Ukraiński Żurnal - 9/2009

Як розуміти листи „мeдвeдів“

   Текст: Аскольд С. Лозинський, Нью-Йорк

   По суті, зауваження президента Мeдвeдєва можна вважати лицемірством. Пункт за пунктом його звинувачення можуть бути спростовані фактами, відомими майже кожному, хто знайомий з Росією та Україною, а тим більше – пану Мeдвeдєву: договір 1997 року президент Ющенко міг припинити, але він дозволив продовжити його автоматично, навіть після вторгнення Росії в Грузію; продаж Україною зброї Грузії повністю узгоджується з міжнародними нормами; суверенна держава, природно, визначає свою власну зовнішню політику, оскільки це є одним з атрибутів суверенітету; Чорноморський флот Росії, дислокований в Севастополі, залишається на території України до закінчення терміну його оренди; енергетичні кризи в стосунках між Росією й Україною, які, в кінцевому рахунку, впливали також на інші європейські країни, зініціювала і щоразу повторювала Росія припиненням або зменшенням поставок, які Росія контролює постійно; Україні, що давно засудила нацизм і фашизм, доводиться щойно тепер давати собі раду з комуністичним минулим і стосунками з Росією, в яких Росія домінує над Україною останніх триста п’ятдесят років; російська мова процвітає в Україні за рахунок української мови – в Україні працює близько 4000 російськомовних шкіл коштом державного бюджету України, в той час, як Росія не виділяє жодних коштів для україномовних шкіл в Росії; Україна чітко відокремлює церкву від держави, гарантує свободу совісті для всіх, і таким чином, залишається родючим ґрунтом для всіх релігій, серед яких і православ’я під егідою Московського патріархату, з іншого ж боку – ані українському православ’ю, ані українському католицизму не було дозволено розвиватися в Росії.

Уроки Другої світової війни…

   5 травня 2009 року Постійне представництво Російської Федерації при Організації Об’єднаних Націй провело брифінг під назвою „Підсумки та уроки Другої світової війни і сучасність“ у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (про що ми вже інформували – ред.). Захід відкрив і керував ним Ілля Рогачов, заступник Постійного представника Російської Федерації при ООН. У ході виступу і відповідей на запитання пан Рогачов високо оцінив Радянський Союз і навіть Йосипа Сталіна. Також обмовив сучасну Україну і прибалтійські держави. Такого роду представлення не було відхиленням, але ще одним із прикладів, як Росія розминає свої політичні м’язи нападками на сусідів, які колись були в рамках сфери її впливу.

   Прийнявши позицію Іллі Рогачова щодо уроків Другої світової війни, давайте все ж говорити по суті. Війна була викликана Берліном і Москвою, нацистсько-радянським пактом про ненапад (знаним як пакт Молотова-Ріббентропа), укладеним в Москві 23 серпня 1939 року, що дозволив кожній стороні загарбати території, на які кожен з них зазіхав. Це, по суті, робить СРСР найбільшим нацистським колаборантом в історії. Особливості цієї змови були відображені в таємному Додатковому протоколі,який не публікувався в часи поділу Східної Європи.

   Ще одним документом, необхідним для оцінки сучасної російської риторики і дій, є горезвісна Ялтинська yгода, укладена між передбачуваними переможцями Другої світової війни – Вінстоном Черчіллем, Франкліном Рузвельтом та Йосипом Сталіним– у лютому 1945 року. Угода передбачала майбутню поразку Німеччини, її окупацію та контроль над нею, репарацію, скликання Організації Об’єднаних Націй і, що найголовніше, – запланувала долю „звільненої“ Європи, зокрема Польщі, Югославіїта інших країн. Результатом було те, що Сталін взяв контроль над Східною Європою, над місцевими владами, урядами, виборчими процесами тощо, і хоча участь США та Великобританії передбачалася, їх вплив згодом виявився мінімальним, що врештіпризвело до холодної війни.

   Після Ялти Вінстон Черчілль писав про те, як бідний Невілл Чемберлен був  обдурений Гітлером в Мюнхені, і яку він, Черчілль, має довіру до Сталіна. Однак сумна дійсність полягає в тому, що навіть якщо не було „умиротворення в умах“ Черчілля й Рузвельта, воно стало результатом. Радянські таємні архіви, а також мемуари радянських агентів доводять, що Вінстон Черчілль був у Ялті в невигідному становищі. Президент  Рузвельт був ще більш вразливим, оскільки в нього було погано зі здоров’ям (він помер через два місяці). Крім того, до делегації США в Ялті входив такий собі Алжир Гісс, який, як пізніше виявилося, з 1935 року працював на радянську військову розвідку в Державному департаменті США. Сталін знав, про що Черчілль і Рузвельт будуть говорити, і вів переговори, „великодушно“ віддаючи британській та американській сторонам те, на чому йому не залежало, наприклад, дозволив деяким особам демократичної орієнтації увійти в маріонетковий польський тимчасовий уряд. Черчілль і Рузвельт виявилися „корисними ідіотами“ Ялти.

… і сучасність

   Сучасна pосійська агресія не обмежується риторикою. З цієї причини лист Мeдвeдєва до Ющенка слід розглядати як провісник подальшого залякування, але також – активної агресії. Минулорічне російське вторгнення в Грузію було холодним душем для всіх сусідів, що відчувалося також на Заході. Угода про припинення вогню практично не закінчила конфлікту, бо російські війська залишилися в Грузії до сьогодні, попри домовленість звільнити територію від російських військ.

   Чи Захід готовий відповісти на російську агресію? Навпаки, деякі члени Конгресу США охарактеризували пострадянську ситуацію, як „міжнародне лихо“. Сенатор Чарльз Шумер настирливо рекомендував, щоб політика США „була спрямована на підтримку прем’єр-міністра Путіна та його мрії в кінцевому підсумку відновити російську гегемонію над Східною Європою. Сильний Радянський Союз представляє зрівноваження сил; компенсуватиме імперіалізм США“. Для початку Шумер наполягав, щоб уся зброя і персонал були виведені з Європи: „Війська США перешкоджають органічному розвитку внутрішніх європейських відносин… Росіяни почуваються безпорадними й приниженими. Успіхи, які вони здобули від перемоги над Гітлером, були витрачені слабкими лідерами та американським тиском. А відхилення нашого тиску дасть Росії віру, їй необхідно відновити себе в країнах Східної Європи і таким чином, відновити в регіоні статус, погоджений на історичній Ялтинській конференції в 1945 році“.

   З іншого боку, президент Барак Обама легко перестеріг Росію за відсутність поваги до суверенітету своїх сусідів у ході свого візиту в липні: „Державний суверенітет повинен бути наріжним каменем міжнародного порядку. Точно так само, як всі держави повинні мати право вибирати своїх керівників, держави повинні мати право безпеки на кордонах і право на власну закордонну політику. Будь-яка система, яка поступається цим правам, призведе до анархії. Ось чому цей принцип повинен поширюватися на всі країни, включаючи Україну“.   Віце-президент Джозеф Байден через два тижні після візиту Обами пішов ще далі в обіцянках гарантій для України і Грузії, підкресливши підтримку США їхнього суверенітету і членству в НАТО: „Ми наново встановлюємо відносини з Росією, ми знову підтверджуємо нашу прихильність до незалежної України. І ми не вважаємо, що партнерство з однією нацією повинно йти коштом іншої. Так не було, так не є і не буде…. Ми відкидаємо поняття сфери впливу як ідеї, що не має місця в ХХІ столітті. Ми стоїмо на принципі, що суверенні держави мають право приймати свої власні рішення, визначати свою власну зовнішню політику, вибрати свої власні спілки“.

   Інтерфакс Росії повідомив, що нещодавно президент Росії Дмитро Медвeдєв запропонував законопроект, який дозволить збройним силам Росії поза межами Росії „давати відсіч або запобігати агресії іншої держави“ і діяти „для захисту російських громадян за кордоном“. Президент Мeдвeдєв заявив, що законопроект був пов’язаний із минулорічною війною з Грузією та Південною Осетією. Москва каже, що все це для захисту російських громадян в Південній Осетії. Цей законопроект буде обговорюватися на сесії Думи у вересні. З огляду на рівень демократії в Росії, немає жодних сумнівів щодо результату обговорення.

   Отож, основне питання полягає не в тому, чи Росія буде діяти за своєю риторикою і як активно, а якою буде реакція Заходу. Сенатор Шумер, як і решта Конгресу США, мабуть, не є ані Алжиром Гіссом, ані „корисним ідіотом“. Чи президент Обама та віце-президент Байден справді віддані демократії і свободі? Якою буде відповідь союзників США і України? Чи, як у минулому, переможе історичний принцип „умиротворення“? Дмитро Мeдвeдєв, безумовно, надіслав сигнал тривоги. Його коментарі можуть бути брехливі до абсурду, інтригантські та обурливі, однак Україні, її демократичним сусідам та Заходу не варто ними легковажити. Ми повинні бути стурбовані.