УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 9/2009

Фільм

(Скачати весь номер: 9/2009 [PDF, 3 Mb])

   Звичайна вдала перша дитина

 

Спокій у душі / Pokoj v duši

реж. Владо Балко

Словаччина / 2009 / 97 хвилин

 

   Мабуть, кожного документаліста після певного часу починають свербіти руки, аби зняти ігровий фільм. Кільком талановитим це вдалося (В. Хітілова, У. Зайдль, С. Дворцевой, Дж. Падліха та ін.), і в більшості випадків такий професійний стрибок можна оцінити як фатальний успіх режисера.

   „Спокій у душі“ – перше ігрове „дитя“ Влада Балка (1965), словацького документаліста, який до цього знімав публіцистичні, розважальні програми, телевізійні серіали та короткі документальні стрічки.

    Повернутися після п’яти років у рідне село, до дружини та свого малого сина (згодом виявиться, що він не дуже й ваш) – справа щодо емоцій не проста. Тим більше, якщо ви повертаєтесь додому з в’язниці, де сиділи за крадіжку дерева. Головний герой Тоно (Аттіла Мокош) це усвідомлює ще інтенсивніше, бо не здатен погладити сина, майже нічого не відчуває до дружини (Гелена Крайчіова) та ще й усвідомлює, що в селі приховати чи пробачити історію людини неможливо. Морально Тона намагаються підтримати друзі дитинства – князь Марек (Ян Вондрачек) та підприємець Петер (Роберт Вечкевич). Без успіху. Приходить і пропозиція-спокуса від товариша продовжувати в „старому бізнесі“, від якої Тоно відмовляється.

   Важко йому починати новий шлях серед розкритих таємниць. Зрада з боку найближчого товариша та дружини змушують його замислитися: що далі? Бути мужчиною і завоювати нарешті „спокій у душі“, або бути мужчиною і не пробувати більше увійти туди, де для тебе вже немає місця?

   Порівняно з рештою сучасних словацьких фільмів, „Спокій у душі“ простий і щирий. Тобто без будь-якого намагання режисера насильно вразити глядача. Проста історія простих людей… але з далеко непростими діалогами. У фільмі Балка ви більше вірите повним емоцій обличчям акторів, аніж розмовам героїв. Бо,  наприклад, справді важко уявити собі селянина, який би в розмові з товаришами вживав латинську назву своєї хвороби сім’яників – і не допоможе цьому прикрому факту навіть безліч матюків, якими герої користуються.

   „Спокій в душі“ – звичайний вдалий фільм. На жаль, пам’ятати його будемо лише доти, доки не побачимо кращий. Або, принаймні, такою ж мірою вдалий.

 

Івана Ґрешлик, Прага

Український журнал