Ukraiński Żurnal - 9/2009

Ігор Бураковський: „Криза не є смертельним вироком для української економіки“

   Спілкувався: Петро Андрусечко

Чи отямився вже світ від кризи? Цього з певністю стверджувати ще не можна, але окремі позитивні сигнали вже є. Навіть в Україні. Ніхто, однак, не знає, чи настає початок довгого процесу стабілізації, чи, як прогнозують окремі експерти, наступає друга хвиля кризи, яка ще погіршить ситуацію в країні. Варто пригадати,що з початком кризи дефолт Україні передбачали усі, змінювався лише термін. Закордонна преса била на сполох, що Україні вже кінець. Чимало західних журналістів (що цікаво, навіть з Польщі, яка ніби добре орієнтується у справах сусіда) „повелися“ на інформацію, яка надходила з України. При цьому вони забували, що негативний аналіз – це „продукт“, який задовольняв інший попит – політичну кризу, яка відбувається в Україні. Вочевидь, українська економіка опинилася у неприємному списку країн, які найсильніше відчули рецесію, але її справжній рівень оцінити досить важко. Тим часом в українській столиці на перший погляд криза зовсім невідчутна. Хіба що в меню деяких кав’ярень з’явилися „кризові“ пропозиції, що радше можна зрозуміти як черговий PR подібних закладів. Яка насправді ситуація в українській економіці? Про це ми запитали Ігоря Бураковського, директора Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (Київ).

За кордоном дуже критично оцінюють ситуацію в Україні. Бувало, писали навіть, що слід очікувати дефолту. Цього не відбулося. Отже, які насправді масштаби кризи, чи відбудеться друга хвиля? І як в дійсності виглядає ситуація в економіці?

Для того, щоб правильно зрозуміти, що відбувається в Україні, треба згадати історію розвитку української кризи. Справа в тому, що приблизно до жовтня 2008 року українська економіка була на досить сильному підйомі. І якби не сталася криза, по-чинаючи з жовтня, або краще сказати, з листопада 2008 року, Україна мала всі шанси вийти на зростання внутрішнього валового продукту приблизно на рівні 7,1 %. Але відбулися відомі всім події і українська економіка зросла всього на 1,1 % .З одного боку, питання, пов’язане з зовнішніми ринками України. Вони, звичайно, сильно обмежилися. Впали ринки металу, ринки хімічної промисловості. Це одні з ключових галузей, які забезпечують розвиток української економіки, перш за всез точки зору експортних надходжень. З іншого – нагромадилась велика кількість проблем, пов’язаних з кредитуванням. Ті галузі, які були дуже сильно зав’язані на кредитуванні, наприклад, будівництво, стали першими жертвами кризи, продемонстрували найбільше падіння.

   Тому криза в Україні – це зовнішні чинники. З іншого боку, криза показала структурні проблеми, які існують в українській економіці. Дійсно, тоді була видана велика кількість катастрофічних, апокаліптичних сценаріїв, і не лише в Україні, але і за її межами. Справді існували достатньо великі ризики. Але українська економіка виявилася все ж таки стійкою, незважаючи на те, що вона знаходиться в кризі. І в цьому сенсі не відбулося найгіршого. Того, про що всі говорили: все зупиняється, люди голодні, банки не працюють, залізниця не працює, поїзди не їздять. Хоча зрозуміло, криза виявилася для України великою. Якщо подивитися на цифри, промислове падіння за перші шість місяців 2009 року було практично найбільшим порівняно з іншими країнами СНД, хоча там є свої особливості. Тому в цьому сенсі ми повинні говорити, що, дійсно, криза досить серйозно вразила Україну. Але, з іншого боку (в тому числі і завдяки діям уряду, скільки б ми його не критикували), мені здається, що Україна уникнула найгіршого розвитку подій. І на сьогоднішній день ми можемо говорити про певну стабілізацію ситуації. Далі ми можемо сперечатися, що кому подобається. Але це вже питання критеріїв і питання того, як ми оцінюємо економічну ситуацію. Але я хотів би сказати, що на сьогоднішній день за нашими оцінками, якщо говорити дуже загально, падіння внутрішнього валового продукту в Україні на рівні 14,1 % за результатами 2009 року. А що стосується 2010 року, тут декілька сценаріїв, навіть зростання економіки на рівні 3,9 %. Адже багато залежатиме від політики в Україні і від того, що відбувається серед партнерів.

   Для України ця світова криза має два виміри. З одного боку, це падіння попиту на українську продукцію, яку ми традиційно експортували – металургія, машинобудування. З іншого, це проблеми, пов’язані з фінансами. Адже зрозуміло, якщо фінансовий світовий ринок знаходиться в стані невизначеності, і ніхто не хоче давати нові гроші, то дуже важко вести розмови з кредиторами стосовно реструктуризації боргу, перш за все українського корпоративного сектора. Ці два моменти, з моєї точки зору, абсолютно очевидні.

Які найближчі ризики для української економіки?

Одразу хочу сказати, що найбільший ризик, на жаль чи на щастя, знаходиться за межами українських кордонів. Ми дуже сильно інтегровані в світове господарство і дуже сильно залежимо від того, що там відбувається. Приблизно 80 % українського металургійного виробництва орієнтовано на зовнішні ринки. Це стосується також багатьох хімічних підприємств. Якщо говорити про внутрішні проблеми, на мою думку, ми повинні говорити про стабільність банківського сектора. Досить швидко зростає питома вага так званих поганих кредитів, які маютьбанки. У банків виникають проблеми, пов’язані з реструктуризацією внутрішньої заборгованості. Умовно на сьогоднішній день зовнішній борг України склав 100 млрд. доларів, з них приблизно 13 млрд. – борг українського уряду і української держави загалом. Інша частина – це борг корпоративного сектора і банків. Наступна проблема, яка надзвичайно важлива, це питання, пов’язане з раціональною фіскальною політикою. При цьому треба говорити не тільки про латання дірок, але й про певні структурні зміни. Давно назріла потреба реформування українського енергетичного ринку. Перехресне субсидіювання, коли промисловість платить високі ставки за газ, за електроенергію, субсидуючи тим самим господарство, не є економічно раціональним.

   Зрозуміло, що Україна є членом Світової організації торгівлі. І відповідно, державі дуже ретельно треба працювати над тим, щоб не допускати зриву зобов’язань перед СОТ і Міжнародним валютним фондом. Україна повинна проводити ліберальну торговельну політику. На жаль, є поодинокі протекціоністські кроки. Коли незалежно від партійної приналежності різні бізнесу груповання об’єднуються, щоб в Україні зменшити імпорт під різними гаслами. Йдеться про боротьбу з 13 % надбавкою на імпортну продукцію. Всі прекрасно розуміють, що допомогти всім не вдасться. І тепер держава збільшила бюджет Фонду підтримки безробіття. А при цьому треба також виконувати велику кількість соціальних зобов’язань.

    Для України на сьогоднішній день ключова проблема – політична стабільність. Сьогодні фактично ніхто публічно не сперечається, що президентські вибори пройдуть у січні 2010 року. Це створює дуже погане тло для проведення економічної політики. Сьогодні у межах парламенту щонайменше п’ять чи шість політичних сил заявили про бажання балотуватися на посаду президента. Тому уряд працює за дуже непростих умов.

Ви говорили про безробіття. Як пояснити, що формально в Україні безробіття таке низьке?

Це, перш за все, результати певної статистики. На Заході статистика ведеться трохи по-іншому. Є багато людей, які офіційно рахуються зайнятими, але знаходяться у тривалих безоплатних відпустках. З іншого боку, в Україні доволі забюрократизована сама система, пов’язана з реєстрацією безробіття і призна ченням грошової допомоги. Далі, підприємства протягом першого кварталу 2009 року намагалися радикально не скорочувати людей, оскільки з періоду трансформації та кризи початку 1990-х чимало підприємств втратили кваліфікованих людей. За цей відносно короткий період часу з 2000 до 2008 року багатьом підприємствам вдалося відновити кістяк. Тому тепер не хотілося втрачати цих людей. І, по-друге, підприємства використовували різні способи: скорочений робочий тиждень, скорочена оплата, різного роду примусові і не примусові відпустки.

Чимало аналітиків говорять про зростання тіньового сектора економіки. Яка реальна шкала його збільшення? Відомий український економіст Олександр Пасхавер, наприклад, вважає, що відхід у тінь несе певні позитивні моменти.

Я хотів би на початку визначити, що для мене є тіньовою економікою – це економіка, яка статистично не спостерігається, яка не платить податки. При цьому я не кажу про кримінальну економіку, яка існує в усіх країнах. Загалом тіньова економіка переживає ті самі проблеми, що і нормальна економіка. Частина офіційної переходить у тіньову. Це вимушена адаптація, оскільки багато підприємців нездатні виплачувати соціальні внески. Тому дійсно, в багатьох випадках, якщо ми згадаємо історію української економіки, тіньова відігравала роль певного резервуару. Він не давав багато для державного бюджету, але водночас забезпечував певний рівень споживання, певний рівень доходів українських людей.

На осінь поточного року чимало хто прогнозує чергове падіння курсу гривні та зростання інфляції. Наскільки це ризиковано для України?

В принципі, інфляція минулого року була дуже високою, перевищувала 20 % у річному вимірі. Що стосується сьогоднішньої ситуації, у нас відбувається гальмування інфляційних процесів. Є різні оцінки, але на сьогоднішній день оптимісти і песимісти говорять про інтервал від 12 % до 15 %. З іншого боку, гривня девальвувала майже на 60 %. Це дуже високий показник. Що стосується валютного курсу, ми прекрасно всі розуміємо, що слабка економіка, яка знаходиться в кризі, за визначенням не може мати сильної валюти.

Як я розумію, курс гривні контролюється державою?

В прямому варіанті, як це було раніше, він не контролюється державою. Але коли виникають надмірні коливання, Національний банк виходить з інтервенцією. На сьогоднішній день ми фактично маємо плаваючий валютний курс. Він може не подобатися, але реалії такі. Тому гривня позначається попитом і пропозицією валюти. Тут є проблеми. З одного боку, є досить високий попит на валюту. Скажімо, на сьогодні український корпоративний сектор заборгував трохи менше 90 млрд. доларів своїм закордонним контрагентам. Мова йде про банки і про підприємства. Чому говорять про вересень, жовтень? Там у багатьох приходить час на розрахунки за зовнішні запозичення. З іншого боку, є досить великі проплати з боку держави. Згідно з домовленостями з Росією ми повинні вчасно розплачуватися за газ.Якщо будуть зволікання, Росія переведе нас на передоплату.

   Що стосується пропозиції валюти, на сьогодні ситуація дуже складна. Український експорт різко впав, інвестори сюди практично не йдуть. Українські експортери намагаються використовувати все можливе, щоб не ввозити валюту сюди, а тримати її за кордоном. У тому числі не обов’язково з тим, щоб порушувати законодавство, а з бізнесових міркувань. І сьогодні валюта, яка потрапляє до України, – це кошти міжнародних фінансових інституцій. Це українські золотовалютні резерви, гроші МВФ, Світового банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку. Будемо сподіватися, що рано чи пізно запрацює домовленість з Європейським Союзом стосовно оновлення української газотранспортної системи. Є певні попередні домовленості з тими ж японцями. Тобто, лінія надходження грошей є обмеженою.

У пресі чимало писалося про ризик грошових емісій. Якби склалося так, що восени ситуація на міжнародних ринках погіршиться, уряд піде на такуемісію?Якщо ми подивимося на кроки багатьох країн, вони йдуть на емісійні витрати. Наприклад, США. Що стосується України, на сьогодні, наскільки я знаю, вона знаходиться в межах, які були узгоджені з МВФ. Тобто такого прямого емісійного вливання в економіку ми поки що не спостерігаємо. Хоча зрозуміло, що уряд йде на запозичення коштів у Нацбанку. Він випускає та продає державним банкам облігації внутрішньої державної позики. Потім ці облігації купуються Національним банком України і можемо говорити про напівемісію.

Я не можу не зачепити проблеми підготовки до Євро–2012, точніше, фінансових неузгодженостей. Президент Віктор Ющенко наклав вето на закон про фінансування Чемпіонату. На вашу думку, хто має фінансувати проект – Нацбанк чи, як вважає президент, комерційні банки?

На жаль, Україна поки що не доводила до кінця такі суто комерційні проекти. Євро–2012 при всіх політичних аспектах – комерційний проект: конкретні люди, конкретні вболівальники, конкретні послуги, які безпосередньо надаються. Ми можемо говорити про те, що, так би мовити, Євро–2012 показало, наскільки у нас неефективно працює державна машина. За великим рахунком, ключова проблема України – це проблема інфраструктури. Ми можемо представити кілька стадіонів, які є нормального європейського рівня і побудовані коштом приватного інвестора. Але далі виникають традиційні проблеми. Перша – це готелі. На жаль, великі українські міста не мають того, що називається стандартним тризірковим готелем. Друга проблема – це питання, пов’язане з аеропортами і автомобільними дорогами. Для таких міст, як Одеса, Київ, Харків до певної міри, Донецьк, питання, як добратися з Польщі до України, є досить актуальним. Тому це питання залізничного транспорту. В цьому сенсі дійсно існує велика кількість проблем. Наприклад, ситуація в Донецьку: 29 серпня там відкривається стадіон, збудований коштом Рината Ахметова, але є питання з аеропортом, якістю вулиць, інфраструктурою самого міста Донецька. Тому, я думаю, на сьогодні ми бачимо проблеми, пов’язані з менеджментом і з недостатністю коштів, до того ж, не всі ці кошти використовуються за призначенням. І, як мені здається, держава не до кінця виробила алгоритм з приватним бізнесом.

Як ви вважаєте, який позитив може принести ця криза?

Звичайно, криза стане певним шоком і для населення, і для підприємців, і для політичної еліти. Багато підприємців переосмислюють свою бізнесову стратегію. Це буде певний висновок для багатьох людей, особливо для тих, хто брав кредити. Кредит – це твоя власна відповідальність.

   Це урок для української держави в плані регуляторів. Скажімо, як регулювати банківський сектор, фінансовий, ті ж самі кредитні спілки, які знаходяться у скрутному становищі. Я дуже сподіваюсь, що і суспільство, і політична еліта зрозуміють: для України ключова проблема – це модернізація. З одного боку, модернізація держави – боротьба з корупцією, ефективна і відповідальна політика. А з іншого, модернізація нашої економіки. Адже не секрет, що багато українських підприємств технологічно відсталі. А ті, хто встиг модернізуватися, не визначають профіль України у світі на сьогоднішній день. Модернізація торкається не лише техніки та технологій, але також менеджменту, бізнесу, здорової агресивності, яка має бути. Великим для України, в першу чергу для політиків, уроком має бути: ми живемо у глобалізованому світі. І треба чітко бачити всі „про“ і „контра“, пов’язані з розвитком зв’язків сучасної світової економіки. І ми повинні бачити межі можливостей національної держави: щось можемо робити, а щось – не можемо. А якщо ми будемо неадекватно щось робити, виникає найгірша форма популізму: коли говоримо про те, що ми можемо зупинити кризу на кордонах України. Хоча це зовсім не означає, що криза є смертельним вироком для української економіки.