Ukraiński Żurnal - 7/2009

Арт-рейдери

   Текст: Тамара Злобіна,

Кам’янець-Подільський – Київ

   „Одеса. Спекотне літо–2007. Музеї мертві, інституції дискредитовані, галереї буржуазні. Останнім островом життя залишається барахолка. Саме тут, в серці Молдаванки, на Староконному ринку і відроджується старий, добрий акціонізм. Суть акцій до непристойності проста. Художники скуповують на певну суму (нехай це буде 99 грн.) старі і не дуже старі речі, одним словом, непотріб, і перетворюють їх на об’єкти та інсталяції, які тут же і виставляють. У кожній подальшій акції міняється куратор, концепція …

   З маніфесту арт-рейдерів, http://community.livejournal.com/art_raiders

   З такої інтенції розпочалось активне мистецьке життя у, здавалось би, цілком непристосованому для цього місці – на блошиному ринку. Протягом теплих місяців 2007 та 2008 року одеські художники, серед яких Євгеній Баль, Леонід Войцехов, Олександр Венецький, Ігор Гусєв, Ігор Кушнір, Наталія Мариненко, Вероніка Налета, Стас Подлипський, Лариса Осипенко, Сергій Спектор, Ната Трандафір, Олена Трубіна, Анатолій Шевчук, Олександр Шевчук (Шеф), Святослав Степанов, Олексій Рудий, Емма Енкель на інші (склад змінюється від акції до акції) щотижня виставляли об’єкти, створені згідно із зацитованою концепцією, на розсуд відвідувачів „Староконки“. Тематика акцій була радше жартівливою, з доброю долею одеського гумору („Розбір польотів“, „Панк-рок він і в Африці панк-рок“, „Алкогольний абстракціонізм чи абстрактний алкоголізм?“ тощо), інколи – більш серйозною („Герої нашого часу“, „Left is right“). Детально аналізувати окремі інсталяції недоцільно, створені з „барахла“, вони позбавлені пафосу „вічного“, мають характер провокації, жарту, загадки, що відбувається тут-і-зараз. Отже, справа не в тому, що показують художники, а в тому, де і як це відбувається. Чи стали їх ненавмисні глядачі поціновувачами мистецтва і в чому суть такого художнього жесту.

   Натхненник арт-рейдерства Ігор Гусєв пояснює вибір місця для зустрічей двома факторами – духом та колоритом „справжньої“ Одеси, який ще зберігається у цьому районі міста, та нагодою безпосередньо спілкуватися з непідготованим глядачем. Як стверджує художник, митці, що займаються експериментальним сучасним мистецтвом, практично не мають можливостей для здійснення проектів у Одесі, а їхня потенційна ауди торія – нечисленна. Тому вихід на ринок став способом творення власного контексту та комунікації – як між самими художниками, так і з публікою.

   Може видатись, що акції на „Староконці“ є грою заради гри. Однак жест арт-рейдерів не беззмістовний. Цей досить традиційний приклад художнього експериментаторства та „епатажу“ (беремо в лапки, адже після дадаїстів подібні акції всерйоз вважати епатажем неможливо) вимагає співвіднести себе з загальною системою художніх цінностей, отже ставить запитання про структуру художнього в Україні. Подібно до того, як дадаїсти передбачили вплив кіно на маси та подальші зміни в культурі, так і акції арт-рейдерів відповідають трансформаційним процесам в українському суспільстві – а саме переходу до ринкової економіки, натякають на ідеологію споживання, що набуває загрозливих обертів. Художники нарікають на „обуржуазнення“ сучасного мистецтва, яке перетворюється на розвагу для багатих (сильний поштовх цьому дало відкриття ПінчукАртЦентру як іміджевої інституції українського олігарха). Тому вихід арт-рейдерів на ринок має не буквальний „продажний“, а оксюморонний характер: поєднання непоєднуваного, створення протиріччя мистецтво – базар („високе“, „сакральне“ – „низьке“, „профанне“).  

   Блошиний ринок не є простором репрезентації власної „успішності“ та „респектабельності“, якими є дорогий бутік чи престижна галерея. Це простір спілкування та щирих емоцій, місце, де зберігається „дух старої Одеси“. Акції арт-рейдерів відповідають цьому контексту: швидкість і спонтанність, з якою вимушений працювати художник, створюючи свій твір-висловлювання з підручних матеріалів, не дає можливості збрехати чи завуалювати внутрішню порожнечу майстерністю техніки та зовнішніми ефектами. З другого боку, непідготованість публіки та відсутність статусу місця „для демонстрації творів мистецтва“ (який має музей чи виставкова зала) змушує глядача більш щиро та безпосередньо реагувати на побачене. Такий акціонізм має за чесноту вільний політ фантазії, винахідливість, гру як спосіб спілкування, а не формальну довершеність.

    Сама назва руху – „арт-рейдерство“ вказує на тіньові методи української економіки, привласнені художниками заради більш благородної мети – розвитку мистецького контексту та звернення уваги громадськості як на локальні, так і на глобальні проблеми. 5 серпня 2008 року арт-рейдери несанкціоновано відреставрували пам’ятку архітектури – колонаду на Приморському бульварі, замалювавши усі написи (на що досі не спромоглась міська влада), а 7 вересня провели акцію „Арт-рейдери за мир“. На думку організаторів, акції арт-рейдерів – це справжній реалізм, адже Одеса завжди славилась базарами та торгівлею, отже, маємо справу з мистецтвом, що відображає дійсність засобами самої цієї дійсності.

   Аналізуючи ці виступи, не можу не поставити одне „незручне запитання“. А саме: чи продовжуватимуть арт-рейдери незалежні вуличні акції, якщо матимуть можливість реалізувати свої експериментальні проекти в „престижних“ галереях з відповідним фінансуванням? Однак, якою б не була відповідь на це запитання, акції на Староконному ринку в Одесі є дієвим способом творення власного контексту, спробою побачити себе як колектив однодумців, розробити спільні стратегії розвитку та ціннісне поле для власного розуміння мистецтва. Одним з наслідків такої діяльності стало відкриття галереї „Норма“, яка активно працювала протягом зимового сезону 2008–2009.