УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2009

Криза на всю голову

(Скачати весь номер: 9/2009 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Олександр Бойченко, Чернівці

 

Киянин Міхаїл Булгаков був, як відомо, не лише великим письменником, але й великим українофобом. Що однак не заважало йому час від часу висловлювати слушні думки з приводу різних соціально-політичних проблем. Наприклад, з приводу кризи або, як її називали тодішні більшовики, розрухи.

 

   Пам’ятаєте, як у „Собачому серці” професор Преображенський пояснює, звідки вона береться: „Это вот что: если я, вместо того, чтоб оперировать, каждый вечер начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, посещая уборную, начну, извините меня за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной получится разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах. Значит, когда эти баритоны кричат: ,Бей разруху!‘ – я смеюсь”.

   Бог милував: бачити, як українські політики дають собі раду з унітазами, мені не доводилося. Але те, що в головах наших формальних і реальних можновладців панує цілковита „розруха”, – це незаперечний медичний факт. Тому я слідом за булгаковським героєм теж сміюся, коли чую щось про такі абстрактні в умовах України поняття, як „індекс антикризової ефективності” чи як воно там називається. Ну, бо хто у нас міг би ефективно боротися з кризою? Президент? Президентові не до того. Президент у нас розпорядження підписує. Зокрема 31 липня підписав таке: „РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇ НИ № 161/2009-рп “Про скасування Розпорядження Президента України від 6 березня 2009 року № 38”. Скасувати Розпорядження Президента України від 6 березня 2009 року № 38, Про скасування Розпорядження Президента України від 13 грудня 2007 року № 292‘. Президент України Віктор ЮЩЕНКО”. Можна з таким президентом подолати кризу? Можна. Але спочатку треба подолати такого президента.

   І тут починається найсумніше. Бо біда України не в тім, що за рівнем непритомності Ющенко вже наздогнав пізнього Брежнєва, а в тім, що – хай би як важко було в це повірити – усі конкуренти Ющенка ще набагато гірші за нього. Скажімо, Тимошенко днями заявила: „Уряду і мені вдасться подолати кризу. У цьому вже немає жодних сумнівів… Країна важко, але упевнено і стабільно виходить з кризи… Ще 3-5 років і ми забудемо про енергетичну залежність”. Власне, за що я люблю Юлію Володимирівну, це за те, що у неї ніколи „немає жодних сумнівів”. Три роки тому вона не мала жодних сумнівів з приводу Партії регіонів: „Наш блок може об’єднатися з “Регіонами” тільки за умов, якщо НЛО забере менена тарілку, проведе наді мною незаконні дослідження та позбавить мене пам’яті та розуму. Інших обставин для такого об’єднання не існує”. Ех, шкода, що Янукович ніколи не чув про „Плач Єремії”, інакше на початку червня цього року він міг би заспівати під вікнами Юлії Володимирівни: „До губ твоїх лишається півподиху, до губ твоїх лишається півкроку”. Принаймні немає жодних сумнівів, що підмита і продезінфікована інопланетянами леді Ю чекала тоді на Віктора Федоровича у повній коаліційній готовності, і я досі не розумію, чому він цією нагодою не скористався? Може, також став жертвою НЛО? Втім, інтелект Януковича і без НЛО стільки останніми роками натерпівся, що хтось інший на його місці давно би плюнув на політику і зайнявся б чимось адекватним своєму покликанню: влаштувався б сторожем у зоопарк абощо. Але ж Федорович не з таких, Федорович знову йде у президенти – щоб не залишити від кризи каменя на камені.

   А що там у нас із новими обличчями? Якось попервах здавалося, що вирости на „політика нового покоління” має шанси Арсеній. На жаль, рости він не захотів, а захотів відразу заскочити на білборди кольору хакі і врятувати країну. Тільки забув уточнити на тих білбордах, від кого він її зібрався рятувати. Але натякнув на московському радіо: „Конечно, действующий Президент Украины дал очень много поводов для того, чтобы считать его политику антироссийской. Но этим немедленно воспользовались наши российские партнеры”. Тобто, якщо я правильно розумію, то партнери Арсенія – це Путін з Медвєдєвим, а хоч і недолугі, але наполегливі спроби Ющенка наблизити Україну до НАТО і ЄС – це антиросійська політика. Отже, ставши президентом, Арсеній зі своїми партнерами нас від неї врятує, правильно? От лише мені не дуже б хотілося дожити до такого порятунку.

   З іншого боку, ще менше мені подобається рятування країни від Арсенія за допомогою чогось такого, як мер Ужгорода Ратушняк. Бо на тлі чогось такого, як Ратушняк, навіть убогий булгаковський пролетарій собачого походження Шаріков виглядає аристократом у сьомому коліні. І що вже зовсім вганяє мене у розпач – це реакція політикуму і чималої частини суспільства на Ратушнякові проповіді: „Да вы посмотрите на Яценюка! Да с него можно иконы писать иудейские! Еще немцы, когда устраивали вот эти еврейские погромы, так они что, по паспортам проверяли или ДНК выясняли? Нет, они останавливали и говорили: ты – жид, иди сюда… Почекайте, я називаю покидька Яценюка! А поскільки він має національність жида, то я кажу, що цей жидок – це кримінальний елемент, це безпардонна людина і покидьок рветься за кримінальні гроші до влади за підтримкою жидомасонів”. Кажуть, що після оприлюднення цих „потоків свідомості” популярність Ратушняка в народі зросла. І не лише в народі: наприклад, колишній голова Верховної Ради і вічний кандидат у президенти Олександр Мороз зауважив, що висловлювання мера Ужгорода „по формі неделікатні, а за змістом він правий”. Дається взнаки багатийпоетичний досвід: зумів якось Сан Санич розпізнати, де у цій білій гарячці зміст, а де форма.

   Якщо ж іще згадати, що в українській політиці присутні такі персонажі, як Тягнибок, Симоненко і Вітренко (Лєшек Колаковський у подібних випадках говорив: „Люди різних ідеологій, але однакової ментальності”), то наші антикризові перспективи взагалі губляться в густому тумані. Правда, професор Преображенський вважав, що один рецепт усе-таки є: „Каждый из них должен лупить себя по затылку. И вот, когда он вылупит из себя всякие галлюцинации и займется чисткой сараев – прямым своим делом, разруха исчезнет сама собой”. Проблема, однак, полягає в тому, що всі ці наші політичні недоумки власними руками вибивати зі своїх голів галюцинації, ніби вони є державними діячами, не хочуть. А ми їм на допомогу чомусь не поспішаємо.

   

 

Український журнал