Ukraiński Żurnal - 7/2009
Мегакидання
(Скачати весь номер: 7/2009 [PDF, 2.9 Mb])Текст: Петро Андрусечко, Познань
Здавалося, цього разу вдасться і ось-ось повідомлять про створення в Україні широкої коаліції. За політичним трилером спостерігали по-різному. Противники „ширки“ – затамувавши подих, прихильники – з неприхованим інтересом та надією. Видовище завершилося безрезультатно 7 червня. У День Святої Трійці після відвідання Києво-Печерської Лаври Віктор Янукович висловився: „Серце підказує мені – обрання президента всенародно на прямих виборах – це єдиний правильний вибір, на який слід зважитися. І я його роблю. І нехай Господь нам помагає“. Янукович першим „кинув“ Тимошенко, а та, захоплена зненацька, зуміла відреагувати лише ввечері. Телеглядачі мали нагоду почути з вуст прем’єра справжню оду: „Я заявляю, що йду на президентські вибори і переможу. Я вірю і знаю, що українська політика колись буде чистою і чесною. Влада буде сильною та непродажною. Я вірю і знаю, що Україна буде такою, як ви її омріяли – європейською і красивою“. Тим самим українська політика знову повернулася у свої звичні береги.
Це вже друга невдала спроба створення широкої коаліції між БЮТ та Партією регіонів. Попередня мала місце восени минулого року. І закінчилась також безуспішно. З’ясувалося, український політикум має проблеми не лише з творенням будь-яких варіантів широкої коаліції, але коаліції взагалі. Пригадаймо історію з часів після перемоги Віктора Ющенка. У 2006 році невдала спроба об’єднання помаранчевих завершилася переходом Олександра Мороза на „темний“ бік Партії регіонів. Далі провал ініціативи президента – Універсалу національної єдності. За задумом президента, Універсал мав стати підставою широкої коаліції. У 2007-му – дострокові вибори з вимученою коаліцією постпомаранчевих решток. Далі – її розпад у 2008 році (при участі Секретаріату президента). І нарешті, теперішня міражна коаліція БЮТ– „Наша Україна“ за участі Володимира Литвина, з яким, як виявляється, у коаліційному товаристві якось ніхто не рахується. При цьому нікому достеменно не відомо, скільки депутатів її підтримують. А президент взагалі вважає, що, за великим рахунком, її не існує. Нічого дивного, що ідея широкої коаліції не вмирає.
Союз вогню й води
Отже, за коаліційні переговори взялися два гіганти української політики: Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. Розмови оформили в українському стилі: суспільство не інформували надто детально. Як це буває в Україні, журналісти рано чи пізно й так пронюхають, що до чого. Завжди також можна розраховувати на злостивців, які мають власні служби і радо діляться правдою, особливо, якщо нею можна полякати. Так власне і сталося: журналісти та президент забили на сполох. Зрештою, було про що кричати: витік інформації про мега-коаліцію, зокрема, про проект конституції та союзницьку умову викликав занепокоєння. Запахло узурпацією влади, атакою на свободу слова тощо. Гарант Конституції не на жарт підключився до гри. Янукович тим часом з’їздив до Москви і досі незрозуміло, давав Кремль „добро“ на створення мегакоаліції, чи на її розвал.
Загалом символом замаху на українську демократію стали проекти змін щодо президентських виборів, їх перенесення до парламенту. Зручний момент для Віктора Ющенка, аби приєднатися до гри, адже у матчі були тільки БЮТ та ПР, а решта гравців або на ауті або в офсайді. Спогляньмо хоча б, що сталося з Арсенієм Яценюком – лідером політичних реаліті-шоу, які, судячи з телепрограм, виявляються улюбленою розвагою українських телеглядачів. Або з Володимиром Литвином. Екс-спікер натужно переконував країну, що він єдиний у державі (завдяки розмовам з пересічними мешканцями регіонів) знає, що відбувається поза столицею. І лише Литвин має рецепт єдності та розквіту країни. Однак, він та інші на час коаліційних переговорів кудись пропали. Виявилося, що насправді українці можуть вибирати лише між Юлією та Віктором. Інший Віктор спромігся лише полякати суспільство (дехто стверджує, ніби він пообіцяв дещо першому Віктору взамін за провал коаліції). Роль другого Віктора, зрештою, якось швидко завершилася, принаймні тепер.
Отже, мега-коаліції немає! Мало того, сьогодні обидві сторони відхрещуються від ідеї виборів президента у парламенті. Юлія Тимошенко пообіцяла довести непричетність до цього задуму, представивши власний проект Конституції у парламенті. Злостивці кажуть, що її експерти ночами й днями терміново викидають компроматні шматки зі змісту злощасного проекту. Зрештою, хто писав/пише конституцію від Юлі, досі невідомо. Кажуть, хрещений батько – демонічний Віктор Медведчук, але Юлія вперто мовчить на рахунок співпраці з Віктором. Зі слів Тимошенко, групу, яка опрацьовувала проект Конституції, очолює її радник, однак прізвища прем’єрка не називає. За інформацією „Української правди“, йдеться про Олександра Задорожнього, який, схоже, є людиною Медведчука.
Мега-коаліція провалилася, судячи з усього, через переляк лідерів обох угруповань. Взаємна недовіра виявилася сильнішою за все, з інстинктом самозбереження включно. А отже, в українській політиці ключовим виявилося гасло „Усі кидають усіх“ або „Хто кине першим, той кращий!“. Безсумнівно, за таких обставин будувати будь-який союз важко. Однак все вказує на те, що без компромісів та взаємних домовленостей далі шляху немає. Чи готові до цього політики? Останні події показали, що наразі – ні, але можливо, такий момент надходить.
Вибори (не) вирішують усе!
Завершивши гру у широку коаліцію, Партія регіонів зреагувала швидше за усіх. Вже 9 червня повідомили, що виборчий штаб Віктора Януковича очолює Микола Азаров. Тим самим припинили спекуляції, чи вдасться знову одержати контроль над виборами Борису Колесникову та Ринату Ахметову. До того ж біло-блакитні вирішили напередодні виборів зачистити лави і позбулися Інни Богословської та Тараса Чорновола (останній вже тривалий час був в опозиції до керівництва партії та фракції). Що цікаво, Богословська виступила проти об’єднання БЮТ та ПР, а Чорновіл ще під час попередньої спроби підтримував „ширку“.
Перед Юлією Тимошенко постало нелегке завдання відбудувати довіру виборців. З усіх сил прем’єрка намагається переконати електорат, що лише вона бореться з кризою. Схоже, ця тема стане головною фішкою виборчої кампанії. Щоправда, Тимошенко тепер програє перед Януковичем, однак її не можна недооцінювати. Юліна харизма змобілізувала прихильників перед виборами 2006 та 2007 років, про що добре відомо її опонентам. Тому не складно зрозуміти, звідки ростуть ноги у різних варіантів подальших подій.
Вихідна позиція основного сценарію така: незважаючи на результати президентських виборів, політики повинні домовлятися. Якщо вибори виграє Янукович, а прем’єром залишиться Тимошенко, без компромісу далеко не втекти. Парламентські вибори, попри їх невідворотність (з чим згідні ледь не всі експерти), також не вирішать ситуації. Інший зі сценаріїв українського political fiction, який, зрештою, часто переходить у political reality, враховує прискорення подій. Варіант такий: використати послаблення Тимошенко і прискорити президентські вибори. Це можливе лише за умови подання Ющенком у відставку. Про його гіпотетичні обіцянки Януковичу з цього приводу йдеться в одній з теорій змови, яка гуляє по мас-медіа. Президент тим часом займається пропагуванням свого проекту Конституції. І схоже, Віктор Андрійович нарешті почав усвідомлювати слабку підтримку свої кандидатури.
Президентська кампанія неофіційно вже стартувала, свідченням чого є ряд кандидатур. На електоральному полі Януковича гратимуть Сергій Тигiпко та Інна Богословська, а на полі Тимошенко – Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко та Олег Тягнибок. Тим не менше, останні події показали, що в дійсності враховуються лише дві кандидатури – Тимошенко та Януковича. І швидше за все, українці обиратимуть між ними. Єдину несподіванку міг би зробити Яценюк, однак рейтинг телевізійного wunder-кандидата затримався. А ми досі не знаємо, ані як виглядає його програма, ані склад його команди.
Чергові вибори перед нами. Здається, неприємне відчуття якогось déjà vu повертається. Протягом п’яти років не вдалося позбутися поділу, створеного на поталу політики у 2004 році. Скоріш за все, гру на розкол продовжуватимуть і цього разу. З точки зору політиків та політтехнологів – це проста метода, яка дає багацько шансів. Поза сумнівом, нас чекає гаряча осінь. Однак, здається, деякі політики починають усвідомлювати, що перед ними вже тільки стіна, і щоб вийти з цього сліпого завулку, потрібні зміни.
