УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2009

Еveryday life Енді Воргола

(Скачати весь номер: 9/2009 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Мартін Цуб’як, куратор МСМЕВ, Міжлабірці

 

  

   До жовтня 2009 р. в Музеї сучасного мистецтва Енді Воргола у Міжлабірцях триватиме унікальна виставка серії поп-арту, повне портфоліо „Campbell´s Soup“.

Робота створена типовою для Воргола технікою трафаретного друку, що разом з його твором „Brillo Box“ належить до найреволюційніших творів ХХ століття.   Інспірований коміксами, Воргол починає в 1960 р. створювати перші полотна. Роком пізніше він усвідомлює, що його творчість тісно пов’язана з роботами Роя Ліхтенштейна, відомого на той час представника поп-арту, і переходить до зображення повсякденних предметів, бо вірить, що для того, аби створити щось вагоме, необхідно, аби його полотна відрізнялися від робіт Роя. Велику роль у цій „боротьбі“ відіграв Лео Кастеллі (впливовий торговець мистецтвом), який у 1961 р. і дав зауваження Ворголу про подібність його робіт з коміксами Ліхтенштейна. Більше того, Кастеллі організував Роєві у своїй галереї виставку, що спровокувало Воргола до інновації своєї творчості.

 

Як у крамниці

   Хоча портфоліо „Campbell´s Soup“ – ікона поп-арту, було доказом таланту Воргола у маніпуляції зі ЗМІ, просунутися з концептом „everyday life“ на початку його кар’єри було нелегко. Спочатку відмовили Енді в „Bodley Gallery“, скандалом закінчилася й пропозиція спільної виставки з Робертом Індіаною та Джеймсом Розенквістом у 1961 р.

   Самостійної виставки „супи“ дочекалися лише 9 липня 1962 у „Ferus Gallery“ в Лос-Анджелесі завдяки арт-дилеру Ірвінгу Блумові. Сюїту „Кемпбелл-супів“ було виставлено однією лінією, так само, як продукти на полицях в крамниці. Звісно, акція не обійшлася без контроверсійних реакцій. Фахівці не могли повірити, що митець може редукувати мистецьку форму на еквівалент прогулянки в місцевий магазин. Натомість режисер Денніс Гоппер був готовий вже тоді заплатити за полотна сотні доларів.

    А чому Енді Воргол вибрав саме „Кемпбелл-супи“? Перш за все, його мотивувало прагнення відірватися від коміксових малюнків та рафінована робота Роя Ліхтенштейна. Менш відомим фактом залишається те, що власниця нью-йоркської галереї „Latow Gallery“ Мюріел Лотов (Muriel Latow) під час приватної розмови з Ворголом сказала, що було б цікаво, якби він почав малювати щось буденне, щось на кшталт консерви „Кемпбелл-суп“. Тед Керей, який був учасником розмови, згадує, що Воргол цією ідеєю був настільки зачарований, що наступного дня пішов у супермаркет і купив всі види супів „Кемпбелл“. Але Роберт Індіана, наприклад, впевнений, що Воргол почав малювати консерви просто тому, що любив їх їсти. В кожному разі, митець відчував, що абстрактний експресіонізм проігнорував просту людину.

 

Президент, бомж і … ви

   Всупереч тому, що твори Воргола візуально зрозумілі, за ними прихована структура погляду митця, часто з типовими для нього ознаками камуфляжу. Воргол не робив нічого неординарного, але, з іншого боку, чи не був якраз цей момент головним імперативом його успішності? Ворголу вистачило спостерігати за речами і подіями комерційною оптикою, наприклад, коли відкрив для себе чудову американську традицію – найбагатші американці споживають ті самі речі, що і їхні найбідніші співгромадяни. Ось, приміром, кока-колу п’є американський президент, кока-колу п’є Ліз Тейлор, кока-колу можемо купити й ми, або й бомж на розі вулиці. Тобто всі кока-коли однакові і всі вони однаково добрі. Те саме стосується й „Кемпбелл-супів“, і Воргол вважав це основною відмінністю у порівнянні з Європою, де ієрархічна послідовність відчутна і в їжі. Воргол був у захваті від ідеалу Америки – чим більше щось є рівноцінне, тим більше воно американське.

   Енді Воргол „відкривав“ усе, що вже було відкрите, однак з новим та особливим відтінком успішності. В 1970 р. на аукціоні його портфоліо „Campbell´s Soup“ було продане за 60 тис. доларів, що в той час склало найвищу суму, яку заплатили за роботу живого митця. Навесні 2006 р. на аукціоні „Christie’s“ „супи“ продалися за 11,8 млн. доларів. Щоправда, це вже було майже 20 років після смерті Воргола.

Український журнал