УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2009

Московські екзорцисти проти українського сатанізму

(Скачати весь номер: 9/2009 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Іван Гвать, Ряшів

 

   У червні 1996 року, відзначаючи п’ятиріччя своєї інтронізації, тодішній Патріарх московський Алексій ІІ (Рідигер) заявив: „Пліч-о-пліч з державною владою, Церква вестиме Росію до Величі і Моці“. У січні 2001 року Алексій додав, що Російська православна церква виступає „за целостность и неделимость исторической России“.

 

   Духовні й світські володарі Росії – вчорашні й нинішні – під поняттям „історична Росія“ розуміють, як мінімум, ще й Україну та Білорусь. До них беззастережно треба зарахувати і наступника Алексія ІІ на патріаршому престолі у Москві Патріарха Кирила (Гундяєва). Зрештою, він автор програми „Русский мир“, яку почав активно просувати ще як „міністр закордонних справ“ Московської патріархії. Цю програму Патріарх Кирило протягом десяти днів тлумачив українським православним і також невіруючим політикам, розповідаючи про „единство духовного пространства Святой Руси“, нагадував, перебуваючи на території України, про „наше Отечество“.

 

 

Ефективний менеджер „злочину“

   Столицю України Київ московський православний лідер назвав „південною столицею руського православ’я“ і натякнув, що він не проти, не зрікаючись російського громадянства, прийняти українське, щоб ефективніше здійснювати програму „Русский мир“. Московський патріарх міг би постійно курсувати між Москвою та Києвом, охоче прийняв би титул „Патріарх Московський, Київський і всієї Русі“ і навів би порядок з „розкольниками“. У Севастополі Кирило жалкував, що там розміщені „в результаті трагічних подій“ (читай – в результаті розпаду СРСР і виникнення суверенної держави Україна) два військово-морські флоти. А вистачило б одного, щоправда, російського. Не оминув церковний політик з Москви питання відмінності між нацизмом та сталінізмом. Отже, для Патріарха Кирила „нацизм – режим людино-ненависницький“, натомість „сталінізм – це репресивний режим, певною мірою злочинний“. Виявляється, мільйони жертв нацизму є жертвами людиноненависництва, а мільйони (десятки мільйонів!) жертв сталінізму– це злочин лише до певної міри. Висловлюючи таку блюзнірську думку, московський первоієрарх Кирило ймовірно пам’ятав, що згідно з рішенням (тодішнього президента Росії) В. Путіна, Сталіна слід вважати „ефективним менеджером“.

 

 

Україна без українців

   Московський гість, що поводився в Україні наче господар, висловив здивування і назвав наївним аргумент, мовляв, „в суверенном государстве должна быть независимая Церковь“. На адресу українських православних церков УПЦ КП та УАПЦ сказав, що їм пора „повернутися до батьківського дому“, треба розуміти – до Московської православної церкви. При іншій нагоді патріарх Кирило залякував віруючих, що без єдності немає спасіння народу. Не личить таке говорити ерудованому богослову, бо ж відомо, що згідно з євангельським вченням, колективного чи „всенародного“ спасіння немає. Спасіння – це справа кожного окремого християнина.

   Протягом десятиденного офіційного візиту до України Патріарх Кирило жодного разу не звернувся до віруючих як до українців або громадян України. Схоже, для нього не існує такої держави, все це „Русский мир“ або „Историческая Россия“. Пригадуєте, як (президент) В. Путін у квітні 2008 року в Бухаресті переконував ексрезидента США Дж. Буша, що Україна – це складне, штучне утворення? Україна, мовляв, складається з „подарованих“ територій – від Польщі, Чехословаччини, Румунії, а найбільшим „спонсором“ території для України була, звісно, Росія…

   В одній зі своїх праць Михайло Драгоманов 130 років тому цитував обурення московського монаха XVII століття Дамаскіна з приводу Київського православ’я: „Кияни все давнє благочестя зрадили, перейшли від смиренного на горде; в одежі, в поступках та звичаях все у них латиноподібне. По чому можна пізнати киянина: він читає польські й литовські книги, Київ понад міру вихваляє, науки грецької не любить, а латинську приймає. Сам собою, як сатана, бути хоче“.

   Драгоманов прокоментував це московське обурення лаконічно: „Ось у чому все лихо: “САМ СОБОЮ, ЯК САТАНА, БУТИ ХОЧЕ!”. А все інше – діло побічне тілько, звісно, такого „безпорядку“ (сепаратизму, анархізму, чи як там!) не може стерпіти “государственный елемент”, ні правий, ні лівий“. Цей український „сатанізм“ – свій власний шлях розвитку держави Україна – прагнуть вигнати московські „екзорцисти“ Патріарх Кирило разом з В. Путіним/Д. Медвeдєвим і всіма „правими та лівими“ реставраторами російської неоімперії.

 

Український журнал