ще не зміг сказати: „Я одягаю вулиці“. Навпаки, сьогодні вулична мода впливає на модельєрів.

   В Європі досить часто можна зустріти „олдових“ панків, проте на теренах України не так вже й легко віднайти людину, яка б цілком і повністю відповідала канонам стилю панк-культури часів її виникнення. Проте ми бачимо, як панк асимілювавз іншими стилями. І це не дивно, адже все змінюється, ніщо не стоїть на місці. Панк набув статусу „вічного“ шляхом використання його деталей у багатьох інших стилях музики та моди. Таким чином, в даному контексті можна цілком і повністю зазначити: „Панк не помер“ – він у дечому переродився в процесі синтезу, в чомусь укорінився, проте, в чомусь зник взагалі.